П`ятниця, 2020-04-10, 9:55 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Лютий 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
2425262728
 
Архів новин
Головна » 2014 » Лютий » 26 » Священик, якого любило село. 18 лютого виповнилося 100 років з дня народження о. Костянтина Михаліхи
4:52 PM
Священик, якого любило село. 18 лютого виповнилося 100 років з дня народження о. Костянтина Михаліхи
Протягом 1938-1947 рр. він служив у церкві св. Архистратига Михаїла Калуського деканату, що в Сівці-Калуській. Незважаючи на те, що з того часу, як він не зі своєї волі покинув це приміське село, минуло понад 60 років, тутешні парафіяни свято бережуть пам’ять про нього, згадують словами вдячності та поваги, розповідають про нього своїм дітям та онукам. Чим же заслужив священик такої високої честі? Яку життєву дорогу простелила йому доля? Аби довідатися про це, ми звернулись з листом до його доньки пані Марти Полатайко, яка зі своєю родиною проживає у Львові. 
«Отець Костянтин Михаліха, – пише вона, – народився 18 лютого 1914 року в м. Станіславові. 1937 р. закінчив Українську Богословську Академію (м. Львів), де на той час був ректором визначний духовний і громадський діяч Йосип Сліпий. Першу парафію отримав у с. Пійлі, а потім у Сівці-Калуській. Там прослужив до 1947 року…».
Пійло і Сівка-Калуська – сусідні села. Як це є між добрими людьми, їхні жителі здавна підтримують родинні, культурні та господарські зв’язки. І прийшовши на нову парафію, о. Михаліха відчув з боку вірних тепло і приязнь, на що відповідав щирою взаємністю. Церква в селі була невеликою, але акуратно прибраною, завжди переповненою парафіянами.
Навпроти церкви, через дорогу знаходилась читальня сільської «Просвіти», двокласна школа, діяло протипожежне товариство «Луг». Отець заходив й туди. І це сівчан радувало, бо з ним можна було поговорити не лише на церковні теми, але й про нагальні громадські справи, важливі тогочасні події, про все те, що їх цікавило. Словом, життя священика від сільської громади було невіддільне. Надійним його помічником був дяк Микола Лилак.
У Сівці-Калуській народилися його діти: Марія – 1944 та Богдан – 1946 рр.. Марія, наприклад, у час визволення села від німецьких поневолювачів – 1 серпня. Під свист куль до його дружини пані Надії прийшла сільська повитуха Орина Хоміцька, щоб надати відповідну допомогу, і справилася з цим завданням бездоганно. Здавалося б, все буде добре, але… У листі пані Марти читаємо: «11 липня 1947 року, після ранкової служби Божої, Тата зустріли коло церкви у супроводі «урядовців». Прийшли до нас додому, і почався обшук. Пам’ятаю, що нам, дітям, не дозволяли виходити надвір. Пізніше на возі Тата повезли до Калуша, до тюрми, а відтак до Станіслава. Причини арешту докладно не знаємо. Але, ніби за вінчання бандерівської пари. І «ми розлізлися, мов мишенята»: старших забрала родина, а молодші з мамою переїхали в с. Болохів до маминого брата – директора школи. У Сівці мама не могла мешкати, бо була загроза вивозу на Сибір, а також треба було сплачувати великі податки. Згодом усіх людей з Болохова переселили в Одеську область (влада не могла дати ради з партизанами) і ми з вуйком переїхали в с. Рахиню Долинського району, де він дістав посаду директора школи.
Тата засудили на 10 років, відбував покарання в «трудлагерях» Кіровської області. Мав дозвіл на листування, писав регулярно. Повернувся в рідні краї 1953 року і був настоятелем храму в с. Горішнє Залуччя Снятинського благочиння. 1957 – 1960 р. р. – секретар Єпархіяльного управління та настоятель храму в Коломиї і Коломийський благочинний. Помер 15 жовтня 1978 року в Коломиї, похоронений в приміському селі Шепарівці…»
У книзі Івана Семаньківа «Перемогла ідея» (Калуш, 2002) читаємо: «Носіями культурно-просвітницького чину в селах були священики та вчителі. Серед них найбільш віддані: о. Андрій Бандера (с. Ст. Угринів), о. Теодор Давидюк (с. Голинь), о. Софрон Івантишин (с. Довжка), о. Гнат Гунькевич (с. Мостище), о. Юліан Тарантюк (с. Негівці), о. Костянтин Михаліха (с. Сівка-Калуська)»…
В тім же виданні вказано причину арешту: відмовився від переходу до РПЦ, посвячував могили, давав шлюби. Про це хтось знає, а хтось і не знає. Але про свого духовного наставника згадують, зокрема, і в Сівці-Калуській.
Пелагея Бреславська, 88 років:
— Отець Михаліха дуже любив людей. Він вчив нас молитися Богові, бути патріотами рідної землі. Сівчани його часто запрошували на родинні свята – весілля чи хрестини. Я з ним три рази була на весіллі. Сиділи ми поруч. Отець умів співати, жартувати. А вже як казав слово, то так, що аж за душу брало…
Петро Юрчишин, 78 років, старший брат церкви св. Архистратига Михаїла:
— Наша хата недалеко від храму. Кожної неділі ми родиною ходили на Службу Божу. Приходила молитися і родина священика: дружина, пані Надія, діти Ірина, Марта і Марія… Село дуже засумувало, коли його від нас забрали. А коли отець Михаліха відбув покарання, приїхав у дороге йому село, щоб побачитися з людьми, спорудити хрест на могилі матері Євдокії. Її могила поруч з могилою моєї матері, і ми дбайливо доглядаємо обидві. З нагоди 100-річчя з дня народження о. Костянтина Михаліхи в нашій церкві за участю представників його родини було відправлено парастас і поминальну панахиду, а його портрет освятили і встановили тут назавжди…
Варто сказати, що пан Юрчишин, глибоко релігійна, ділова та ініціативна людина, разом з отцем-протоієреєм Миколою Гасяком роблять все для того, щоб Сівецька церква була не лише однією з найбільших на Калущині, але й однією з найкращих, що й відзначив недавно митрополит Івано-Франківської Митрополії УГКЦ Володимир Війтишин, тут перебуваючи.
У Сівці-Калуській є багато парафіян, які заради розквіту храму Божого старалися й стараються всім серцем. До таких, наприклад, належить М. П. Юрчишин, який ще в роки Горбачовської перебудови «оббивав пороги» чиновницьких кабінетів з просьбою дати дозвіл на відкриття старої (1839 р.), а відтак і будівництво нової церкви. І свого добився! «Це була перемога всієї сільської громади», – каже пан Михайло, перший старший брат храму Господнього.
Тепер у Сівці-Калуській – аж три церкви, дві з яких діючі: одна в історичній частині села, а друга на Угартшталі (назва колишньої німецької колонії) – церква Успіння Пресвятої Богородиці, де служить о. Володимир Кривцун, а старшим братом є Михайло Климишин.
Село пишається тим, що має не лише своїх вчителів, інженерів, медиків, бізнесменів, службовців, але й «свого» священика. Перший із сівчан здобув вищу духовну освіту о. Ігор Кучера.
Пишу ці рядки і думаю: як би зрадів теперішньому селові о. Костянтин Михаліха. Під Божим благословенням йде Сівка-Калуська у свій щасливий завтрашній день.
Василь Олійник,
член Національної спілки
журналістів України

P.S. По дорозі до Львова представники родини о. Михаліхи повернули на цвинтар у село Пійло, де поклали вінок на могилу о. Богдана Чекалюка, засвітили свічку пам’яті й помолилися за нього. З о. Михаліхою його пов’язувала тісна священича співпраця.

Переглядів: 490 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 20. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2020