Понеділок, 2018-09-24, 4:45 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Вересень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
 
Архів новин
Головна » 2018 » Вересень » 1 » Вільне королівське місто
8:50 PM
Вільне королівське місто

У Долині в рамках святкування 27-ї річниці незалежності України та Дня міста, якому сповнилося 1039 років, відзначили й 600-літній ювілей надання йому Магдебурзького права. З цієї нагоди пропонуємо невеличкий екскурс в минувшину райцентру.

 

«Жодне місто не виникло в якомусь випадковому місці, – вважає знаний український історик, культуролог, політолог, генеральний директор Львівської галереї мистецтв ім. Б. Возницького Тарас ВОЗНЯК. – Навіть сама назва цього феномену – «місто» – свідчить, що з самого початку, з самого заснування йшлося про якесь особливе місце». Що ж такого особливого було і, напевно, є у тій місцині, в якій виникла, процвітала й процвітає Долина?

Уже сама її назва вказує на особливості топоніміки місця – справді, місто Долина первісно лежало у долині Карпатського передгір’я. Наче ховалося. Гірничий інженер Фелікс П’єстрак у своєму науково-історичному дослідженні під заголовком «Долинські саліни. Монографічний нарис», котре побачило світ у Львові 1907 року (саліни – промислові підприємства, які виробляли кам’яну сіль через випаровування рідини з морської води або солених озер чи мінеральних джерел. Вони нерідко мають вигляд мілких водосховищ, розташованих в прибережних частинах моря або солених озер і відділені від них греблями – Ред.) розповідає, що однією з найдавніших так званих жуп (територіальне об’єднання кількох племен у давніх південних і західних слов’ян або ж історична адміністративно-територіальна одиниця в Центральній Європі та на Балканах – Ред.) на східно-галіційських теренах, котрі раніше йменувалися руськими, є, безсумнівно, долинська. Час її виникнення припадає, можливо, на другу половину Х ст., легендарні часи.

Про тодішню добу знаємо дуже й дуже мало. Часом віднаходимо щось у давніх хроніках і монастирських чи церковних документах. А в Хіі ст. у Долині діяв василіанський монастир, в котрому о. Теокліст детально записував усі важливі випадки й події, занотовував байки й легенди. Теодор Білецький, учитель, а пізніше рмінний писар у Долині, переклав німецькою мовою монастирський документ, датований 1112 роком, який стосується віднайдення соляних джерел і виникнення міста. Копію цього перекладу знаходимо в пам’ятній книзі долинських салін. А от оригінал, укладений, імовірно, руською мовою, ми не відшукали ні в міському архіві (а документ мав би бути власністю Долини), ні в архівах місцевих церкви й костелу, тож не маємо доказів його автентичності.

Отець Теокліст часто й дуже охоче вислуховував легенди й оповіді старця Афтаназія Хорби (до прийняття хрещення мав ім’я Мудрослов). Попри свої 113 років той мав чудову пам’ять і розповідав те, що чув від батька й діда, 127-літнього старця івора, котрий міг бути очевидцем народження соленосної Долини. Одного дня дід івор розповів таку історію. В селі ілемні, що за 14 кілометрів на південь від Долини, мешкав руський князь Андрійович, який був чи не найзаможнішим в околиці, бо йому належали лісові масиви поміж Дністром, Свічею, Червою і гірським ланцюгом у Сенечові й Вишкові. Південний гірський ланцюг у Сенечові розмежовував його терени з сусідніми маєтностями князя Ратілли, з котрим Андрійович підтримував добрі стосунки.

Саме на цих теренах випасали слуги Андрійовича його численні отари. Певного часу дійшли з ними до липових лісів – очевидно, це ліси в околиці Долини, відомі як Липівці, Липівка. Якогось дня найстаріший баран, вожак отари, щосили погнав чомусь на північ. За ним подалася вся отара, зупинити чи завернути яку не було жодної можливості. Пастухи, покликавши князя, подалися слідом і так дісталися до соляних джерел на місці теперішньої Долини, біля яких нарешті зупинилася отара. Береги тих джерел були білі, ніби вкриті памороззю. Здивований князь спробував на смак ту паморозь і розпізнав у ній сіль. Відразу розкинув на цьому місці табір. Пастухи спочатку визбирували сіль з берегів. А потім з’ясували, що при виварюванні набраної з сивого потоку води на дні посудини осідає сіль. Припускають, що цей сивий потік нині має назву Сівка.

Вони почали варити сіль, висушували її на сонці й збирали в посудини з березової кори. Коли таким способом наготували достатню кількість солі, то повернулися до ілемні, де їх дуже урочисто зустріли. Також з цього приводу впродовж тривалого часу на гірських вершинах палили вогнища і складали подяку богам за віднайдення солі. Цим радісним здобутком Андрійович поділився зі своїм сусідом Ратіллою, подарувавши йому п’ять топок солі на знак своєї приязні.

Князь Андрійович ще кілька разів робив спроби самотужки розшукати соленосну долину, однак безуспішно. Після того, порадившись зі старшими й досвідченішими мужами, вирішив податися до бога Перуна до Бубнища й дарами прихилити до себе його милість, свято вірячи в те, що той вислухає його і вкаже шлях до благословенної місцини. Але перед тим, як приступити до виконання цього задуму, поїхав до сусіда й вони спільно вирішили офірувати Перунові колись подаровані Ратіллі п’ять топок солі, котрі той зберіг неторкнутими. Аж після такого ритуалу соленосну долину із «сивою водою» знову вдалося знайти...

Мабуть, є всі підстави вважати цю легенду бувальщиною. і недарма в гербі міста Долини фігурують п’ять топок солі. Проаналізувавши ту розповідь і провівши необхідні розрахунки, можемо вважати 979-й роком відкриття соляних джерел у Долині, беручи до уваги дату запису цієї легенди о. Теоклістом, тобто рік 1112, вік А. Хорби, тобто 113, і враховуючи ту обставину, що батько Афтаназія, підступно вбитий, мав років 20, коли народився його син (1112 – 113 + 20 = 979).

Не менш знаковою подією, котра впродовж століть мала величезний вплив на життя і розвиток вільного королівського міста Долини, став момент надання йому Магдебурзького права, що відбулося якраз 600 років тому. З історичних пошуків старшого наукового співробітника Долинського краєзнавчого музею «Бойківщина» Тетяни та Омеляна Антоновичів івана Матіїва відомо, що король Владислав Ягайло 1418 року надав у Долині війтування Михайлові Лучці, доручив закласти на теренах поселення місто і перейти з права польського і руського на німецьке. Крім того, є записи, котрі засвідчують, що король Зирмунд і в 1525 році поновлює Долині Магдебурзьке право.

Магдебурзьке право на українських землях почало поширюватися наприкінці Хііі ст. 1299 року його отримало перше українське місто Новий Санч на Лемківщині. Багато населених пунктів набувають його після 1340 року. Порівняно з давнім руським чи польським правом це був крок уперед. Воно було вигідне міщанам і за нього боролися. Мешканці міста й ремісники були зрівняні в усіх правах і сплаті податків з польськими і чужими колоністами.

Міста, які мали Магдебурзьке право, не залежно від того, де були розташовані, користувалися Магдебурзькими кодексами, в основі яких були привілеї, надані Магдебургу 1188 року місцевим архієпископом, і постанова суду Магдебурга, а також давній німецький кодекс, знаний як «Саксонське зерцало». Вищою апеляційною інстанцією та коментатором права для міст Речі Посполитої був суд у Кракові. Ці кодекси систематизували у вигляді коментованих збірників. Найпоширенішими були збірники 1400 та 1402 років. Магдебурзьке право проголошувало відмову від попередніх звичаєвих прав (руського, литовського, польського чи волоського), скасування влади і суду над міщанами державців, намісників і воєвод. Місто, яке отримало Магдебурзьке право, звільняли від юрисдикції власника і королівської адміністрації.

Після надання місту Магдебурзького права змінилося суспільне становище українського населення, яке поляки звели до категорії людності другого ратунку, представники якої не мали ні громадянських, ні політичних прав, а були зобов’язані платити всілякі податки і данини та виконувати для міста безплатно всі фізичні роботи, від чого поляків було звільнено. Магдебурзький привілей надавав місту виборний уряд – Раду на чолі з бургомістром. До Ради входили шість райців (радників), яких обирали терміном на рік. Міський суд, званий лавою, теж складався з шести лавників, яких обирали міщани. Очолював суд бургомістр, якого призначали королівським привілеєм пожиттєво, його могли й відкликати таким же привілеєм. Він мав право виносити будь-які вироки, в тому числі й смертну кару. Його вирок можна було оскаржити тільки перед королем. Бургомістр був першою посадовою особою міста й очолював його оборону.

На основі Магдебурзького права місто отримало також привілей творення ремісничих цехів, закладання склепів, винних і горілчаних пивниць, вільну торгівлю, право накладання на міщан і купців податків та різних оплат. Всі землі надавалися в ужиткову власність. Стосовно податків і повинностей, то їх встановлювали не за національним або релігійним принципом, а за майновим. Податкова система була прогресивною, тобто більше платив той, хто був багатшим. Повинності (а вони переважно полягали в ремонті мостів, доріг і т. д.) розподіляли порівну. Звичайно, хто був багатшим, міг найняти замість себе іншого для відбування цих повинностей. Звільнені від повинностей і податків були шляхтичі, вони не підлягали юрисдикції міста і не входили до числа міщан...

Магдебурзький привілей забороняв виробляти горілку, питтєві меди, солод і пиво в радіусі милі навколо міста. Тому міщани ретельно оберігали свою монополію на алкогольні напої, яку дозволялося порушувати тільки в ярмаркові дні, коли можна було продавати горілку та інші напої, привезені з чужих місцевостей...

Від редакції. Автор цієї публікації презентує інший погляд на роль і значення надання свого часу Магдебурзького права галицьким містечкам, ніж той, що поданий у матеріалі «Як у Долині батяруютьѕ» у «Галичині» за 16 серпня. Можна констатувати, що в нашому суспільстві існують різні точки зору на те суспільне явище. Тим-то, як видається, варто сказати своє слово з цього приводу історикам, краєзнавцям, іншим компетентним науковцям. інакше кажучи, наша газета запрошує всіх охочих висловити свої думки з означеної теми до дискусії на її сторінках.

Юрій ПЕТРУХІН. Член НСЖУ


Переглядів: 4 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 18. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2018