П`ятниця, 2018-08-17, 1:30 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Липень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
 
Архів новин
Головна » 2018 » Липень » 29 » Староста Станиславова, якого ненавиділи, людина-лис, людина-вуж, людина-пес в одній особі
5:19 PM
Староста Станиславова, якого ненавиділи, людина-лис, людина-вуж, людина-пес в одній особі

В історії Станиславова були свої герої та антигерої. Візьмемо, наприклад, станиславівських старост.

Якщо Францішека Краттера і Казимира Мільбахера згадують з теплотою, то про Юрія Остермана від польських істориків не почуєш жодного доброго слова. Це й не дивно, адже він де тільки міг утискав поляків і боровся проти найменших виявів їхнього патріотизму. А от з українцями староста Остерман жив душа в душу.

 

Літопис від Юрія

Сьогодні його взагалі ніяк не згадують – сучасні історики про старосту міцно забули. А постать дуже цікава, адже староста правив нашим краєм 13 років і був свідком багатьох важливих подій середини ХІХ століття. Цей час є малодослідженим, адже із газетами тоді було сутужно, спогадів сучасників майже нема і про те, що відбувалось у Станиславові між революційними подіями 1848 року та Мармулядовою пожежею 1868-го, ми маємо досить смутні уявлення.

І ось тут пан староста може стати у нагоді. Точніше не він сам, а його мемуари. Польський краєзнавецьЮзеф Зелінський на сторінках «Кур’єра Станиславівського» за 1934 рік надрукував розлогу статтю «Юрій Веніамін Остерман, староста станиславівський і його записки». Він віднайшов їх у Львові, у бібліотеці наукового товариства імені Шевченка. Три грубих томи, оправлені у шкіру, які у біб­ліотечному інвентарі проходять як «Записки Остермана». На аркушах, вкритих дрібним почерком, староста з німецькою педантичністю описував епоху, в якій жив і був начальником. Період його керівництва нашим округом досить великий – 1854-1867. Весь цей час він мав доступ до службових документів, був у курсі всіх політичних подій регіону. Хоча записки охоплюють ще довший період, ніж старостування – вони включають і молоді роки Остермана, а також час, коли його спровадили на пенсію.

Історик Зелінський відзначає, що найбільшу цінність становлять матеріали подій 1849 року, відомих як «Цуцилівська тривога», в яких Остерман брав безпосередню участь, будучи окружним комісаром. Не менш цікавими є статистичні дані про господарське й культурне життя Станиславова зразка 1854 року – коли пана Юрія призначили сюди старостою. Він працював з рідкісними архівами, робив виписки зі станиславівських газет, про існування яких історики ніколи раніше не чули, залишив списки видатних обивателів міста і опис церемонії відкриття нового моста в Галичі в 1858 році.

Крім мемуарів, Зелінський відзначає, що у тритомнику підшиті: «різноманітні листи і документи, генеалогічні таблиці роду Остерманів, вирізки з львівських часописів, відозви і прокламації польські, руські (тобто українські – Авт.) і німецькі, маніфести цісарські, петиції і меморандуми громадськості до владних установ, урядові папери староства і намісництва, виборчі відозви, військові реляції, списки неблагонадійних, вірші і пісні політичні й народні, особливу увагу з яких приділено гуцульським співанкам, народні прислів’я, описи місцевостей, здебільшого околиць Станиславова, які Остерман відвідав особисто, звіти, статути, статистичні дані по народонаселенню, наліплені екземпляри польських, австрійських, французьких і угорських монет, печатки, численні гравюри, портрети і малюнки з часописів». Особливо ретельно староста збирав усі найдрібніші згадки про себе у пресі та історичній літературі, звідки робив розлогі виписки.

Зелінський дивувався, що польські історики цей архів ігнорували, натомість його активно використовували українські дослідники. Наприклад, Іван Кревецький, який щедро черпав з нього інформацію для циклу своїх статей, присвячених революційним подіям «Весни народів» 1848-1849 років.

Але історикам незалежної України на Остермана теж глибоко начхати. В науковий обіг його мемуари не введені, жодних посилань у статтях та публікаціях. Схоже, тритомник просто припадає пилом у львівських архівах. Шкода, достатньо лише систематизувати «Записки» і вже маєш готову дисертацію.

 

Далекий родич великого канцлера

Приділивши стільки часу опису архіву, було б не ґречно оминути увагою постать його автора. У своїх «Записках» він залишив такий величезний масив родинної інформації, що Зелінський без труда відтворив біографію мемуариста.

Рід Остерманів походить з німецького регіону Вестфалія, заснов­ником вважається якійсь євангелістський пастор. Родина досить розгалужена. Найбільшого успіху добились переселенці до Росії, які у XVIII столітті досягли значних висот при дворі, а один навіть став канцлером царя Петра І.

Ті Остермани, що чкурнули до Австрії, до найближчого оточення цісаря пробитись не змогли. Втім, посіли не останні сходинки на бюрократичній драбині.

Юрій Веніамін народився 24 жовтня 1808 року в родині комісара буковинського циркулу Юрія Остермана та його дружини Іоанни Годфрой. Закінчивши початкову школу у Чернівцях, юний Юрчик у 1818-му поступив до Львівської гімназії, яку закінчив через шість років. Потім – навчання у тамтешньому університеті на правничому факультеті, яке тривало до 1830-го. Про успіхи у нав­чанні, золоті медалі, відзнаки і червоні дипломи мемуарист не згадує, з чого робимо висновок, що хвалитись не було особливо чим.

По завершенню університету молодик обрав кар’єру держслужбовця. Для цього йому довелося скласти іспит зі знання польської мови, оскільки це була необхідна умова для австрійської адміністрації Галіції.

Наступні два роки є темною плямою в біографії Остермана, чим він займався – невідомо, адже офіційне працевлаштування відбулось лише у 1832-му, коли Юрій влаштувався референтом у старостві в Тарнові. В подальшому молодий чиновник часто змінював місце роботи – у 1836-му він служить у Львові, з 1843-го – у Вадовицях, потім – у польському Живці. Нарешті, у 1849 році, Остермана переводять до Станиславова.

 

Лисо-вужо-пес

Тут він посів посаду окружного комісара, тобто довіреної особи старости. Це були неспокійні часи, коли місто ще остаточно не відійшло від революції. Почалась реакція, австрійська влада закручувала гайки. Особливо це стосувалось поляків, які вважались неблагонадійним елементом через участь у заворушеннях і повстанні у Львові. Остерман настільки ревно приступив до виконання службових обов’язків, що невдовзі викликав справжню ненависть у польської громади Станиславова. Аби не розбурхувати й без того неспокійну ситуацію, вже у 1850-му галицький намісник перекинув гіперактивного комісара до Нового Сонча.

А далі сталося таке, що не піддається логічному поясненню. Через чотири роки, той самий намісник граф Голуховський, знаючи нелюбов мешканців Станиславова до Остермана, призначає його… станиславівським старостою. Можливо, не останню роль тут зіграла репутація ревного служаки і вірнопідданого австрійського цісаря, нелояльного до найдрібніших проявів сепаратизму.

Нашим округом Остерман керував довгих 13 років – чим поставив певний рекорд адміністративного довголіття. Ставлення до нього яскраво описує польський мемуарист Станіслав Токарський:

«Старосту у Станиславові ненавиділи всі – діти, молодь, чоловіки, жінки. Була то людина-лис, людина-вуж, людина-пес в одній особі. Півміста слало прокльони на його голову, а іншу половину починало трусити при одному його вигляді».

Втім, навіть на цього стовпа династії Габсбургів у тайної поліції мався компромат. Під час антиросійського повстання 1830 року рідний брат Остермана незаконно перетнув кордон, приєднався до польської армії та героїчно загинув у бою з москалями. Зрозуміло, що про цей факт староста волів не згадувати.

У 1855-му, маючи 47 років, Остерман раптово вирішив одружитись. Його обраницею стала Іоанна – донька відставного комісара скарбової стражі Фабріціуса, яка по матері була русинкою. Тодішнє польське суспільство ставило Остерману це ледь не в провину. Подружжя мало двох дітей – доньку Марію Терезію та сина Юрія. Останній одружився із донькою українського священика, яка грала активну роль у громадському житті Станиславова і була співзасновницею Товариства руських жінок.

Після децентралізації 1867 року на ключові посади в Галичині стали призначати поляків, тож старості Остерману довелося піти на пенсію. Але він нікуди не поїхав з міста, де його терпіти не могли, жив на Липовій, 61 (десь у районі університету на Шевченка), писав мемуари і бавив онуків. Помер 20 жовтня 1886 року, перед тим впавши у старечій маразм.

Але це насправді страшенно коротко. Бо є ще купа історій, замальовок з життя старости Остермана, які гріх не згадати. Отже, далі трохи буде.

Іван Бондарев


Переглядів: 4 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 18. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2018