Починаючи з другої половини ХІХ століття, громадське життя Станиславова все більше пожвавлювалося. Неначе гриби після дощу, з’являлися різноманітні товариства, гуртки та інші об’єднання. Не бракувало у тодішньому місті й активних та заповзятливих жінок, які не бажали обмежувати своє життя лише сімейними і домашніми справами.
Згадаймо хоча б найважливіші суто жіночі товариства, які діяли у Станиславові і об’єднували навколо себе прогресивних і небайдужих дам, пише Західний кур’єр.
Благодійні товариства
Першою громадською організацією Станиславова, про яку ми знаємо, було Товариство казино, засноване в 1840-х роках. До нього в основному належали урядники різних національностей, у тому числі й німці. Крім суто світських заходів, воно організовувало також доброчинну діяльність. У цей спосіб з доходів від розважального заходу, організованого цим товариством в 1845 році, виник фонд, який через рік став основою для заснування першої благодійної організації – «Товариство доброчинності дам».
Це була жіноча організація, яка допомагала найбільш убогим мешканцям міста. Спочатку ця робота йшла важко, а біля 1849 року товариство фактично взагалі не діяло і лише в 1857 році знову відновило свою діяльність. Товариство доброчинності дам успішно функціонувало і на початку ХХ століття. Станом на 1903 рік воно налічувало 135 учасниць. На жаль, кількість активісток товариства з роками зменшувалася.
Лише у минулому, 1902 році, їх було на 26 осіб більше. Станом на 1902 рік головою товариства була пані Феліція Кіліанова – дружина місцевого окружного прокурора. Помітно, що до цього товариства належало багато світських дам Станиславова, зокрема Гелена Фестенбург, дружина керівника Дирекції залізниць, Сабіна Хованець – мати друкарських магнатів Хованців, Марія Конкольняк, дружина віцебургомістра, та інші заможні і милосердні дами.
Діяльність товариства у цей період полягала в основному у наданні грошової допомоги бідним людям. Деяким убогим родинам товариство виділяло щомісячну допомогу. В 1902 році таку допомогу отримували 57 родин. У діяльності товариства були певні обмеження, зокрема воно виділяло допомогу лише християнам. Крім того, товариство утримувало благодійну чайну кімнату. З кінця ХІХ століття в Станиславові по вул. Вірменській діяла так звана «народна чайна кімната», де найбідніші мешканці міста могли отримати чашку чаю з цукром і булочку всього за кілька галерів.
В 1928 році Товариство доброчинності дам об’єдналося з іншим благодійним товариством – «Народна кухня». Нова організація отримала назву «Християнське товариство доброчинності». Резиденцією товариства були два невеличкі будиночки по вул. Вірменській. Довший час це товариство очолювала Яніна Хованець, дружина бургомістра (пізніше президента) Вацлава Хованця.
На початку ХХ століття у Станиславові дуже активним було також жіноче благодійне товариство «Коло пань польок», яке було засноване в 1901 році і опікувалося занедбаними дітьми. В основному діяльність «пань польок» була спрямована на дітей-сиріт і тих, які зростали у незаможних та неблагополучних родинах. В 1909 році Коло пань польок відкрило так звану «навчальню».
Тут діти з убогих родин у теплій та добре освітленій кімнаті під наглядом дбайливих наставниць готували домашні завдання. Час від часу для них проводилися додаткові заняття з історії, народної культури, літератури та музики. Дітям також давали скромний підвечірок – склянку теплого молока з булкою. «Навчальня» знаходилася у школі імені королеви Ядвиги (тепер вул. Грушевського, 16).
В квітні 1911 року голова товариства Аліна Бачальська висунула ідею про заснування будинку для сиріт.До цього часу товариство допомагало знедоленим дітям харчуванням, одягом, взуттям, підручниками та канцелярськими товарами. Товариство існувало за рахунок благодійних пожертв і для їх збору часто організовувало різні заходи – благодійні бали, танцювальні вечірки, ярмарки. Станом на 1910 рік під постійною опікою «пань польок» перебували 38 дівчат і 33 хлопці.
Громадсько-освітні товариства
Наприкінці XIX століття однією з лідерок жіночого руху Галичини була письменниця Наталія Кобринська. У грудні 1884 року в Станиславові вона заснувала «Товариство руських женщин». У 1922 році його перейменували на «Товариство українських жінок», а в 1931 році – на «Союз українок». Заступницею фундаторки стала Аделя Желехівська, дружина Євгена Желехівського, першого голови «Просвіти» в Станиславові.
Метою товариства було передусім підвищення освітнього та культурного рівня жінок і виховання патріотизму. Після перших організаційних зборів у Станиславові 7 жовтня 1884 року, на яких було схвалено статут товариства, Іван Франко присвятив цій події передову статтю в газеті «Діло» й опублікував статут новоствореного товариства.
У 1887 році за підтримки товариства вийшов альманах «Перший вінок» – антологія жіночої творчості, зібраної та відредагованої жінками. Альманах був надрукований у друкарні Товариства імені Шевченка у Львові коштом Наталії Кобринської та Олени Пчілки. Його поява засвідчила, що літературна творчість перестала бути монополією чоловіків. Велику допомогу у випуску альманаху надали україномовна газета «Діло» й особисто Іван Франко та Михайло Павлик.
На початку 1920-х років учасниця товариства Стефанія Литвинович разом із подругами заснувала кравецький кооператив «Основа». Цей кооператив виготовляв капелюшки, корсети, рукавички, штучні квіти, білизну, а також верхній жіночий і чоловічий одяг. Крім того, при майстерні діяли курси шиття й рукоділля, де дівчата могли навчитися всім тонкощам цього ремесла.
23-27 червня 1934 року у Станиславові стараннями товариства відбувся Перший світовий жіночий конгрес, у якому взяли участь видатні громадські діячки – С. Русова, М. Рудницька та М. Кисілевська. Цей конгрес приніс «Союзу українок» міжнародне визнання, адже про нього писали періодичні видання Галичини, Європи і цілого світу. Конгрес прийняв Ухвалу про створення Всесвітнього союзу українок, який юридично почав діяти від 1937 року. Першим його головою була обрана Мілена Рудницька, почесним головою – Софія Русова.
Відродження «Союзу українок» на Івано-Франківщині відбулося в 1990 році. А в 2014 році Прикарпаття втретє приймало прогресивне жіноцтво світу. 6 вересня в Івано-Франківську відбулися урочистості з нагоди 80-річчя Першого українського жіночого конгресу і 20-річчя Другого світового конгресу «Союзу українок», який був організований тут у липні 1994 року.
У міжвоєнний період у Станиславові діяло також Католицьке молодіжне товариство для дівчат, засноване 22 травня 1927 року. В цій організації були відкриті секції, де провадилася різноманітна діяльність. Зібрання спочатку відбувалися у закладі сестер-урсулянок, а з осені 1927 року – у приміщенні Товариства польської молоді для юнаків по вул. Романовського.
У 1930-1933 роках товариство розміщалося в приміщенні осередку Товариства народної школи по вул. Третього Мая (тепер вул. Грушевського), а в 1933 році вселилося до власного приміщення у парафіяльній кам’яниці по вул. Галицькій. В 1928-1929 роках головою товариства була панна Броніслава Душкевичувна, в 1930 році – панни Яніна Лайтарчукувна і Станіслава Сурманувна, в 1931 -1933 роках – Марія Шнайдерувна, в 1934 році – Розалія Сурманувна.
Робота у товаристві велася дуже інтенсивно, в основному у сфері освіти. Численні зібрання, обговорення та лекції з найрізноманітніших галузей знань, які читали представники осередку Товариства народної школи, підвищували інтелектуальний рівень учасниць. Гурток співу, яким керували пан Лукасевич і панна Яніна Лайтарчукувна, щороку виступав на різних урочистостях та академіях, які організовувало товариство, зокрема на «святі подруг».
Часто влаштовувалися з’їзди, товариські зібрання, забави та краєзнавчі екскурсії до Познані, Варшави, Ґдині та найближчих околиць. Ці заходи, як і вся діяльність товариства, мали на меті піднести інтелектуальний рівень учасниць, допомогти їм виробити відповідні манери поводження.
Рукодільні товариства
В 1907 році у Станиславові було засноване Товариство жіночої праці «Мрувка» (тобто «Мурашка»). Його метою була всебічна підтримка місцевих рукодільниць, популяризація їхньої праці, а також навчання різних видів рукоділля. Зокрема товариство переслідувало й суто практичну мету – допомогти майстриням збувати свої вироби.
В перший рік свого існування товариство об’єднувало лише жменьку місцевих пань, але за короткий час цій невеликій громадці вдалося зацікавити своєю діяльністю велику кількість жінок Станиславова. Преса називала це товариство «рухливим», бо активістки «Мрувки» були дуже ініціативними і заповзятливими. Головою товариства була відома місцева рукодільниця Анеля Штрогальм.
Вже наступного року після свого заснування товариство «Мрувка» відкрило швальню, де дівчата навчалися шиттю та рукоділлю. Керівницею швальні була пані Вікторія Садовська, відома в місті своїми талантами. Оплата за навчання складала 6 корон у місяць, що було зовсім небагато за такий курс. Крім того, сироти та дівчата з убогих сімей навчалися безкоштовно.
Рукодільниці, які досягли помітних успіхів, і надалі співпрацювали з товариством та з його допомогою продавали свої роботи. В 1909 році силами товариства відкрилася невелика крамничка. Серед інших виробів там можна було придбати дитячий одяг.
Для популяризації своєї діяльності товариство «Мрувка» час від часу організовувало танцювальні вечори, учасники яких жертвували невелику суму на розвиток його діяльності. Пізніше ця рукодільна спільнота називалася «Товариство промислової помочі жінкам «Мрувка». В 1910 році активісткам вдалося добитися субвенції з крайового фонду розвитку промисловості.
При товаристві діяли різноманітні курси рукоділля, зокрема плетіння мережива, пошиття білизни, гаптування. Малозабезпечені майстрині не лише навчалися безкоштовно, а ще й отримували допомогу на закупівлю матеріалів на суму 70 корон. З програми курсів ми можемо дізнатися, чому саме навчалися слухачки: «Гаптування – шведська мережка з оформленням країв, мережка румунська, шиття пласким вузлом.
Вишивка кольорова і біла, узор швейцарський, китиці макраме, шиття золотими нитками. Перенесення узорів на матерію та вирізання їх у картоні. Плетіння мережива – мереживо венеціанське з шовку та бавовни. Мереживо зубчасте та заокруглене, плетене з шовку та золотих ниток».
Товариство «Мрувка» часто змінювало місце свого розташування. Спочатку воно знаходилося по вул. Сапєжинській, 1, потім у будинку № 18 на тій же вулиці, згодом переїхало на вул. Камінського (тепер вул. Франка) і нарешті розмістилося по вул. Газовій, 65 (тепер вул. Дністровська).
Олена БУЧИК
| 
