Війна і Станиславів. У червні 1809-го - 6 Березня 2015 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація
Четвер, 2016-12-08, 9:50 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Березень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
 
Архів новин
Головна » 2015 » Березень » 6 » Війна і Станиславів. У червні 1809-го
10:19 AM
Війна і Станиславів. У червні 1809-го

Основні події, які стосуються захоплення Станиславова у 1809 році, ми відновили завдяки двом спогадам. Перші написав поляк під псевдонімом «F. C.». Він тоді був ще хлопчиком, гаряче симпатизував своїм співвітчизникам, усе запам’ятав, а вже дорослим виклав. Інші мемуари – невідомого містянина, який зберігав вірність Габсбургам і точно мав непогане почуття гумору.

Одноокий з пістолетом
Перед полуднем 26 червня, у будній похмурий день, мешканці Станиславова висипали на вали біля Галицької брами. Натовп вигукував: «Поляки з Калуша йдуть!». У натовпі був і юний «F. C.», якому перед тим мама пошила маленький уланський мундир. Та минали години, а «поляків із Калуша» все не було. Люди потрохи почали розходитися.
Очікувані гості з’явилися лиш по обіді. Десь о третій до Галицької брами під’їхали 26 кінних стрільців 1-го полку герцогства Варшавського на чолі з сержантом Антонієм Шумлянським. Перед брамою загін розділився на дві групи. 12 воїнів повернули ліворуч і вздовж фортечних мурів рушили на Заболотівське передмістя. Інші 14 в’їхали до Станиславова, галопом промайнули Ринок і зупинилися біля Тисменицької брами.
Там стояла гауптвахта, яку захищали 50 солдат з корпусу австрійських кордоністів під командою поручника Гатвані. Сержант гукнув їм: «Здавайтесь! Кидайте зброю!». Ті чемно кинули. Після того вершники попрямували далі, на Тисменицьке передмістя.
«Пронімецький» мемуарист описує це так: «Я йшов у справах до міста. Вступив на міст перед Тисменицькою брамою (перед теперішнім головним корпусом медуніверситету – Авт.) і бачу, що люди, які йшли до міста, тікають назад, кричачи, що через місто мчить кіннота. Я сховався під дім, що стояв біля мосту. Аж вилітає на конях саксонська кавалерія, попереду на коні бородатий жид, сліпий на одне око, з пістолетом у руці…
Тут же простий люд і студенти дивляться, що то буде за гра. Пан Каетан Городиський бігає з палашем у руках на баскому коні і волає: «До зброї громадяни, вже австріяки переможені». Але наші громадяни цього не розуміли, бо зброї не мали, хіба шила лопати і кочерги, а цим не хотіли озброюватися проти свого уряду, яким до цього часу були задоволені».
Оповідач трохи прибріхує. Кинутими рушницями кордоністів швидко озброїлися студенти гімназії і найбільш активні містяни. Вони ж замкнули полонених у будинку гауптвахти та виставили сторожу.

Комендант у горосі
Тим часом кінні стрільці розвивали наступ. Там, де Тисменицьке передмістя стикалося з Заболотівським (десь наприкінці теперішньої «стометрівки»), обидва загони об’єдналися і понеслись до корчми пана Каетана Городиського з Пацикова, що стояла навпроти єврейського цвинтаря. Якщо ви подумаєте, що у бравих кавалеристів «горіли труби», то глибоко помилитесь. У тій корчмі отаборились 50 солдат (резервний батальйон) 58-го піхотного полку під командою поручника Мурмана і 30 гусарів поручника Магіяра. Без ліквідації цього форпосту про повний контроль над Станиславовом годі було й думати.
Дорогу перегороджувала рогатка (шлагбаум), біля якого знімали плату з селянських возів, що заїздили у місто. Німецький чатовий побачив вершників і вистрілив у повітря. Піхота відкрила вогонь з вікон корчми, а гусари виїхали з головної брами та атакували поляків. Незабаром уздовж дороги розгорнулася кавалерійська рубка. Загін сержанта Шумлянського втратив одного бійця. З гусарів одного застрелили одразу, інший незабаром помер від важкої рани. Австрійська кіннота перейшла міст через Бистрицю та відступила до Тисмениці.
Поки кавалеристи з’ясовували стосунки, з боку Станиславова підійшла озброєна молодь, яка оточила корчму. Коли туди повернулися кінні стрільці, що переслідували гусар, солдати здались. Цей перебіг подій базується на спогадах «F. C.». Його опонент розповідає дещо інакше:
«Наші панове командири були на обіді у митника рогатки і добре, що рогатка була закрита. Пан поручник від гусарів допав свого коня в корчмі за рогаткою, вистрілив кілька разів і зі своїми втік. Тільки один гусар краще поставився – застрілив одного з саксонців, але й сам був застрелений.
Поручник від піхоти, дрімаючи біля столу, – не дивно, бо був спекотний літній день, коли зазвичай спиться після доброго обіду, – цей неборака, переляканий зі сну, схопив зі столу ніж і виделку, але побачивши, що зле, втік задніми дверима в город, потім перескочив пліт і сховався в житі. Солдати без командира змушені були здатися. А що ж, мали датися порубати?
Безстрашний поручник Мурман лежав у житі, і ніхто про це не знав, думали, що загинув у бою. Надвечір підвівся, а чуючи звідусіль тишу, хотів сховатись у поблизькому горосі коло жидівського цвинтаря. Та на нещастя жиди, що були на цвинтарі, побачили його і донесли, як вірнопіддані саксонців, які негайно побігли і витягли пана коменданта з гороху».

Станиславів знову польський
Таким чином 26 поляків протягом години захопили добре укріплене місто, полонили 100 чоловік піхоти, а 30 вершників примусили до втечі. До австрійців є багато запитань. Чому, знаючи про наближення ворога, вони не спромоглися хоча б закрити фортечні брами? Мало того, у той час коли навколо корчми точилася баталія, у сусідній Тисмениці стояв сильний загін генерала Кесслера – ар’єргард корпуса князя Гогенлое. Генерал і пальцем не поворушив, аби виручити своїх. А після прибуття потріпаних гусар він, замість атакувати місто й розіг­нати купку поляків, відступив до Тлумача.
Але повернемося до Станиславова. Там панувала ейфорія перемоги, яку чудово описав наш «германофіл»: «Пан Каетан Городиський та його екзальтовані прибічники хотіли негайно всіх урядників-німців звільнити. (Хоча староста й окружні комісари самі втекли у Карпати, а інші чиновники поховались у будинках – Авт.). Пан Тадеуш Беньковський, адвокат, напившись вина, кричав: «Де гільйотина!», а пан адвокат Креховецький побіг до аптеки і там усі намальовані австрійські орли палашем порубав».
Люди здирали тих орлів з урядових установ і палили на Ринку. Дехто натягнув старі польські мундири, поїдені міллю. Створили національну гвардію, куди записалися 400 осіб. Обрали нових окружних начальників, як то гіпер­активного Каетана Городиського з Пацикова, барона Роха Чеховича з Палагичів і Тадеуша Мисловського із Зубрця.
Наступного дня на міському цвинтарі урочисто поховали загиблого польського стрільця. А ще через день, з усіма почестями, поруч поклали австрійських гусарів.
Загалом порядок у місті зберігався. Пани організували раду, де багато говорили про створення військового корпусу, а ще більше випивали.

Австрійці повертаються
Між тим цісарці готували контрнаступ. Першим ділом вони відсторонили від командування Резервним корпусом князя Гогенлое, якому не пробачили ганебну здачу Львова. Його замінили на більш ініціативного графа Максиміліана Мерфельда, колишнього посла у Санкт-Петербурзі. Річ у тому, що 2 червня в Галичину увійшли росіяни – як союзники Наполеона. Але з австрійцями вони майже не воювали, лише усіляко заважали полякам і зай­мали великі міста, аби туди не увійшли солдати Понятовського. Для координації дій з росіянами дипломатичний досвід Мерфельда дуже згодився.
У середині липня Резервний корпус повернувся з Буковини і посунувся аж до Тисмениці. У кавалерійському бою біля Підпечар австрійці розбили польський загин, багатьох захопили в полон, зокрема й Каетана Городиського.
У Станиславові тоді стояв ескадрон стрільців герцогства Варшавського з майором Норбертом Обухом. Наприкінці місяця, побоюючись оточення, вони без боя залишили місто і відступили на Стрий.
Але доля війни вирішувалася не в Галичині. Поки невеликі купки противників тягалися нав­коло Дністра, Наполеон розгромив головну австрійську армію під Ваграмом. 14 жовтня 1809 року уклали Шенбруннський мир. За угодою, територія герцогства Варшавського збільшувалась майже вдвічі, а Росії дісталися Тернопільський та Заліщицький округи. На вимогу царя австрійці були змушені розібрати укріплення Станиславова, аби позбавити його статусу прикордонної фортеці.

Іван Бондарев


Переглядів: 131 | Додав: Dnister
Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 

Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 14. Автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії А.Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації історії рідного краю
Copyright MyCorp © 2016