Вівторок, 2019-10-22, 2:08 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Січень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
 
Архів новин
Головна » 2012 » Січень » 27 » Зона справедливості
12:39 PM
Зона справедливості
Нещодавно будівля, що по вулиці Сахарова, 15, привернула до себе увагу іванофранківців. Причиною стала підсвітка, яку влаштували в лівому крилі споруди. Тепер будинок яскраво сяє ввечері й чимось нагадує казковий палац з Діснейленду. Між тим установи, які там хазяйнують, аж ніяк не відносяться до індустрії розваг... Там розташовані обласні управління МВС та СБУ, а у подвір’ї – слідчий ізолятор. Минулого року ці кам’яниці відсвяткували віковий ювілей. Чого там тільки не відбувалося за 100 років…

Суд на околиці
У 1850 році у Станиславові створили Крайовий суд, який невдовзі перейменували в Окружний. На початку ХХ століття суд займав дві кам’яниці на сучасних Незалежності, 41 та Вагилевича (вони були об’єднані спільним подвір’ям). Слуги закону прагнули мати пристойний будинок і тому в 1905 році оголосили конкурс земельних ділянок під будівництво нового Окружного суду. Серед 18 заявок віденській комісії найбільше сподобалися три: на Липовій (Шевченка), Матейка та Білінського (Сахарова). Довго сперечалися та нарешті прийняли остаточне рішення – 28 вересня 1906 року за 89 тисяч 457 корон у пана Гаммермана та родини Чаплінських була придбана земельна ділянка. Рішення комісії викликало незадовільні відгуки у пресі, оскільки ділянка знаходилась на Білінського. І що? Виявляється, що під суд обрали місце… далеко від центру! Тепер у це важко повірити, але тоді місто було зовсім маленьке, й передбачити майбутні «спальні мікрорайони» ніхто не міг.
Після придбання землі почалося зведення суду за проектом відомого львівського архітектора Францішка Сковрона. Будували відносно довго – станом на 1908 рік стіни вивели на висоту третього поверху. Для порівняння – споруду Дирекції залізниць (головний корпус медуніверситету) «відгрохали» менше ніж за рік. Можливо така неквапливість пояснювалась тим, що будували не лише суд, а ще й «тюремний будинок з добудовами, одноповерховий тюремний будинок для неповнолітніх, одноповерховий ізоляційний будинок, а також господарський та житловий будинок для урядовців».
У жовтні 1911 року головну споруду на Білінського нарешті було завершено. Своєю величністю вона справляла, особливо на провінціалів, сильне враження. Деякі історики архітектури навіть називають цю будівлю «пам’ятником австрійської бюрократії».
Чого-чого, а бюрократів там вистачало. Перший поверх кам’яниці займав Повітовий суд, вище містилися суд Окружний і прокуратура. Щоправда, спокійно попрацювати чиновникам завадила Перша світова війна.

Тут допитували Бандеру
Не встигли відгриміти останні залпи війни, як австрійська монархія розвалилася на національні окраїни. Нетривалий час Станиславів став столицею Західно-Української Народної Республіки. Її урядовці не оминули увагою представницький будинок на Білінського, яка тоді вже називалася Котляревського. Краєзнавець Михайло Головатий пише, що у 1919 році тут розміщувався Державний секретаріат (тобто міністерство) освіти і віросповідань на чолі з паном Артимовичем.
Поляки повернули кам’яницю суддям. Мало того, вони навіть залишили на посаді голови Окружного суду українця Филимона Меттелю, який протримався там аж до 1932 року.
Щодо суддів, то траплялись різні. Більшість охоче брала хабарі й поблажливо ставилась до «лояльних» підсудних. Але були й винятки. Так, у 1930-х у Станиславові працював суддя Гофмокль, який переважно вів «злодійські» справи. Він був принциповим і чимало шкодив злочинному світу. Хабарів суддя не брав, проте мав одну слабкість – полюбляв жіноче товариство. Злочинці стали підсовувати Гофмоклю коханок, аби той виносив легкі вироки їхнім подільникам. Коханками суддя із задоволенням користувався, але на поступки не йшов. Бандити і просили, і попереджали, і погрожували – все марно. Тоді вони винесли судді смертний вирок. Одного пізнього вечора (чи раннього ранку) суддя вертався від чергової коханки, його перестріли та зарізали просто на вулиці. Слідство вели мляво, оскільки виявилося, що пан Гофмокль, крім «злодійських протеже», переспав майже з усіма дружинами поважних чиновників, включаючи колег по цеху. Справу, як тоді казали, «пустили у воду».
Серед справ, що розглядались у суді, були й гідні анекдотів. Одного разу на судовому засіданні опинилися кілька хлопців із приміського села. В очі їм кинулася чорна суддівська мантія. Юнаки вирішили, що з неї можна пошити три пари штанів і надумали її викрасти. Знайшли 22-річного сільського дурника Пилипа, якому пообіцяли пару штанів та два злотих. Той погодився і в неділю вночі хлопці пішли «на діло». Розбили вікно на першому поверсі (вони тоді не були заґратовані), підсадили Пилипа, а самі стали «на шухері». Дзвін скла привернув увагу поліціанта, який проходив мимо. Грабіжники втекли, кинувши Пилипа напризволяще. А той блукав у повній темряві судовими кабінетами, аж поки не знайшов якесь лахміття, яке й намагався вкрасти. Надворі його вже чекали й після нетривалого слідства та суду запроторили на два роки до в’язниці.
Судові стіни бачили й ключових персонажів української історії. У 1928 році тут допитували молодого Степана Бандеру. В архівах зберігся його словесний портрет, звідки довідуємось, що майбутній Провідник мав «густе волосся, бліду шкіру, очі небесні, ніс простий, а зуби здорові».

Буремні сорокові
Після «золотого вересня» у кам’яниці з’явився новий господар – НКВС. На Білінського розташувалось обласне управління, яке одразу приступило до пошуків ворогів народу. Спочатку хапали польських держслужбовців, офіцерів, поліцейських. За іронією долі багато станиславівських суддів також заарештували й допитували їх в їхніх же колишніх кабінетах. Потім масово затримували українців – головним чином членів ОУН. Багато з них розстріляли без суду та слідства перед відступом червоних з міста. Тоді ж заарештували священика Андрія Бандеру – батька провідника ОУН. Його евакуювали до Києва і там стратили.
Потім прийшли педантичні німці. При них вулиця стала називатись Поліції, а в будинку розмістилось гестапо. Тут керував гауптштурмфюрер СС Ганс Крігер. На його особовому рахунку багато людських життів. В’язні тюрми пошепки розповідали один одному, як під час допиту у службовому кабінеті Крігера вівчарки розірвали відомого в місті лікаря Яна Гутта. Серед в’язнів доби окупації також траплялись знаменитості. Чого варта лише графиня Лянскоронська – добра знайома італійського короля? До речі, вона виявилася фатальною жінкою в кар’єрі Ганса Крігера, але то вже окрема історія…
Отже, коли німців погнали, у будинок повернулись люди з синіми околишами на кашкетах. Вулицю перейменували на Чекістів, а біля головних входів виставили озброєну варту. І не дарма.
У листопаді 1944 року група УПА здійснила зухвалий рейд на Станіслав. Пізно ввечері партизани обстріляли управління НКВС із кулеметів, чим спричинили хаос і метушню. Упівці вже давно залишили Станіслав, а чекісти ще майже годину вели бій чи не самі з собою.

Два під’їзди одного дому
Після війни каральні органи неодноразово реформували. НКВС, МДБ, МВС, КДБ…
Сьогодні лівий під’їзд споруди належить обласному управлінню СБУ, а правий – МВС. Ці структури вміють берегти свої таємниці, тому про новітню історію споруди мало що відомо.
Цікавий випадок стався наприкінці 1990-х років, коли за ініціативи тодішнього очільника УМВС Анатолія Француза сіру споруду управління почали розфарбовувати у червоний колір. Тоді над дверима головного входу зняли вивіску. Під нею відкрився відбиток німецького орла, який, напевно, пам’ятав ще одіозного ката Ганса Крігера.
А у 2000-х роках один працівник «органів» з цікавості заліз на горище. Тоді дах був ще оббитий старою австрійською бляхою, а крізь вибиті вікна вільно влітали та вилітали голуби. Через це йому довелося пересуватися ледь не по коліна у пташиному посліді, але далі чекало несподіване відкриття. У центрі горища, посередині між двома головними під’їздами, сумно стояв гіпсовий бюст Сталіна – також весь у лайні та з відбитим носом.
Сьогодні бляху поміняли, прилеглий тротуар виклали бруківкою, крило СБУ обладнали підсвіткою. Весь інтернет кричить, що це світлове шоу обійшлося в купу грошей. Може воно й дорого, але, чорт забирай, красиво.
ІВАН БОНДАРЕВ, "Репортер"

Переглядів: 425 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019