Весна у багатьох із нас асоціюється з першими квітами, які піднімають нам настрій своєю ніжністю і красою. І можна з цілковитою певністю стверджувати, що квіти в нашому місті обожнювали у всі часи. Ба більше, Станиславів початку ХХ століття зажив собі слави одного з найбільш квітучих міст Галичини. Однак бували у місті й прикрі інциденти, пов’язані з квітами, і навіть «квіткові скандали».
Садове та паркове квітникарство
«Наш парк і сквери – то, без сумніву, гордість Станиславова, і вони перевершують навіть парки Львова і Кракова», – писала місцева преса.
Взагалі, сквери, клумби та газони тодішня влада намагалася облаштувати на кожному вільному клаптику землі. На жаль, не всі належним чином цінували ці зусилля.
Газета «Кур’єр станиславівський» у червні 1906 року писала:
«Якими варварами ми є, показують наші сади і парки. Ось надламана гілка, ось на стежці розсипані квіти, а ось на стовбурі вирізані чиїсь ініціали. Мабуть, це якісь закохані зробили пам’ятку про свій перший поцілунок, вирізавши ініціали. Якщо так, то ці закохані мали дуже жорстокі серця».
Квіти часом обривали чи банально крали й продавали на базарі, причому на крадіжці квітів, бувало, ловили й цілком поважних містян. На вимогу депутатів міської ради у парку чергував поліційний патруль, який слідкував, щоб відвідувачі не крали квіти і не нищили дерева. В травні 1901 року магістрат навіть заборонив проводити у парку будь-які святкування, бо публіка на таких заходах витоптувала квіти. Очевидно, така турбота міської влади про паркові квіти пояснювалася тим, що їхні ціни у тодішній Галичині трохи «кусалися» – 12 штук метрових троянд для посадки у саду коштували 12 корон, 35 штук гвоздик можна було придбати за 2 корони.
Найвідомішим квітникарем і садівником Станиславова на зламі ХІХ і ХХ століть був Каетан Місюрович (1865-1905), який багато років опікувався міським парком та іншими міськими зеленими насадженнями. В липні 1901 року місцева преса писала: «Завдяки праці й талантам міського садівника пана Місюровича парк дуже добре утримується. Його перетинають звивисті стежки, прикрашають різноманітні квіткові клумби, кущі й зарості, а також групи дерев.
Він справляє враження добре доглянутого саду. Тут завжди багато людей, не лише у вихідні дні, а й у будні». На жаль, пан Місюрович раптово помер у ще молодому віці, на момент смерті йому було лише сорок років. В 1906 році у Станиславові з’явився новий головний садівник – Якуб Робінсон, який теж зажив собі славу талановитого і старанного фахівця. В 1909 році він прославився тим, що в міському парку створив унікальну клумбу у вигляді герба Станиславова. В березні 1909 року в Станиславові діяли курси садівників-квітникарів, на яких Якуб Робінсон навчав тонкощам цього ремесла молодих спеціалістів. Того ж року він отримав титул інспектора міських зелених насаджень.
Відомими станиславівськими квітникарями були також пан Шмідт, чий заклад знаходився по вул. Галицькій і який спеціалізувався в основному на трояндах, а також пан Вальтер, який часто надавав квіти зі своєї крамниці для прикрашення церков та на інші благодійні цілі. Доброю славою користувалася також садово-квітникарська крамниця Яна Михаліка, що знаходилася по вул. Третього Мая, 32 (нині вул. Грушевського).
На початку ХХ ст. більшість галицьких ремісників і промисловців мала свої корпорації – професійні об’єднання, які, крім інших обов’язків, контролювали знання тих, хто опановував те чи інше ремесло. Для випускників промислових шкіл корпорації влаштовували екзамени і лише після них надавали дозвіл столяреві, шевцю чи іншому реміснику займатися своєю діяльністю і відкривати майстерню. Однак корпорації садівників та квітникарів у тодішній Галичині не було, тому садівництвом і квітникарством часто займалися ті, хто потерпів невдачу в інших ремеслах. Зрозуміло, що такі квітникарі й садівники не мали особливих знань і навиків. Станиславівська преса у 1907 році стверджувала, що таких горе-квітникарів у місті було близько тридцяти. Тим більше цінувалися справді вмілі та грамотні фахівці.
Початок XX століття ознаменувався популярністю природного стилю в оформленні букетів. У цьому стилі кожна квітка, як і в дикій природі, відділяється від інших за допомогою вільного простору або декоративної зелені. Також були в моді так звані «макартівські» букети, названі на честь флориста Ганса Макарта з Австрії. У букетах цього стилю, крім живих квітів, широко застосовувалися вибілені сухі рослини, а також пір’я страуса або павича, вишиті шовком метелики і навіть опудала птахів. «Макартівський» букет був призначений для тривалого зберігання, тому його ставили під скляний ковпак, щоб захистити від зовнішнього впливу. Поширеними були й букети у стилі модерн – асиметричні та з невеликою кількістю квітів.
В червні 1910 року «Кур’єр станиславівський» опублікував цікаву замітку про національні квіти. Газета зазначала, що хризантема є національною квіткою японців, маргаритка – квітковий символ італійців, червона троянда – іспанців. Станиславівська флористика теж часом мала національний колорит. Так, у 1905 році Росія зазнала нищівної поразки у війні з Японією. Більшість мешканців міста зраділа цій поразці, тож у Станиславові різко зросла зацікавленість усім японським.
В квіткових крамницях найбільшим попитом користувалися хризантеми та іриси – обов’язкова оздоба традиційних японських садів. Місцеві квітникарі добре заробили на «японських» квітах також у липні 1909 року, коли до Станиславова завітав японський театр пані Ханако. Виступ цієї японської трупи став великою сенсацією для міста. В лютому 1910 року в театральній залі (нині Обласна філармонія) відбувся японський костюмований бал, однією з основних декорацій якого теж були хризантеми, щоправда, штучні.
Хризантеми також були невід’ємним атрибутом Задушок – дня пам’яті померлих, який польська громада міста відзначала 1 листопада. Тоді ці осінні квіти разом з лампадками прикрашали могили на християнському цвинтарі.
В 1910-х роках найкращою квітковою крамницею міста вважалася «Флора», що знаходилася у кам’яниці Горовіца (тепер вул. Грушевського, 1). Тут можна було придбати не лише букети, а й насіння, вазони та саджанці квітучих рослин. Свіжі букети продавалися навіть узимку. Власник крамниці пропонував знижки з нагоди Нового року і агітував клієнтів дарувати своїм близьким вазони і букети з нагоди свята. В 1912 році на честь свого відкриття крамниця організувала велику квіткову виставку. Публіка милувалася трояндами, конваліями, фіалками і гвоздиками. Цей захід трохи нагадував дитячу казку «Дванадцять місяців», адже вся квіткова розкіш буяла у виставковій кімнаті крамниці у грудні, незадовго до новорічно-різдвяних свят.
Преса зазначала, що виготовлення штучних квітів на початку ХХ ст. було одним з найбільш занедбаних галузей промисловості у Галичині. Ці оздоби здебільшого експортувалися з Франції, а також з Відня, де на той час працювало близько півтори тисячі майстерень, які виготовляли штучні квіти, в той час, як у цілій Галичині діяло заледве з десяток таких підприємств. Щороку до Галичини експортували штучних квітів на суму близько півтора мільйони корон.
Великий вибір штучних квітів був у магазині-складі одягу та аксесуарів Владислава Лєвака, що відкрився у 1907 році й знаходився за адресою вул. Сапєжинська, 9 (нині вул. Незалежності). З квітня 1913 року магазин розмістився у новозбудованій кам’яниці Хованців (нині вул. Незалежності, 4). Дами використовували штучні квіти для оздоблення суконь, капелюшків, сумочок і туфель.
Щоб якось підтримати виробництво штучних квітів у краї, станиславівське жіноче рукодільне товариство «Мрувка» запровадило короткі курси для жінок з виробництва штучних квітів. Навчання тривало шість тижнів і коштувало 25 корон. Необхідні матеріали та інструменти на період курсів надавалися безкоштовно.
Квіткові події і скандали
В липні 1900 року в Станиславові відбулися квіткові велосипедні перегони. Це дійство було дуже очікуваним у місті, але в результаті трохи розчарувало глядачів. Роверів було значно менше, ніж планувалося, і прикрашені вони були не живими, а штучними квітами. Місцева преса опублікувала доволі іронічний відгук про цю подію
: «Якщо роверів було замало, то нагород для найкращих роверистів і найгарніше оздоблених роверів було, мабуть, удвічі більше. І суддів теж було більше, ніж учасників. Що ж до оздоб, то ми бачили лише паперові квіти. Решти оздоб не було видно через куряву, але, мабуть, інших оздоб узагалі й не було. Єдиною сенсацією свята стало лише те, що дві місцеві панянки на ньому заручилися, а їхня подружка зомліла, коли про це дізналася».
В січні 1904 року в залі міського казино (тепер вул. Незалежності, 12) відбувся благодійний квітковий бал. Квіти та квіткові узори були головною темою декорації зали, їх також вручну малювали на запрошеннях та бальних карнетах. Організатори публікували в запрошеннях ще й різні цитати та гарні вислови про квіти. Чарівні гості дійства були у сукнях з квітковими декораціями чи в карнавальних убраннях у вигляді тієї чи іншої квітки.
В 1909 році з квітами стався прикрий конфуз. Виявилося, що місцеві квітникарі часто надавали квіти зі своїх теплиць для похорон. Ними прикрашали катафалки та приміщення, де прощалися з покійними. Таким чином, рослини довго стояли поряд з мертвими тілами. Потім цими ж квітами оздоблювали бальні зали, з них робили букети, які кавалери дарували дамам, бутоньєрки і прикраси для волосся. Газети висловлювали побоювання, що це може зашкодити здоров’ю людей. Та й взагалі прикрашати одяг чи волосся «трупними» квітами було не дуже приємно. Місцева преса рішуче закликала квітникарів виділити певні рослини, які будуть використовуватися лише для похорон, і не надавати їх для інших цілей.
В липні 1910 року вибухнув ще один «квітковий скандал». В містян з’явилася мода прикрашати балкони вазонами з квітами, що дуже оживило місто. Проте з балконів на капелюшки й модні сукні дам та елегантні сюртуки їхніх кавалерів нерідко сипалась земля й лилася брудна вода з вазонів. Перехожі бурхливо висловлювали своє обурення й скаржилися в різні інстанції. Однак містяни все ж продовжували обожнювати квіти, незважаючи на всі ці прикрощі.
Олена БУЧИК |
