Зниклі гради Галичини-2 - 6 Березня 2015 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація
Четвер, 2016-12-08, 9:49 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Березень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
 
Архів новин
Головна » 2015 » Березень » 6 » Зниклі гради Галичини-2
7:12 PM
Зниклі гради Галичини-2

Продовжуємо розпочатий у «Галичині» за 4 грудня цикл публікацій про зниклі поселення нашого краю. До експедиції місцями давніх прикарпатських городищ, яку провадить дослідник життя предків галичан галлів-бастарнів автор книжки «Світ східних галлів» Теодозій Король, долучився відомий журналіст і фотохудожник Василь Мельник. Пропонуємо вашій увазі їхній спільний доробок з означеної тематики. 

Так історично склалося, що протягом майже сімох століть галичани перебували під п’ятою чужоземців. Одні зайди поводились із завойованим народом більш-менш пристойно, інші ж вдавалися до справжнього геноциду. Та всі завойовники світу писали для пригноблених народів їхні історії, з яких випливало, що вони є і були дикими, підлими й нікчемними. Особливо завойований народ вірив у такі історичні байки, коли їх писали рідні, виховані та приласкані окупантами інтелігенти. Тим часом дедалі більшає відомостей про те, скажімо, що предки галичан володіли мистецтвом металургії заліза за кілька століть до нашої ери і вже тоді орали плугом із залізним лемешем, а не дерев’яною сохоюѕ
 

Місто письменників та співаків
У кількох хвилинах їзди від івано-Франківська по трасі на Богородчани розташоване містечко Лисець. Та французький інженер, мандрівник та картограф Боплан, подорожуючи у середині XVII ст. Прикарпаттям, не показав на мапі поселення з назвою Лисець. Зате на його місці зобразив обнесений оборонними спорудами град МОРЧА. і хоча про давнє місто Морчу жителі сучасного Лисця нічого не відають, насправді град Морча стояв тут віками. Про це свідчать назви топонімів та чітко видимі оборонні рови, які разом із береговими кручами Бистриці Солотвинської створювали надійну перешкоду для проникнення в місто ворогів. Кожний, хто майже в центрі Лисця зверне з дороги в бік занедбаного нині міського парку і пройдеться по його периметру, швидко переконається, що є несподіваним свідком давньої історії. 
із заходу місто захищали урвища, які стрімко спадали до русла ріки. З півдня видніється трохи зарослий деревами та чагарниками викопаний глибочезний рів. із півночі рів дещо мілкіший. На кручах та ровах стояли збудовані з міцних дерев’яних колод оборонні стіни. Північний та південний рови майже сходяться на сході — між ними видніється проміжок: тут, очевидно, стояли воротища граду. До ріки та прирічкової долини давні міщани могли пройти та навіть проїхати возом через влаштовані в оборонній стіні таємні лазищі. Донині на цьому місці видніється добре утрамбований спуск до ріки. 
Невелика площа зниклого міста не могла вмістити велику кількість населення. Мабуть, не було тут і міського ринку. Та в цьому потреби не було, бо в граді проживала лише творча еліта округи. Оскільки слово МОРЧА з давньогалльського MORCEAU перекладається як «літературний художній твір» та водночас «музикальна п’єса», можна достовірно твердити, що в місті жили друїди та друїдеси, до яких належали не лише священики, маги та лікарі, а й учителі, письменники, поети, музиканти та співаки.

 

Неприступний стратегічний пункт
Давні жителі Морчі та прилеглих поселень були язичниками. Вони кілька разів на рік усім народом під проводом волхвів-друїдів переходили на лівий берег Бистриці, піднімалися на священну зарослу лісом гору. Вона нині називається ГОРОДИЩЕ. Там, на галявині, приносили на капищі кровні жертви. Давні галли вважали бузину священним деревом, тому, крім крові, у багаття капища друїд виливав чашу ритуального бузинового вина. М’ясо забитого бика, свині чи вівці смажили на вертелах, клали його на розстелене на поляні біле покривало, яке називали ОБРУС, та водили навколо нього ритуальні хороводи. Після таких дійств народ увесь день веселився. 
Сама назва ЛИСА ГОРА, як іменували галявину на городищі, складається з двох давньогалльських слів LIESSE, що означає «всенародні веселощі», та власне GOUR — «гора». Галли свої лісові храми ретельно охороняли. Якщо їх не оточували глибокі яри чи урвища, то навколо них зводили з колод дерев’яні стіни. Охорона Лисої Гори жила неподалік. 
З II ст. до н. е. та 100 років після неї давні галичани не зазнавали нападів ворогів. Край процвітав та багатів. Населення в басейнах двох Бистриць зростало. Люди селилися навколо Лисої Гори. В якийсь час капище було влаштовано за Посічем на іншій горі в околиці нинішнього полігона, яку також називали Лиса Гора. Так вона називається й нині.
Давня Лиса Гора була заселена і стала містом, яке називали ЛИСЕЦЬ — від «ЛИСЕ» — «лиса гора» та «ЦЬ» — «це». З роками Лисець перетворився на неприступне стратегічне місто і його почали називати ГОРОДИСКО. Походить назва від GOUR — «гора», ROIDE — «сильний, незламний, неприступний» та DISQUE — «коло», яке описували на місцевості оборонні стіни. З роками ГОРОДИСКО стали називати «Городиско Це», відтак — Городище, а Лисцем називали навколишні приміські поселення. З віками жителі Городища переселялися у прирічкові долини, але їх поселення зберегли назву Лисець.
Усі давньогалльські гради на місцевості можна визначити за такими топонімами, як ЛАЗИ, ЛАЗИЩі, ПОМНЄРКИ, ВОРОТИЩі, СТіНКА, БАВКИ, ГАЙ, МАЙДАН, БЕРЕЗИНА або БЕРЕЗіВКА. Через потаємні в оборонних стінах проходи, які називали ЛАЗИ або ЛАЗИЩі, городяни виходили працювати на приміські поля, збирати в лісі дикі ягоди і плоди та на полювання й риболовлю. Дорослі хлопці та дівчата виходили в БЕРЕЗИНУ для розваг. Молоді дівчата йшли у ГАЙ водити хороводи. Малі діти з матерями бавилися у БАВКАХ. Через ЛАЗИ городяни також виносили покійників на цвинтар.
ПОМНЄРКАМИ називали священні яблуневі сади біля оборонної стіни градів, у яких стояли капища, де в разі загрози нападу на місто, пошестей, великих повеней влітку чи заметілей взимку приносили жертви богам. На МАЙДАНАХ у травні кожного року будь-який господар, котрий мав раба, привселюдно відпускав його на волю.
Топонімів ВОРОТИЩі та СТіНКА в околицях Лисця поки що не виявлено, та всі згадані назви урочищ збереглися. Скажімо, на захід від лисецького Городища є «Помірки». Біля них — «Лази». Неподалік — урочище «Гай». А на південній околиці — «Бавки». Є тут і «Березівка».
Кожного року в серпні давні галичани святкували свято врожаю, яке називалося ЛУГНАЗАД. Цього дня вони після жертвоприношення на Лисій Горі прямували на луг до статуї богині нового врожаю КОРЕ і вшановували її жіночими хороводами. На всіх землях, де жили галли-бастарни, у місцях, де стояла статуя Коре, нині натрапляємо на топоніми Користова, Користи, Коростовичі та Коростень. Та в деяких краях галлів їх не виявлено. Зате в Колоколині Рогатинського району надибуємо на топонім РАДЕВА, а в селі Вигівка Галицького району є вулиця РАДИЧА. Біля давнього міста Морчі, а нині Лисця, протікає річка з промовистою назвою РАДЧА чи РАДЧАНКА. Трохи східніше від неї розкинулося село РАДЧА. 
Ймовірно, що десь тут, на лужку, стояла дерев’яна статуя шанованої давніми галлами богині нового врожаю КОРЕ. Її шанобливо називали ОСЯЙНОЮ ДіВОЮ. Слово РАДЧА складається з «RADIEU» — СЯЮЧА, РАДіСНА, ПРОМЕНИСТА та «СА» — «ЦЯ» або ТУТ. Християни перестали поклонятися фігурі богині Коре та її другу назву не загубили й Осяйною Дівою називають тепер Матір Божу Діву Марію.

 

Давній центр промислів
Басейни Надвірнянської та Солотвинської Бистриць у часи господарювання галлів-бастарнів були густо заселені. Численні топоніми свідчать, що тут — межі старої та нової ери і протягом кількох наступних століть буяло життя. 
Нині про походження назви Богородчани є дві легенди. У Старих Богородчанах розказують, що колись у дрімучому лісі заблукав місцевий дідич, молився до Богородиці і Вона йому показала стежку до села. У правобережних Богородчанах впевнені, що донька великого дідича орала плугом ниву і молилася до Богородиці, щоб Вона допомагала їй у важкій праці. Насправді про численні чуда, які пов’язані з впливом Отця Небесного, Його Сина ісуса та Діви Марії, знають усі християни. Багато з тих, хто ревно молився, і справді діставали чудесне зцілення та допомогу в життєвих скрутах. Та мало хто задумується над тим, що поселення на обох берегах ріки мали якусь назву і до випадків з дідичем та дідичовою донькою.
Французький інженер та картограф Боплан, мандруючи у ХVII ст. Прикарпаттям, на місці нинішніх Богородчан показав на мапі два поселення: БОРОЧАНЕ та БОРОЧАНЕ ШЕЛОМ, тобто ШОЛОМ (рос. шлем). Лише Боплан латинське СH, що означає «ш», прочитав як «ч» і написав BOROZCANE ZCELO. У навколишніх далеких та близьких селах старші віком люди Богородчани називають БОГОРОДЧИНИ, а подекуди і БОРОЧИНИ. Назви численних топонімів в околицях нинішніх Богородчан переконують, що в цій місцевості предки галичан мали розвинену промисловість. Назва БОРОЧИНИ складається з давньогалльських слів «BOURRE» — ШЕРСТЬ (овець), «ROUE» — ЗАМОЧУВАТИ та «CHINER» — ФАРБУВАТИ. Отже, у давніх Борочинах у чани замочували шерсть та фарбували її в різні кольори. Фарбовану вовну сушили, пряли з неї нитки та використовували їх для ткацтва та вишивання. В Галичині донині збереглися слова «виЧИНИти шкіри». 
Для фарбування тканин та вовни давні галичани використовували природні барвники. Чорний колір добували з терну та жовтого щавлю; фіолетовий — з дев’ясилу, звичайної сливи та вереску; пурпурний — із винограду та чорної бузини; з волошки та алтеї — синій; з берези білої, підбілу та зі злаків і трав — зелений; з трубочок рум’янку, нагідок та соняшнику — жовтий. Оранжевий фарбник добували із центурії та осики, а червоний — з червоної вільхи, молочаю та рути.


Теодозій КОРОЛЬ. Василь МЕЛЬНИК


Переглядів: 145 | Додав: Dnister
Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 

Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 14. Автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії А.Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації історії рідного краю
Copyright MyCorp © 2016