Власна національна школа завжди була ідеалом кожного народу, який проживав у цивілізованому світі. Століттями боролась за неї українська нація. Давня й важка історія невеликого міста над Дністром - Галича. У дуже складних умовах іноземного поневолення розвивалася в Галичині українська культура та освіта. Розвиткові освіти в нашому місті здавна приділялася велика увага. Цікавий історичний факт дійшов до нашого часу про одну із перших шкіл, яка існувала в Галичі у ХVІ ст.
«За даними джерел , - пише видатний прикарпатський історик Володимир Грабовецький, - така школа була заснована в Галичі наприкінці ХVІ ст., де учнів навчав якийсь час Йосиф - протосингел александрійського патріарха Кирила Лукариса. Правдоподібним є те, що початкова школа в Галичі стала попередницею подібних до неї парафіяльних шкіл». Після шкільної реформи 1774 р. в містечках і селах почали створюватися початкові народні школи, т. зв. «тривіальні» (від лат. тrivium), у яких діти набували трьох найпростіших навичок: читання, письма й лічби. У Галичі тривіальна школа з’явилася лише через 45 років після впровадження шкільної реформи (1819 р.).Збереглися згадки про окремих галицьких освітян. Директором головної школи у Галичі був виходець зі священичої родини Йосиф Теліховський, а учителями – Теофіль Покулинський, Вівшій Плавецький, Василь Прокопович, Михайло Серецький. Цей навчальний заклад було відкрито 24 березня 1842 р. Він фінансувався з місцевого бюджету. Педагог Марія Сосенко працювала 7 років у жіночій тривіальній школі, заснованій 28 травня 1851 р.Тільки з другої половини ХІХ століття у Галичі сталися помітні зрушення в галузі освіти.
На вимогу громадськості міста у 1882 р. було відкрито чотирикласну (нині будинок райвіськкомату) і двокласну жіночу (при міській ратуші) школи. Остання через 5 років стала трикласною. Це були суто станові школи, бо посилати сюди дітей мали право лише чиновники, заможні міщани й духовенство. Ці школи були двомовними і перебували під контролем австро-угорських властей. Із 1892 р. почали діяти семикласні польські (чоловіча й жіноча). У цей час педагогом у Галичі працювала Костянтина Малицька.Здобувши професію в учительській семінарії у Львові, із 1893р. вона почала працювати педагогом у Галичі. Любила дітей, бачила в них майбутнє України, тож не шкодувала сил, щоб виховати з них справжніх громадян, свідомих українців.Проте вона не обмежувалася роботою в школі. Національно-свідома молода вчителька розгорнула широку громадсько-культурну діяльність. Згуртувала навколо себе талановиту молодь, створила хор, заснувала читальню «Просвіта». Палка прихильниця незалежної української держави, будила національну свідомість галичан, прищеплювала їм почуття людської гідності, бажання бути господарями на рідній землі. У 1903 р. народна просвітителька виїхала з Галича на Буковину й там стала будителькою національного життя.
Австро-Угорський уряд переслідував українську культуру, забороняв українську мову. У 1911 році в Галичі відкрилися однорічні курси для бажаючих вступити до гімназі (Коломийської, Рогатинської чи Станиславівської). Навчання проводили гімназійні студенти, жителі Галича.
У 1913 році в м.Галичі вже не стало двомовних шкіл, а залишилися лише польськомовні навчальні заклади.
У 1920 році знову відкривається школа, що називалася утраквістичною семикласною публічною школою й існувала до 1939 року. За спогадами учнів цього навчального закладу Шекети Мирослави Теофілівни та Зеленецького Миколи Івановича, школа була з роздільним навчанням. Вчилося у ній біля 60-ти дівчат і стільки ж хлопців. Усі предмети, крім математики, історії, природи, велися польською мовою. Директором школи до 1939 року була Ковальська Наталія Іванівна. У ці роки розпочинають педагогічну діяльність сестри Студинські. Юлія Михайлівна була вчителькою молодших класів, а Олена Михайлівна – математики. Працювали вони в Галицькій школі до 1958 року.
У 1927 році на прохання жителів міста й за сприяння при впливі священика Вінницького Галицький магістрат на кошти, одержані від продажу землі й угідь, розпочинає будівництво триповерхового будинку школи. А до цього часу вона була в дерев’яних довгих бараках, які погано опалювалися. Знаходилась школа на території нинішнього Галицького молокозаводу.
Навесні 1927 року хтось підпалив бараки, і вони повністю згоріли. Школа розмістилась у кількох будинках. Будівництво нового приміщення тривало до 1930 року. У невпорядковану ззовні й всередині будівлю входять учні. Вчителями школи в той час були: Ковальська Наталія Іванівна (директор), Залецька, Козловський Роман, Березяк, Мисливець, Марія Остерман, Студинська Олена Михайлівна, Студинська Юлія Михайлівна, Балицький Фердинанд Іванович (імена забуті, бо пані Ковальська згадала тільки прізвища). Навчалося в школі понад 200 учнів. Шкільне подвір’я було невеликим – 450 м². Учні цілий день перебували в приміщенні або виходили на подвір’я школи. Класи були переповнені. Наприклад, у 1935 році випускний 7-й клас мав 42 учні. Обладнання школи – це восьмимісні парти й стіл учителя. По закінченні навчального закладу видавалося відповідне свідоцтво.Спогади про школу з 1920 колишньої учениці (у минулому вчитель Галицької музичної школи) Шекети Мирослави Теофілівни.Я приїхала до Галича у 1918 році, тому не можу сказати, якою школа була в Галичі до цього часу. Із розповіді своїх родичів знаю, що в часи Першої світової війни на околицях Галича тривали майже весь час бої. Не думаю, щоби могло бути якесь систематичне навчання.Директором школи була Наталія Ковальська. Крім неї, першими учителями були Студинська Олена Михайлівна та Остерман Марія. У 1927 р. міська рада Галича (магістрат) почала будувати нову школу, будівництво якої закінчили у 1930 р.Школа була утраквістична: відділом, у якому навчалися дівчата, завідувала Наталія Ковальська, а відділом, у якому навчалися юнаки, - учитель-поляк Зайонц. Такий стан тривав аж до 1939 р., себто до приходу радянської влади. Із приходом радянської влади школою завідували Гупса, Багінський, Булдовський та ін.
У вересні 1939 року почалася Друга світова війна. 17 вересня 1939 року на територію Галичини вступили радянські війська. У грудні 1939 р. місто Галич стало районним центром, а школа трансформували у середню. Звідси й веде свій відлік часу Галицька середня школа. Всі діти шкільного віку пішли до школи. Навчання велося українською мовою. Доросле населення оволодівало грамотою в гуртках ліквідації неписьменності. Активну роботу вели вчителі школи і, насамперед, її директор Скоморохов Василь Петрович (загинув в 1941 р. у перші дні німецької окупації Галича). Атестат за №1 Галицької середньої школи від 14 червня 1941 року було видано Павловській Надії Володимирівні. Цього ж року у школі відбувся перший випуск (14 випускників 10 класу).
У липні 1941 року Галич окупували фашисти.Під час німецько-фашистської окупації в місті працює в 1942-1943 навчальному році семикласна Українська народна школа. Директором її стає вчитель німецької мови Балицький Фердинанд Іванович.27 липня 1944 року в Галич ввійшли радянські війська, витіснивши звідти німецьких загарбників.
1 вересня 1944 року біля 400 учнів заповнили приміщення Галицької школи. Її директором у той час був Багінський Іван Михайлович. У наказі №1 по Галицькій середній школі від 1 серпня він записав: «Вважати на роботі з 1 серпня 1944 року таких учителів: Скрентович Володимир Степанович – завуч; Студинська Олена Михайлівна – учитель математики; Вівчаренко Василь Іванович – учитель німецької мови; Янович Корнелія Миколаївна – учитель української мови; Пехін Ганна Андріївна – класовод;Краснодемська Філомена Осипівна – класовод;Середнюк Логвин Семенович – учитель фізики, креслення; Студинська Юлія Михайлівна - класовод; Попель Ольга Осипівна – класовод;Т енеткіна Ніна Павлівна – учитель російської мови;Лінчевська Людмила Семенівна – учитель біології; Пустовіт Ганна Севастьянівна – учитель історії.У важких матеріальних умовах навчалися в цей час учні: не було палива, підручників, потрібен був ремонт. В одній половині приміщення ще був військовий госпіталь, а в іншій - школа. Навчання було платним.
У цей час Галицька школа дала дорогу в життя видатним галичанам, борцям за волю України: Ніні Вівчаренко, Олексію Юрчишину, Володимиру Чав’яку та ін.Поступово міцніла матеріально-технічна база школи. У 1946 році було прийнято рішення про запровадження щоденників у школах УРСР. Відповідно до цього розпорядження, дирекція Галицької середньої школи видає наказ №5 від 31.01.1946 року «Про обов’язкове запровадження щоденників для учнів у всіх класах». Щоденник має мати форму листка із зовнішнім написом «Щоденник учня … класу Галицької середньої школи». Усередині листок розграфлюється так: 1.Назва дисципліни.2. Дата.3.Оцінка.4.Підпис учителя.5. Підпис батьків.Зовнішня сторінка:Підпис директора й класного керівника.
У лютому 1948 року для учнів, які проживали на лівому березі Дністра, відкривають початкову школу. На її базі утворилася нині діюча Галицька ЗОШ І-ІІІ ступенів №2. Із приходом у школу (в листопаді 1949 р.) директора Булдовського Бориса Миколайовича різко змінюється обличчя школи. У навчальному закладі створюється шкільна оранжерея, де протягом 10 років була зібрана унікальна колекція кактусових (127 видів). У 1971 р. на загальних зборах колгоспу ім.Чкалова (с.Залуква) було вирішено виділити 208 тис. карбованців на добудову Галицької середньої школи. 1 вересня 1977 року учні зайшли до нового світлого корпусу школи. Особливої виразності (як навчальний заклад із впровадження прогресивних педагогічних ідей й освітніх технологій) школа набула у часи керівництва талановитого педагога й організатора Інеси Михайлівни Козлової (70-80-ті роки ХХ століття).
Яскравими сторінками в історії школи були й наступні десятиліття. Зокрема, друга половина 80-х років та роки після проголошення незалежності України. Директором школи в той час став Зіньковський Михайло Михайлович, який незмінно керував нею до 2011 року (рівно 25 років). Школа виконувала в той час дуже важливі завдання: формування українця-патріота і становлення національної школи. А цими днями минає 75 років з того часу, як на базі існуючої польсько-української семикласної школи була створена наша, одна із перших середніх шкіл на Прикарпатті.
Отже, всі попередні десятиліття становлення й розвитку школи - це віддзеркалення тих суспільно-політичних, соціально-економічних, духовно-моральних процесів, які переживав український народ і ми, галичани, як частина великої нації. Із вдячністю хочеться згадати й завжди пам’ятати всіх керівників – директорів школи: 1939-1941 – Скоморохов В.П., 1941-1944 – Балицький Ф.І., 1948-1949 – Гупса М.П., 1949-1960 – Булдовський Б.М., 1960-1962 – Стрілець О.Г., 1962-1964 – Соколовський П.Й., 1964-1965 – Скаврінко М.Б., 1965 – 1970 – Федорчук П.М., 1970-1986 – Козлова І.М., 1986-2011 – Зіньковський М.М. За 75-років зі стін Галицької школи було випущено з атестатом про середню освіту 5054 випускники, із них 306 - нагороджені золотою медаллю, а 108 – срібною. Сотні робітників, спеціалістів різних галузей, лікарів, учителів, військових, наукових працівників вкладають свою працю в наш завтрашній день. Хочеться окремо відзначити таких випускників: докторів наук Гояна Ігоря Михайловича, Глушка Любомира Володимировича, Крису Василя Михайловича, Крису Богданну Семенівну, Магновського Ігоря Йосифовича, Медину Ігоря Романовича, Шекету Мирослава Михайловича, Шніцер Дзвениславу Володимирівну та ін.І не так важливо, хто вони, ці люди кількох поколінь, що вийшли з однієї домівки, Галицької школи. Має значення їхня людська цінність, доброта, щирість, милосердя.
Л.Климончук, Л.Побуцька - вчителі історії |
