Сповнилася велична дата в житті нашої держави – 80-та річниця створення УПА. Хочу в цей непростий час щиро подякувати живим ветеранам-повстанцям за те, що вони змогли зробити ціною своїх життя і здоров’я, виборюючи майбутню державну незалежність України в 40-х роках ХХ ст. Вічна пам’ять та низький уклін і всім полеглим – відомим і забутим-незнаним – воїнам УПА, які спершу вели нерівну боротьбу на два фронти – проти фашистської Німеччини й більшовицького срср, а відтак (упродовж стількох років!) – суто з ненависним сталінським радянським союзом.

Мій батько Федір Іванович БОРИС, уродженець Микитинців, був активним учасником ОУН у 40-х роках минулого століття. З початком Другої світової боровся в підпіллі ОУН(б) у Станіславі, а згодом і як воїн УПА – в Микитинцях та Угорниках. Зокрема разом зі своїм побратимом із Хриплина Степаном Івановичем Бурдином, сотником УПА на псевдо «Шрам», 1942-го сформували бойову сотню із членів ОУН з навколишніх сіл поблизу Станіслава…

Наприкінці осені 1943 р. перед загрозою арешту з боку станіславського гестапо батько покинув роботу в місті й підпільну діяльність та перейшов на службу до сотні «Шрама». А взимку 1944 р. з невеличким підрозділом повстанців увійшов до похідної групи УПА, що зосереджувалась у лісах Карпат. Коли ж у липні 1944-го біля Богрівців на Богородчанщині велике з’єднання УПА потрапило в оточення радянських військ та НКВД, то в запеклих боях, які тривали кілька днів, з багатьма вояками поліг і мій тато.

Правда, протягом довгих 75 років у нашій родині не знали, де він загинув і де його поховали. Й лише восени 2014 р. ми отримали звістку про долю батька. Під час розкопок, які проводили співробітники Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби ім. С. Бандери під керівництвом Івана Павликівського в Богрівці виявили поховання воїнів УПА. Крім самих тіл загиблих, знайшли й рештки їхніх особистих документів, зокрема й мого батька. Моя мати померла, так і не дізнавшись про долю свого чоловіка. Отож завдяки працівникам музею, особисто І. Павликівському я тепер на 80-му році життя маю можливість поїхати на братську могилу воїнів УПА, де спочиває мій батько.

Низько схиляю голову перед пам’яттю і тим великим подвигом, який здійснили воїни УПА, а серед них і мій батько, виборюючи свободу і незалежність України. Вічні слава і пам’ять безсмертним героям УПА! Слава і безмежна вдячність героїчним воїнам ЗСУ, які нині захищають Україну від рашистської росії!!!

З повагою до редакції газети «Галичина» –

Дарія ГОРБАЛЬ (БОРИС). Микитинці Івано-Франківської міської ТГ