Понеділок, 2019-09-16, 1:20 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Листопад 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
 
Архів новин
Головна » 2013 » Листопад » 3 » Бережницьке весілля триває від четверга до понеділка
8:27 PM
Бережницьке весілля триває від четверга до понеділка
Мирт у древніх греків прикрашав голову бога шлюбу Гіменея. У селі Бережниця із ним ідуть дівчатка до причастя, а потім його щоразу вплітають у вінок нареченої.
Весільний обряд — це цілісне дійство. В українців він тривав від 5-ти до 7-ми днів. Обмеження існували тільки для пісних днів — середи та п’ятниці. Весілля розпочиналося у четвер, коли молода плела вінки із дружками. До речі, саме у цьому обряді — плетіння вінка і запрошення на весілля — молода є головною дійовою особою, адже впродовж обряду у цілому роль молодої доволі пасивна, а основну драматургічну роль перебирають на себе свахи та старости.
…Село Бережниця. Обідня пора. У світлиці родини Чоліїв — гамірно і людно. Гостей можна поділити на дві групи. Це — учасники дійства та гості, серед яких — журналісти та оператор, що проводить фотозйомку.
На низенькому столику — розкладені гілки мирту, гілочки аспарагуса…
— Коли дівчинка йде до першого причастя, у нас у селі садять кущик мирту, — каже Марія Іванівна Зайчикова.
Марія Іванівна — поважна статечна жінка, старша віком від молодих дівчат, але, водночас, енергійна, дотепна людина. Вона вже багато років — директор Народного дому села Бережниця. Віддавна збирає старі народні костюми: сорочки, спідниці, запаски, пояси. Одягнена у бежеву вишиту сукню.
— Коли мій брат одружувався, я чекала дитину, — каже вона. — І хотіла піти на весілля у вишитій сукні. Саме для цього випадку вишивала таке плаття.
Сукня вишита на цупкій платтяній тканині помаранчевими, чорними, червоними нитками. Робота зайняла більше місяця. Однак тепер вже багато років сукня є незамінною для всіх свят: як до церкви, так і на весілля.
— Ти хочеш, щоб вінок був такий кучерявий? Мар’яно, дай мені того мирту, — показує на стіл.
«Ой якби я була знала, котрий мій миленький,
була б його запросила на мід солоденький», – співає.
Христина Чолій — висока чорноброва дівчина. Їй вісімнадцять років. Вона одягнена у сіру сукню, вишиту ліліями, адже лілія — це символ чистоти..
Дружка Мар’яна — її далека родичка. Вчилися в одному класі. Так само, як із другою дружкою, Наталею.
Вишиваючи, не треба боятися проявити свою творчість, — каже Марія Іванівна. — Сукню дружки Мар’яни я шила для своєї куми Марії. Ми разом дівували. Вона мені доводиться племінницею, бо моя мама і її бабуся — рідні сестри. Бачите, тут вишиті візерунки у ряд на грудях. Сукня дружки Наталі — я шила її для себе. Я зробила візерунок іншим, немов розкидала квіти по тканині. Обидві сукні вишивала я. Вибір для дружок зробили просто: кожна брала ту сукню, яка більше по фігурі підійшла. Моя кума — вища і повніша, ніж я. Тому її сукню одягла вища ростом Мар’яна.
Марія Іванівна шиє сукні на замовлення. Пошив сукні — такої, як у неї та у дівчат, коштує 800-1000 гривень
— До мене верталася моя кума, щоб я їй допомогла із організацією весілля. Її свати — із Росії, живуть у Сибіру, а молоді вирішили робити весілля тут, у Бережниці. Я їй пошила сукню, вишивала. Свати поїхали вражені українськими звичаями, — каже Марія Іванівна.
Весілля у Бережниці планують заздалегідь. До дружок прикріплено дружбів. За словами дівчат, вони ще напередодні запросин між собою познайомилися, але не є товаришами, оскільки молодий — родом із сусіднього села Добровляни.
Марія Іванівна починає плести вінок. Сідає до столика. Урочисто звертається до присутніх. Її не слухають. Вона говорить вдруге. Голос її, «загартований» культурно-масовою роботою, не тремтить. 
Колись усі плакали, коли віддавали дівчину заміж.., — каже матері молодої, своїй невістці.
У її голосі звучить бажання поплакати, «як колись». На весіллі в українському селі прийнято — ладкати, тобто, співати тужливих пісень, які виконують свахи і дружки молодої.
До світлиці заходять двоє дітей, внуки Марії Іванівни. Хлопчик Олег вітає першим, бажає після традиційних привітань ще «багато грошей». Засоромившись, втікає.
Дівчинка говорить зовсім тихо. Так, що її чує тільки Христина. І — також іде. Коси у неї заплетені у дрібні кіски — щоб волосся завилося до суботи.
Оператор Зіновій Попович розпитує, хто молодий, звідки, й у кого будуть жити. Молодий — тут же. Він перепитує, хто такий знімає.
Подивитися на обряд приходять жінки з кухні, бо тут-таки готують смажену рибу на весілля.
Перший вінок готовий. Він вдався високим, схожим на зелену діадему. Його приміряє молода, Христина.
Наступний вінок — також швидко готовий. Його одягає Мар’яна. Красується у ньому. Фотографується.
За спиною у Марії Іванівни — дівчинка років трьох. 
Як тебе звати? — запитує оператор. 
Маріцка з Белезниці, — випалює мала і дивиться напівлиця очима. 
Це внучка Марії Іванівни.
Колись маленькою дівчинкою я не відходила від бабусі. Бувало, вона плете молодій вінок, а я сховаюся у куточок, і не спускаю з неї очей. Так і вивчила, як має проводитися весільний обряд, — каже Марія Іванівна. — Так передається досвід поколінь.
Третій вінок також поступово готовий. Дівчата приміряють вінки, знову фотографуються. Беруть у руки віночки «васильок» — духмяна трава, яка росте у квітнику, і висушена, довго зберігається.
Приходить дочка Марії Іванівни Соломія — дівчинка 12 років, яка доводиться молодій тіткою, та тітка молодої Ірина, жінка років двадцяти дев’яти, яка зав’язує банти дружкам.
Якби знати, де такий купити, — говорить про вінок. 
У інтернеті такий не купиш, — говорить хтось із гостей.
Люди милуються на зроблену роботу. До кімнати заходить усе більше гостей, вони товпляться у кутку.
Молодий слухає, що говорять дівчата. Вони просять батьків поблагословити їх. Старша дружка Мар’яна — зворушена, читає привітання. Слова плутаються. Дівчина втирає сльози. Гості привітно усміхаються. Марія Іванівна підказує слова.
Я спіймала його на весіллі у Василини, де була дружкою, — пригадує подругам. — Я чотири рази була. У Оксани на подушку перша сіла, — сміється. 
Не ти. Не ти, — сміються дівчата.
Я сіла, і тут встала, місце вступила старшій, — віджартовується Христина.
День іде до вечора. Дівчата цілують гостей. Стають на порозі. Тричі просять у батьків благословення. Йдуть просити гостей на весілля.
Хай із першого погляду весілля не здасться вам цікавим сторонній людині, а виключно сімейним святом, але насправді це не так. Весілля зараз, як і колись, — це багатофункціональна народна драма, яка сильно змінила складові. Це — як театральна драма, яка має свого режисера, однак режисером у цьому випадку є народ. Так, як сценарій вистави розробляють режисери, так само сценарій весілля розробили наші предки.
Весілля на весілля — не схоже. Так само, і село не схоже на село. У Бережниці вінки плетуть тільки із миртом, на противагу іншим селам, де вплітають у весільні прикраси барвінок чи інші квіти.
Мирт — багаторічна рослина. За античною легендою, ця рослина — пам’ять про злодіяння богині Мінерви. Мінерва захопилася молодою німфою Мірсіною, яка перемогла її у бігу. Заздрість затьмарила захоплення богині улюбленицею, і вона у помсту за вражене самолюбство вбила Мірсіну. Але отямившись, пожалкувала, і стала благати богів залишити їй бодай щось у пам’ять про улюбленицю. Боги зглянулися, і з тіла загиблої виросло витончене, як і вона сама, деревце — мирт.
Миртовий вінок прикрашав голову бога шлюбу римлян — Гіменея. Вважалося, що мирт має збудливу дію. Знатні римлянки прикрашали миртом голови і приймали із ним ванни. З Греції і Сходу звичай прикрашати миртовим вінками наречених перейшов до і до України. Тепер такими вінками прикрашаються і бережницькі наречені.
Мабуть, із розвитком весільного обряду у Бережниці мирт — іменник чоловічого роду — перетворили в іменник жіночого роду — мірту. Саме так звучить назва цієї рослини у цьому селі Калуського району.
— Коли дівчинка йде до першого причастя, у віночок вплітають мірту, — каже Марія Іванівна. — Вона є дуже пахуча, дуже запашна. І вважається, що одну мірту із того віночка треба посадити у горщик. Ця мірта повинна рости разом із дівчинкою. Так, як донечка набирається сили, так само набирається сили і мірта. І ця мірта цвіте навесні маленькими квіточками — такими, як вставляють у весільні букети. Потім, коли дівчина виходить заміж, гілочки із мірти настригають у вінок.
Бережниця — село за десять кілометрів від Калуша. Їхати з калуша і до Калуша треба рейсовим автобусом, який ходить кілька разів щодня. У автобусі знайомимося із вчителькою української мови та літератури Бережницької ЗОШ Оксаною Миколаївною. Вона розповіла, що весільний обряд у їхньому селі ніколи не занепадав, а особливо улюбленим є звичай запрошувати на весілля родичів, який навіть у сучасному світі дотримують місцеві молоді хлопці та дівчата.
У музеї Бережниця зберігається весільний вінок жінки, яка виходила заміж у 1930-му році.
Марта ГАЛКІНА, журналіст

Переглядів: 440 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019