У пошуку правди - 28 Березня 2015 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація
П`ятниця, 2016-12-02, 9:50 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Березень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
 
Архів новин
Головна » 2015 » Березень » 28 » У пошуку правди
1:37 PM
У пошуку правди

Михайло Вітушинський ще з 2010 року намагається відшукати всі можливі відомості про маминих братів — учасників визвольної боротьби. Розказує, що 2000 року прийшов до івано-Франківського обласного управління СБУ, щоб знайти інформацію про свою родину. Спитали його документи. Ага, громадянин Польщі... Ну то звертайтеся в Польщі до свого уряду, аби він зробив запит до нас, відповіли. 
"Я зрозумів, що з огляду на польський антиукраїнський дух на той час є теми, котрі краще не чіпати. І почав шукати сам. Перед тим, як зайнятися пошуком тут, удома, я ознайомився з тим, як то робиться в Польщі. А в Польщі вже давно відкрили архіви, бо маса лідерів «Солідарності» подавали в суд за наклепи на себе і судилися за правду. А наклепи, як нині вже доведено, робили правоохоронні органи. Пізніше в обласному архіві пан, колишній полковник органів, скаже авторитетно: «На жаль, ця тема наразі закрита». А я хотів знати, як був убитий кожен з моїх вуйків. Я хотів почитати ті доноси, мене не цікавило, хто доносив, про що, бо Бог їм суддя», — каже пан Михайло. 
і додає згодом, що він нікого не засуджує, бо то ж невідомо, за яких обставин доносили люди. Часто працівники спецслужб, аби не зіпсувати собі кар’єру, коли не могли когось завербувати, самі фабрикували доноси від їх імені, встановлювали підслушку і так мали хоч якусь інформацію. Це відомо.
«Я хотів, аби відкрили архіви, хотів довідатися про долю усіх п’яти вуйків. Цікава доля другого вуйка, який був районним УСБ в Галичі, «іскра» на псевдо. Він загинув  у жовтні 1950 року в Боднарові. 
Скупі архівні дані СБУ підтверджують: ЯСЬКіВ Василь Григорович, 1924, с. Блюдники Галицького району, керівник СБ Галицького райпроводу ОУН, «іскра», † жовтень 1950, с. Боднарів Калуського р-ну». 
1942 року Василь Яськів за завданням ОУН вступив на службу в Українську допоміжну поліцію, але довго там не прослужив, гестапо виявляло всіх прихильників і членів ОУН у поліції. Василь змушений був тікати у блюдницькі ліси та приєднатись до загонів самооборони. Незабаром він очолив спецбоївку СБ, про що є дані в НКВС-звітах. Ворог про нього розпускав різні провокаційні чутки. Наклепи дожили до часів незалежної України. 
1946 року «іскра» прийшов до своєї рідної хати у село Блюдники, у хаті вже ніхто не жив, мама померла, хлопці — у лісі, а сестра — в Станіславові. Йому, який поневірявся роками по лісах, здебільшого впроголодь, промерзлому до кісток, хотілося домашнього тепла, відігріти душу в рідних стінах. Та не встиг він поринути у родинні спогади, як надворі зробилося галасливо. Вирішувати щось потрібно було миттєво. Василь вискочив з хати, кидаючи гранату у ворога і посилаючи автоматні черги. Йому вдалося втекти легко пораненому. Та згоріла батьківська хата — це найбільше, що його боліло. 
А далі було багато неправди. Михайло Вітушинський каже:
— Розповідав мені Мирон Василь Васильович, уродженець села Блюдників про те, що у селі Дорогові 1949 року в білий день біля сільського магазину «іскра» застрелив ні в чому невинного свого колишнього товариша, односельця, вчителя Дорогівської школи. Я його запитав, звідки він це знає. Пан Василь сказав, що йому це розповів його добрий знайомий. Вирушили ми з Ростиславом Гандзюком у с. Дорогів, віднайшли старожилів, питаємо про події тих нещасних днів. Майже усі вони стверджують, що такого випадку в їхньому селі не було, але для перевірки радять звернутись до вчительки, яка в ті часи працювала в Дорогівській школі і повинна такі події добре пам’ятати. Вчителька — уродженка села Блюдників, дочка блюдниківського священика о. Володимира Самотулки. Віднайшли її в селі Глибівці Богородчанського району. Вона розповіла, що згаданий вчитель — її ровесник і товариш з їхнього села. Того хлопця призвали у 1945 році в радянську армію. Частина його розташовувалась у Німеччині, через шість місяців його звільнили з армії через те, що він був учителем — нібито з огляду на те, що в Західній Україні не вистачало вчителів. Його направили викладати фізкультуру і ручну працю в с. Дорогів. Це викликало підозру в СБ. Районний провід провів розслідування і виявили підозру, арештували, утримували вчителя в криївці в дорогівському лісі. Вчитель написав записку до своєї мами, щоб та передала через зв’язкового одяг і продукти. Цю записку до його мами читала пані Самотулка (дівоче прізвище), бо та була неграмотною. Також від імені мами писала йому відповіді. Про ці події розповіла нам також секретар-машиністка Галицького райпроводу СБ, яка після звільнення з таборів жила в Калуші. Правдоподібно, тому вчителеві винесли смертний вирок. Такі схеми для впровадження агентури в підпілля застосовувала радянська каральна система, і прикладів цьому більш ніж достатньо.  Галичан, призваних у радянську армію, в ті часи старалися тримати якнайдовше. А вчителів ручної праці і фізкультури совєти могли привезти зі сходу України — тисячі... Це одна із тих «правдивих» історій про воїнів Української Повстанської Армії. 
...Також недобрі люди казали, наче бачили Василя Яськіва і в Трускавці, мовляв, відпочивав у 60-х роках. Але архівні документи свідчать, що він загинув ще в 50-му. Михайло Вітушинський роками їздив по селах і збирав усі відомості. Як «іскра» врятувався? Коли була облава, то сказав: давайте мені жіноче вбрання, хустину. Далі намастився сажею, взяв палицю в руку і відро, обчепився гранатами і пішов. Тоді всі ті брати носили підв’язану гранату, щоб навіть зубами змогти її зняти і не датися в руки ворогу живим. Так пішов він просто на кадебістів, згорбився — і прорвався. 
«Невідомо мені більше про його долю. Є тільки офіційна інформація, що він вбитий в Боднарові, а де похований, ніхто не знає, — каже пан Вітушинський. — На жаль, повторюся, про вуйка мого розказували різні нісенітниці: що його бачили, наче він пішов на співпрацю з НКВДѕ Казали, що їхній сестрі дали хату в івано-Франківську і вона так пануєѕ Про маму такого наслухався, і ніхто не брав до уваги, що їй довелося за братів своїх і Україну заслання відбути. Тому я і «копав» роками. і от знаходжу такий документ цікавий — це довідка з грифом «совєршенно сєкрєтно». Там пише: «ѕАгент Слон. Звіт про результати роботи «ѕуправлєнія МГБ Станіславской області по борьбє с подпольєм ОУН—УПА с 1 октября по 30 ноября 1946 рода». 
А далі найважливіше: компрометація учасників підпілля: «В результатє провєдьонних Кутскім агєнтурно-опєратівних мєропріятій чєрєз арєстованного учасника такого-то бил скомпромєнтірован господарчій піщєвого провода ОУН по клічкє Ястрєб, которий расстрєлян». і далі: «В настоящєє врємя аналогічниє мєропріятія проводятся по компромєнтациї пєрєд СБ члєнамі краєвого провода ОУН нині являющіміся руководітєлямі Тєрнопольского окружного провода ОУН Нєчая і руководітєля Буковінского — Сталь. А также руководітєля бойовки СБ Галіцкого районного провода ОУН «Морозенка» і єго двух братьєв». 
Без коментарів зрозуміло, що спецслужби не гребували нічим, а бухгалтерія терору включала і найчорніші методи планової компрометації.
«Також я знайшов ще такі документи, донесення, де йдеться про те, що вже два роки ганяються за бандою «Морозенка» (Микола Яськів. — Ред.) та його братів і не можуть «ліквідіровать». Оці звіти плюс компрометація як метод оперативної роботи шкодили дуже сильно. Я їздив навіть на Львівщину, знаходив людей, котрі начебто писали ті звіти і підписували, але вони кажуть, що не писали того і не бачили. І клянуться. 
Одна галицька газета якось опублікувала лист про те, що «іскра» (Василь Яськів) співпрацює з НКВД і всіх здає. Про це начебто один чоловік пише іншому. Я знайшов автора, щоправда, я не називав свого імені, не казав, що я родич. Та чоловік мені божився, що він такого листа не писав. Розумію, що це нормальна оперативна робота: писати такого листа від імені чоловіка, контакти котрого треба відстежити. У Польщі такий був Юрчик, лідер більш радикального крила «Солідарності», на нього такого нафабрикували всілякого в такий спосібѕ Він три роки ходив по судах... То дуже прикро людям від того відмиватисяѕ» — з гіркотою каже пан Михайло.
... І це ще не всі «оперативні» методи. 
«Наприклад, на цього дрогобицького діяча підпілля «Нечая» навіть у 90-х роках ще поширювали фото, де він стоїть поруч з енкаведистамиѕ Та я художник і видавець, тому добре знаю, як це робиться. На жаль, мені ще в 90-х приносили ці фото. Так, зроблено добре. Та це ж однозначно — монтаж. Видно за тінями, звідки сонце, на пальцях і лиці. Видно мені, що це випадково вклеєна особа, — розказує пан Михайло, демонструючи це на своїх численних матеріалах, котрі збирав роками. і все це навіть не прецедент: настільки підло працювала система — навіть проти вже неживих. Аби компрометувати національно-визвольний рух, саму ідею української незалежності, розумієте. Бо ж вуйків уже нема», — каже М. Вітушинський. 
Чому більш як десять років Михайло Вітушинський по крихті збирав архівні документи, купував матеріали про те, як працювали з агентурою, записував усні свідчення реальних людей, свідків тих непростих літ? Лише заради правди.
«Бо проти всіх діячів ОУН—УПА вели оперативні справи, я маю фото, на яких вони пронумеровані, а ззаду до кожного з номерів записано: «ліквідірован», «ліквідірован», «ліквідірован»ѕ «В разработкє». Така чітка була бухгалтерія».
Їхня батьківська хата на вулиці Дністровській була в районі сучасного продуктового ринку. Михайло Вітушинський пригадує, що в 60-х там були лавочки і «крутили» кіно. Потім хату знесли, а під хатою були закопані слоїки з документами і фотографіями «упівців», котрі приносив вуйко. Пан Михайло шукав їх, та нічого не вдалося віднайти. Влада радянська обіцяла повернути майно, але родина отримала іншу «компенсацію» — була позбавлена права 24 години перебувати у рідному місті.
«Оскільки на тата справи не було, то в 70-х роках він пише листа до Верховного суду СРСР з проханням реабілітації, оскільки немає доказів його вини. і йому прийшов лист, що його реабілітують, бо «відсутня доказова база його вини». Це така довідка —  і на тім кінець. 1972 року батьки змогли повернутися до свого міста, там жила ще сестра одного із них. Мама і тато були старенькі, після довгих прохань і звернень їм дозволили прописатися», — каже син. 
...Батьки Михайла Вітушинського дожили до незалежності. і коли Україна стала незалежною, мамі сказали, що реабілітують. Та Марія Яськів-Вітушинська відповіла: «Мені від України реабілітації не треба, бо проти України я нічого не зробила. А від ворога я нічого не прийму. Добре, що є незалежна Україна, і я тішуся з того». 
...Батькам у 1993 році компенсували грошима конфісковане майно. То була смішна сума — 300 гривень в перерахунку на нинішні гроші. Мама пенсії не отримувала, тато отримував. і тільки 1989 року світлої пам’яті Лідія Дмитрів поклала Марію Яськів на лікування і посприяла, аби зробити їй групу інвалідності. і тоді мама Михайла Вітушинського почала отримувати пенсію.
* * *
«При перевірці правдивості оповідань свідків тих подій проводив перехресне звіряння розповіді, шукав підтвердження в архівних матеріалах, користувався виданням «Реабілітовані історією» за редакцією Лук’яна Вардзарука, а також виданим у США «Альманахом Станіславської землі», — каже Михайло Вітушинський. Він сердечно вдячний людям, які допомогли зібрати документи з історії його родини і країни. Особлива подяка: іванові Павликівському, Зіновієві Бойчуку (за надані документи і деякі фотографії), Ростиславові Гандзюку, Петрові Зіньковському, Ярославові Сализі, Василеві Рудковському, Володимирові Ткачу, уродженцю с. Крихівців, за працю в архівах, за спільні виїзди у пошуках свідків і документальних підтверджень подій, за збір матеріалів у селах Галицького, Калуського, Надвірнянського і Богородчанського районів.

Леся Тугай


Переглядів: 163 | Додав: Dnister
Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 

Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 14. Автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії А.Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації історії рідного краю
Copyright MyCorp © 2016