П`ятниця, 2020-04-10, 10:30 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Лютий 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
2425262728
 
Архів новин
Головна » 2014 » Лютий » 13 » Вузька дорога в гори
8:00 PM
Вузька дорога в гори
Сто років тому австрійський лісопромисловець Леопольд Поппер фон Подгарі  почав будувати у Карпатах вузькоколійну залізницю для лісорубів. Її ще донедавна використовував Вигодський лісокомбінат за основним призначенням. Тепер же стару вузькоколійку та залишки давніх лісових промислів хочуть перетворити на туристичну атракцію, яка дасть змогу оживити економіку гірського району.
Нещодавно Долинська районна рада підтримала ініціативу Вигодської селищної ради і ГО «Туристична асоціація Івано-Франківщини», передбачивши чверть мільйона гривень на співфінансування проекту транскордонної співпраці «Карпатські вузькоколійки». У рамках цього проекту планується перейняти румунський досвід, адже у містечку Вішеу-де-Сус (Румунія) діє аналогічна вузькоколійка – паротяг «Маконіта», який дає непоганий прибуток місцевій громаді.
Вже навесні цього року у Старому Мізуні мають почати роботи з реконструкції колишньої літньої резиденції засновника вигодської вузькоколійки – барона Леопольда Поппера фон Подгарі. Наразі відомо, що у реконструйованому центрі заплановано відкрити інтерактивну виставкову залу, кінотеатр, туристично-інформаційний офіс, крамницю місцевих сувенірів і кафетерій. Для реклами туристичної атракції знімуть документальний фільм про історію вузькоколійної залізниці та розвиток деревообробної індустрії в районі, видадуть брошури, плакати, листівки та туристичні мапи.
 А тим часом вузькоколійною залізницею щонеділі, в будь-яку погоду ходить «Карпатський трамвай», який возить туристів, охочих пооглядати мальовничі карпатські краєвиди.
…Вузька залізнична колія перебігає кам’яним містком через гірську річку Свічу і зникає за закрутом під горою. Колись, на початку XX століття, цією дорогою із селища Вигода щопонеділка вирушали на роботу в гори місцеві рубачі. Цілий тиждень вони працювали і лише в п’ятницю ввечері поверталися додому.
Але поміж тими двома рейсами був іще один: посеред тижня жінки не витримували тривалої розлуки з чоловіками, тож щосереди вузька колія доставляла жіноцтво в обійми своїх половинок. Принаймні таку сентиментальну історію тепер розповідають туристам гіди екскурсійного потяга «Карпатський трамвай», який влаштовує мандрівку з Вигоди в урочище Дубовий Кут, а в літню пору – до лісопункту «Мельдунок» (колись лісоруби тут «мельдувалися», тобто реєструвалися – звідси й така назва).
Теперішній маршрут туристичного потяга значно коротший, і поїздка триває лише 4 години. Але цього часу цілком досить, щоб оглянути місцеві краєвиди, познайомитися з тутешніми цікавинками та повернутися до санаторіїв Моршина чи Трускавця, звідки здебільшого прибувають до Вигоди великі екскурсійні групи. Для потреб туристів – три вагончики із різними типами зручності (хоча вартість поїздки всюди однакова – 50 гривень). Можна мандрувати у VIP-вагончику поруч з кабіною машиніста, у звичайному пасажирському вагоні або у вагоні-кабріолеті без шибок у вікнах. Останній (літній) варіант подорожі використовують часом і взимку, якщо дозволяють погодні умови (невелика швидкість руху потяга – 10-20 км/год не створює великих незручностей для пасажирів).
Перша дивовижа – руїни адміністративної будівлі тартака часів «бабці Австрії» на березі річки Мізуньки, попри яку й прокладена вузькоколійна залізниця. Гід розповідає, що сто років тому це був «офіс» барона Леопольда Поппера фон Подгарі, який ще 1873 року перебрався з рідної Угорщини в Галичину. Бізнес у барона в карпатських лісах пішов добре, вже наприкінці XIX століття попперівська лісопильня «Евеліна» була найбільшою на галицьких теренах.
Спочатку сировину на лісопильний завод у Вигоді та на тартак у Старому Мізуні доставляли давнім способом – бокораші річкою сплавляли колоди, зв’язані в дараби (бокори). Щоби налагодити сплав лісу, барон Поппер розпорядився підірвати шестиметровий водоспад  в урочищі Дубовий Кут. Від нього тепер залишилися пороги – «плити», на яких влітку люблять загорати відпочивальники. Поза тим сплав Мізунькою в цьому місці далі залишався важким навіть для вправних керманичів. Річка була захаращена битою деревиною, а це провокувало руйнівні повені. Щоби не платити щоразу великі суми для відшкодування збитків постраждалим селянам, барон Поппер і надумав збудувати залізницю для перевезення заготовленого в горах лісу. Спершу це були невеликі ділянки колії, якими платформи з лісом тягнули запряжені замість паровоза коні. А вже у 1913-1914 роках почала будувати справжню вузькоколійну залізницю німецька компанія Orenstein & Koppel. На час початку Першої світової війни частково проклали 21 км колії з Вигоди до Людвиківки.
Підчас Першої світової війни барон Поппер повернувся на батьківщину, а вся його лісопереробна імперія згодом перейшла до британського акціонерного товариства "Сільвінія". У міжвоєнний період мережа вузькоколійок розрослася, з’явилися нові гілки, окрему колію проклали вздовж річки Свічі. Вигода перетворювалася на залізничний вузол. До речі, фірма «Сільвінія» ще в 1930-х роках спробувала реалізувати туристичний потенціал гірської вузькоколійки. 1939 року Вигодська гілка простяглася на 65 км і обросла туристичною інфраструктурою. Тоді ж були плани прокласти через Торунський перевал колію нормальної ширини аж до Хуста. Але коштів на такий грандіозний проект британській фірмі не вистачило.
У радянський час Вигодську залізницю інтенсивно використовували для вивезення карпатського лісу, який вирубували в неймовірних обсягах для відбудови повоєнного Донбасу. Найбільшої протяжності вузькоколійка досягла в 1960-х роках — 180 км. Протягом одного року навіть існував залізничний зв'язок через Луги з мережею лісової вузькоколійки Брошнів-Осада у сусідньому Рожнятівському районі. Обидві системи разом складали понад 450 км колії!
Але з часом налагоджена система дала збій. Деревину в давніх обсягах залізницею вже не вивозили: мережа автодоріг зростала з дня на день. Ділянка за ділянкою вузькоколійку почали зменшувати. На початок 1990-х її довжина становила лише 135 км. Через погіршення технічного стану вузькоколійки керівництво Вигодського лісокомбінату вирішило припинити її функціонування. Її промисловому використанню остаточно поклала край повінь 1998 року. Тепер про давні часи великих залізничних перевезень нагадує лише пам’ятник паровозу, встановлений у центрі Вигоди. Від нього власне й починаються екскурсійні поїздки «Карпатського трамваю».
Дорогою до Дубового Кута можна оглянути ще один великий об’єкт, який не пережив пострадянського періоду і тепер руйнується без опіки. Колишній санаторій «Джерело Прикарпаття» в селі Новий Мізунь, збудований у 1985 році, ще донедавна був славетним  далеко за межами області завдяки лікувальній мінеральній воді та цілющому гірському повітрю. Сюди для реабілітації заїздили навіть радянські космонавти, вертаючись з навколоземної орбіти. Тепер це пустка й руїна. Корпуси санаторію сумно дивляться на мандрівників порожніми отворами вікон. Лише у літніх будиночках на території санаторію ще можна знайти собі притулок, якщо наперед домовитися зі сторожами.
Біля центрального входу розклали свій крам торговці сувенірами в спеціально облаштованих ятках, чекаючи на прибуття «Карпатського трамваю», який робить тут зупинку. Стає потяг і біля джерела «Дзюркач», щоби туристи могли і напитися, і вмитися омолоджувальною, як стверджують гіди, водою. 
З вікон «Карпатського трамваю» можна роздивитися гору Церковище, на якій, за давніми переказами, колись стояв оборонний монастир. За його мурами ховалися від татарів мешканці довколишніх сіл. Кажуть, якось орда виявила благородство, дозволивши жінкам, які сховалися за стінами монастиря, безборонно піти і забрати з собою найцінніше, що мають. На подив татарам, бойківчанки з-за монастирських мурів винесли на руках… своїх чоловіків. Тепер на місці давнього монастиря стоїть кількаметровий хрест.
Також потяг проїздить (щоправда, без зупинки) попри гідрологічну пам’ятку національного значення – торф’яне болото Ширковець, на якому виріс чималий  бір із карликових сосен. Деякі дерева провікували на болоті півтори сотні років, але виросли щонайбільше на 4 метри. Молодші сосонки виглядають зовсім, як ліліпути – заввишки метр-півтора. Серед цього мініатюрного соснового бору уявляєш себе велетнем, що потрапив у казкову країну.
Біологи пояснюють, що на болоті бідне мінеральне живлення, тож сосонки, які в горах бувають заввишки 25-30 метрів, виростають тут такими маленькими. Справді, якщо стовбур дорослої сосни може сягати в діаметрі аж до метра, то тутешні мають лише 7-10 сантиметрів! Коли i як з'явилися ці сосни на болоті, не пам'ятає ніхто. Можливо, вітром із гір занесло сюди насіння дерев, які дивом прийнялися на торфовищі. I тепер ці карлики-сосни природно поновлюються самосівом, з'являються нові покоління дерев, для яких це болото стало рідною домівкою – батьківщиною, яку, як відомо, не обирають…
Богдан Скаврон

Переглядів: 322 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 20. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2020