П`ятниця, 29.03.2024, 07:03:38

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Травень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
 
Архів новин
Головна » 2018 » Травень » 23 » Вінець чотирьох почувань Івана Франка
14:12:08
Вінець чотирьох почувань Івана Франка

В серпні 1901-го Іван Франко перебував п’ять днів у Буркуті, де в той час лікувалась Леся Українка. До Криворівні на відпочинок, щоби поспілкуватися з І. Франком та М. Грушевським, приїздило немало діячів культури та науки. Любили вести розмови з великим Каменярем і місцеві гуцули. 5 серпня 1901 року, в день від’їзду письменника з Буркута, завідувачка санаторію Теофіля Лакуста з ініціативи родини Стефановичів зібрала на поштівці автографи своїх гостей.

На лицьовому боці поштівки рукою Ольги Стефанович зроблено напис «Спомин з Буркута 5/8 901». Під краєвидом «Zaklad kąpielowy w Burkucie» («Заклад купелевий в Буркуті») стоять два підписи – д-ра Івана Франка і Лесі Українки, а на звороті поштівки – підписи 21 особи, котрі на той час відпочивали в цьому санаторії. Серед них – автографи адвоката Миколи Міхновського і громадсько-політичного діяча Леся Кульчицького, які прибули 1 серпня до Буркута разом з Каменярем. Далі підписалися, як мені вдалося встановити: Теодор Коржинський – косівський суддя, приятель Марка Черемшини, брат Ольги Стефанович; Євгенія Сохацька з Коржинських – дружина судді Альфреда Сохацького (у статті Володимира Іваненка «Спомин з Буркута», яка була надрукована в журналі «Зірка», 1977 (№6), допущено помилку, замість Сохацька – Лоханка); М. Ласійчукова – сестра композитора М. Харжевського; М. Харжевський; Н. Корчевська – заможна полька; Ольга з мамою Марією Ковблянські – дочка і дружина о. Ковблянського із Розтоків; Теофіля Лакустова – завідувачка санаторію, сестра Ольги Стефанович; М. Маєвська – полька; Ф. Кобринська – дружина лікаря Володимира Кобринського; Климент Квітка – чоловік Лесі Українки; І. Богусевич – поміщик вірменського походження із Мілієва на Буковині; Теодор Рибак – учитель із Коломиї; Єлисавета Рибакова – дружина Теодора, сестра Л. Кульчицького; «Хведь Дурок» (Теодор, син Ольги Стефанович. – В. Р.); Стефанія Стефанович – дочка Ольги; Мілько Стефанович – Омелян, брат Стефанії. Праворуч – підписи Богданни Левинської з Чернівців – сестри вчителя Т. Кисілевського (1851-1936) із Жаб’я-Ільців; Ірини та Івана Лакуст – дітей господині курорту; Стефанії Стефанович (підпис повторюється)…

Ця поштівка є, по суті, єдиним джерелом, із котрого дізнаємося про людей, у колі яких перебували Іван Франко і Леся Українка в Буркуті. Особливо близько спізналася поетеса з Ольгою Стефанович (1866-1944), чия дочка Стефа (мама Мирослави Литвинович-Радловської) дуже здружилася з Лесею. Отож поштівка зберігалася в Ольги Стефанович із Кут, яка померла 1944 року.

«…З дочкою Ольги, Стефанією, Леся водилася по Буркуту цілісінькі дні. Стефа була мала і немала вже – ішов їй дванадцятий рік. Двоюрідна сестра Стефи, Ірина, була їй майже ровесницею і теж любила «панну Лесю», яка приїхала до них лікуватися. Ці дві дівчини не давали спокою поетесі, і за це їх навіть сварили…», – пише відомий поет, прозаїк і фольклорист з Івано-Франківська Степан Пушик.

У Буркуті Іван Франко написав чотири поезії: «Кожна кичера в млі», «Дівчино, моя ти рибчино», «Ользі С.» та «О, розстроєна скрипка, розстроєна!», їх поет включив до циклу «Буркутські станси». Криптонім третьої поезії цього циклу – «Ользі С.» – досі ще не розгаданий. Мабуть, його розкриває лист Лесі Українки до Ольги Кобилянської від 6 вересня 1901 р., в якому вона писала: «В Кутах я мушу зложити візиту п. Стефановичевій, – ми з нею пізналися в Буркуті, і мені та симпатична жінка дуже сподобалась, так що я запросини її прийняла не формально як форму ґречності, а так щиро, як щиро вони були вимовлені…»

Однак ця зустріч не відбулася, бо, затримавшись у Довгополі через дощі, Леся Українка і Климент Квітка вже іншою дорогою поспішали до Києва й ніде не зупинялись. У Стефановичів залишилася згадувана заповітна картка, що її нині друкуємо для широкого кола читачів.

Ольга Стефанович була дружиною кутського священика Володимира Стефановича і дочкою священика в Жаб’ї (нині Верховина) Теодора Коржинського. Можливо, саме в Буркуті Іван Франко познайомився з Ольгою Стефанович і присвятив їй свій вірш «Ользі С.», що увійшов до циклу «Буркутські станси» (Франко І. Зібрання творів у 50-ти т.: Поезія. – Т. ІІІ. – К., 1976. – С. 104):

Найгарніша для нас

Заграничная квітка;

Найлюбіше лице,

Що стрічається зрідка.

Найчистіша сльоза,

Причарована штукою;

Найвірніша любов,

Усвячена розлукою…

Ліричний момент у вірші І. Франка «Ользі С.» виникає внаслідок роздумів про глибину любовного почуття, суджень про цінність чогось рідкісного… Ось чому письменника Антіна Крушельницького так захоплювала ця мініатюра, яку він назвав «перлою у вінці поетичного авреолу Франка»: «Вісім стрічок – а в них чотири коротких картини, а в них вінець чотирьох почувань, що складаються на одно велике поняття: краса… Сі вісім рядків, присвячених Ользі С., стануло за цілу збірку еротиків».

Коли я готував до друку третю книгу трилогії «Місто між двома Бистрицями», то провідав в Івано-Франківську вже літню жінку Мирославу Литвинович-Радловську, колишню вихованку Українського Педагогічного Товариства (УПТ) «Рідна школа» у колишньому Станиславові, активну пластунку (псевдонім Ромашка). Вона ще пам’ятає рядки жартівливої пластової пісні, яку любила співати разом з товаришками по навчанню:

Пусти мене, мамо, до табору –

До сонця, до волі, до простору.

Пусти мене, мати, з Пластом мандрувати,

З Пластом мандрувати до табору.

 

Вставала б я, мамо, рано-вранці,

Бігла б я по воду по полянці.

Бігла б я по воду до річки, до броду,

До річки, до броду рано-вранці.

 

Стояла б на стійці за наказом,

Всю ніч не здригнувшись ані разу.

Стояла б я певно, хоч страшно і темно,

Хоч страшно і темно – за наказом.

 

Сиділа б при ватрі кожний вечір

При любій розмові молодечій,

Гляділа б досхочу, як зірки мигочуть,

Як тріскоче ватра кожний вечір.

Пані Мирослава розповіла мені, що її мама Стефанія Литвинович (1890-1982) зі Стефановичів зберігала як дорогу реліквію поштівку з видом Буркута й автографами Лесі Українки, Івана Франка та інших визначних діячів. Стефанія, тоді 12-літня дівчина, відпочивала в Буркуті зі своєю мамою Ольгою Стефанович (бабуся Мирослави) із Коржинських (Ольга була дружиною кутського священика Володимира Стефановича і дочкою о. Теодора Коржинського), яка на згаданій поштівці зробила напис: «Спомин з Буркута 5/8-901» і попросила автографи в усіх, хто там тоді перебував…

Цікавою є така деталь. Дочка о. Теодора Коржинського (1831-1902), сестра Ольги Стефанович Теофіля, вдова по священику М. Лакусті (помер 1899  р. в Ясенові Горішньому), щоб виховати трьох дітей, винаймала у лісництві в Буркуті приміщення, в якому утримувала невеликий водолікувальний заклад.

5 серпня 1901 року з Буркута від’їжджав Іван Франко. Завідувачка санаторію Теофіля Лакуста з ініціативи родини Стефановичів зібрала на поштівці автографи своїх гостей.

Парох Жаб’я-Слупейки (нині Верховина) Теодор Коржинський і його дружина Євгенія (з Яворських) мали 13 дітей, із них шестеро померли в дитячому віці, а семеро стали відомими на Гуцульщині громадськими та культурно-освітніми діячами. Це сини: священик Володимир, суддя в Косові Теодор (приятель Марка Черемшини), лісничий Ярослав. Дочки: Ольга, яка вийшла заміж за о. Володимира Стефановича (парох Кут), Теофіля – за о. Миколу Лакусту (парох Ясенова Горішнього), Євгенія – за адвоката Альфреда Сохацького з Надвірної, пізніше він був суддею в Кутах.

Євгенія Коржинська й Альфред Сохацький.

Мама Мирослави Стефанія Стефанович-Литвинович (1890-1982) походила зі священичої родини. Її батько о. Володимир Стефанович (дідусь Мирослави) з 1895 до 1898 року був парохом у с. Стопчатів, а пізніше – в Кутах, де з ініціативи цього душпастиря та під його головуванням у жовтні 1924-го відновила свою діяльність філія «Просвіти», одна з найдавніших у повіті, адже заснували її ще в 1898-му.

Стефанія Стефанович-Литвинович згадувала, що в Буркуті кожного року вели «велику книжку, в яку записували свої враження всі, хто бував на курорті». На превеликий жаль, ця книжка або не дійшла до наших часів, або іще не віднайдена. А вона є вельми цікавою. У ній залишали записи про свої враження й Іван Франко, який був постійним «сезонником» Буркута, й Леся Українка, і Климент Квітка, і ще багато діячів української культури. За ґаздування Теофіли Лакусти цей санаторій був осередком, до якого з’їжджалися кращі представники нашого народу. «Під час Першої світової війни, – згадувала Стефанія Стефанович-Литвинович, – там проходили бої, і будинки в Буркуті були спалені, і так Буркут забувся». А шкода. Тут годилося б створити меморіальний музей, і ця мальовнича улоговина біля гарної гори Лукавиці притягувала б до себе численних відвідувачів.

Після смерті Ольги Теодорівни ця поштівка була у її дочки Стефанії Володимирівни Стефанович-Литвинович. Автограф Стефанії, тоді 12-літньої, також є серед надписів знаменитих людей. Після смерті С. Стефанович-Литвинович довго зберігала цю реліквію її дочка Мирослава Литвинович-Радловська. Нині оригінал поштівки «осів» у приватного колекціонера в Івано-Франківську. А він є, по суті, національним скарбом…

Василь РОМАНЮК


Переглядів: 446 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024