Вівторок, 2019-10-22, 1:50 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Січень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
 
Архів новин
Головна » 2012 » Січень » 13 » Станиславівський образ
11:59 AM
Станиславівський образ
У XVIII столітті Станиславів знали далеко за межами Прикарпаття не через потужні фортифікації, багаті ярмарки чи пишні храми. Подібними принадами тоді могло похвалитися будьяке серйозне європейське місто. Проте наше мало те, чого не купиш, – власну чудотворну ікону. Саме до неї йшли тисячі прочан, аби у щирій молитві знайти в Богородиці захист і підтримку. І знаходили.

Як прозрів писар
Триста років тому жив у Станиславові такий собі пан Домінік. Він працював писарем вірменської громади і був людиною не бідною. Настільки не бідною, що замовив собі у 70-літнього маляра Даниїла копію знаменитої Ченстоховської ікони Божої матері – головної святині Польщі. Електрики тоді не було, житло освітлювали свічками й лучинами. Оскільки Домінік був писарем, то писав навіть ввечері. Через це зір у нього погіршився майже до сліпоти. У відчаї чоловік звернувся за допомогою до ікони Богородиці, що висіла на стіні. І сталося чудо! Зір відновився. То був перший дзвіночок, коли ікона заявила про себе.
Другий пролунав у 1742 році, коли образ заплакав. Писар зрозумів, що ікона не проста, та відніс її до вірменського костьолу. Аби перевірити правдивість його слів, була створена спеціальна комісія зі світських і духовних осіб міста. 22 серпня вони зафіксували, що ікона дійсно плаче. Саме ця дата вважається початком чудотворної біографії Станиславівського образу.

Перелік зцілень
Не встигли висохти сльози, як образ знову привернув увагу до себе. Перед іконою горіла лампада з олією. Ввечері костельний сторож, з протипожежних міркувань, її гасив. Але коли костьол зранку відчиняли, то лампада горіла…
А потім дива пішли одне за одним. Для їх обліку священик Яків Манугевич завів спеціальну книгу «Перелік чудес обліку Благословенної Діви Марії у Станиславському вірменському костелі». У ХІХ і ХХ століттях цей перелік було підтверджено. Ось деякі чудеса, пов’язані зі Станиславівським образом.
«14 жовтня 1742 р. панна Маріанна Ольшевська, яка страждала проказою і паралічем, а лікарі від неї відступилися, ще не знала про цей чудесний образ. Белзький Ловчий Кароль Обнінський розповів їй про чудеса Матері Божої Станиславівської. Почувши це, вона негайно з плачем і повною вірою вигукнула: «Милосердна Мати, якщо справді Ти наділяєш ласкою людей, змилуйся наді мною, грішною, вилікуй мене, щоб і я могла вихваляти твою ласку!». Вигукнувши це, вона враз заснула, а коли прокинулась через сім годин, то почула значне поліпшення в ногах і руках, почала ходити і постановила пройти пішки п’ять миль до цього образу.
Видужавши після сповіді та прийняття Святих Дарів, вона оголосила всім про це чудо». «19 грудня 1748 р. Лазарева Аміровичева зізналася, що її молодший син Григорій, коли їв, подавився великою кісткою. Коли вона впродовж 15 хвилин не могла дати ради, помолилася і гукнула: «Чудотворна Мати, рятуй!». І зараз же кістка випала з горла, і син врятувався від небезпеки для життя».
Крім рятування життя і здоров’я, образ помагав і матеріально. «3 січня 1749 р. Матвій Чачковський, селянин отця Межвінського, каноніка колегіати, повідомив: «У мене, бідної людини, пропала ялівка (корова), а тому я, після даремних пошуків, за порадою пана Вишинського, креховецького адміністратора, постановив дати на Службу Божу чудотворному образові Марії. І тут, вийшовши, знайшов свою згубу за двором пана Вітковського, хоч на цьому місці я вже шукав».

Подаруй іконі серце…
Слава про чудотворну ікону рознеслася далеко за межі Прикарпаття. Це підштовхнуло вірменську громаду до зведення мурованого храму. 22 серпня 1763 року відбулось урочисте освячення костелу Непорочного Зачаття Найсвятішої Діви Марії, яке проводив львівський вірменський архієпископ Яків Стефан Августинович. А 20 жовтня туди внесли образ. І тут знову сталося чудо. Одна жіночка, поспішаючи на свято, намагалась скоротити дорогу й форсувати Бистрицю. Але швидка течія збила її з ніг. Тоді потенційна потопельниця щодуху заволала «О, Пані, якщо ти є така ласкава і чудодійна у Станиславові, то врятуй мене від смерті!». І тієї ж миті течія винесла жінку на берег.
Незабаром про станиславівські чудеса довідались у Римі. У 1777 році папа Пій VI надав святині повний відпуст – церковний обряд, під час якого масово відпускаються гріхи. Цей день припадав на 20 жовтня. Після цього потік паломників почав збільшуватись у геометричній прогресії, тож через 100 років папа Пій ІХ продовжив відпуст до 22 числа включно.
А ікона продовжувала зцілювати нужденних. Тоді існувала добра традиція: на честь одужання людина дарувала іконі пожертву – воту. То були вироби зі срібла чи золота у вигляді частин людського тіла. Якщо покращувався зір, то дарили маленьку голову, зникала внутрішня хвороба – серце, вади опорно-рухового апарату – ногу чи руку… Ці воти висіли у вітринах, по обидва боки від ікони. Станом на 1936 рік їх налічувалось 738. Це при тому, що багато золотих вотів було конфісковано за наказом цісаря Йосифа ІІ наприкінці ХVIII століття.
Під час «мармулядової пожежі» 1868 року вірменський костел горів, але люди, ризикуючи власним життям, врятували образ. Правий бік ікони залишився трохи підпаленим.

Коронували усім миром
У 1930-х роках львівський вірменський архієпископ Йосип Теодорович вирішив клопотати перед Римом про коронацію ікони. Для того образ мав відповідати трьом вимогам: бути старовинним; прославлений чудесами та милостями; безперервно, протягом століть, бути предметом поклоніння у місті та околицях. У нашому випадку всі ці вимоги були дотримані, проте образ потребував негайної реставрації. У давнину воти прибивали прямо на ікону, тому реставратори нарахували 289 «проколів» від цвяхів. Також відчистили іржу від попередньої металевої ризи та відмили образ від копоті. На нові шати з дорогоцінних металів коштів не було – у Європі вирувала економічна криза. Тоді священики звернулися до людей, і ті масово стали жертвувати свої коштовності, з яких пізніше львівські ювеліри зробили ризу та корону.
Остання була справжнім витвором мистецтва й містила герби Польщі, Станиславова, Папи Римського та архієпископа Теодоровича. Клопотання про коронацію підписали вірменський архієпископ Теодорович, греко-католицький митрополит Шептицький, примас (головний архієпископ) Польщі кардинал Гльонд, архієпископи та єпископи Варшави, Кракова, Станиславова, і навіть далеких Парижа й Венеції. Загалом підписи поставили понад 9000 світських і духовних осіб.

Папа Пій ХІ із задоволенням дозволив коронацію, яка відбулася 30 травня 1937 року.
Таких урочистостей Станиславів, напевно, не бачив з дня похорону Йосипа Потоцького. Місто прикрасили прапорцями та ялинковими гірляндами, спорудили тріумфальні арки, а ввечері вірменський костел підсвічували рефлекторами. Тоді ж фасад храму увінчала збільшена копія чудотворної ікони у позолоченій ризі. У коронації взяли участь 80 000 чоловік – більше, ніж населення всього Станиславова. Урочиста хода, військовий парад, богослужіння на Діброві (нині там стадіон «Рух»), повний триденний відпуст. Про церемонію навіть зняли невеликий фільм. На інтернет-аукціонах і зараз можна знайти старі фото з коронації.

Сонце проти НКВД
У 1946 році поляки та вірмени були змушені виїхати до Польщі. Пробощ костелу Казимир Філіп’як забирав з собою чудотворний образ. Коли всі речі були вже спаковані, підійшов офіцер НКВС. Він почав вимагати, аби йому віддали ікону, бо то є велика матеріальна цінність. Його підручні вже почали потрохи вивертати валізи…
Тоді отець Казимир відважився на нестандартний хід. Він показав офіцеру на копію, яка була нагорі костелу та сказав, що не міг би забрати її з собою, аби навіть хотів, оскільки образ міцно прикріплений до стелі. Офіцер спочатку не повірив. Викликали пожежну драбину і силоміць загнали на дах костелу якогось «фахівця», аби той підтвердив, що в окладі – справжнє золото.
Коли ж він виліз нагору, з-за хмар вийшло сонце, і образ просто засіяв. «Експерт» крикнув, що все в порядку, і енкаведисти відчепилися від священика.
Після багатьох поневірянь і переїздів отець Філіп’як нарешті зупинився у напівзруйнованому костелі Петра і Павла у Гданську. Тут ікона знаходиться і нині. Але чудес там уже не фіксують…
Сьогодні у Івано-Франківську є дві копії чудотворної ікони. Одна прикрашає фасад колишнього вір менського костелу (тепер Покровський кафедральний собор УАПЦ). Інша зберігається у церкві святого Йоана Хрестителя (УГКЦ) на вулиці Микитинецькій. Це точна, освячена у Гданську, копія станиславівського образу Матері Божої Ласкавої. Її на замовлення отця Володимира Вінтоніва у 2010 році написав місцевий художникреставратор Валерій Твердохліб.
Як стверджує священик, копія чудотворної ікони допомогла уже трьом людям.
ІВАН БОНДАРЕВ, "Репортер"

Переглядів: 386 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019