Марк Твен жартував, що класичною вважається та книга, яку всі хвалять, але ніхто не читає. З цим можна сперечатися, проте логіка є. Зрозуміло, що автори таких книжок автоматично переходять у розряд «класиків світової літератури», їх примусово вивчають у школах та вишах. В Івано-Франківську колись існувало багато пам’ятників майстрам слова, які не дійшли до наших часів. На щастя, збереглись їхні фотографії та описи.
Шевченко з книгою Нещодавно у парку нарешті встановили пам’ятник Тарасові Шевченку. Перед цим у пресі точилась багатолітня дискусія про потребу монументального увіковічення Кобзаря. Історики, мистецтвознавці, поети й письменники в один голос заявляли, що Івано-Франківськ є єдиним обласним центром України, де немає гідного пам’ятника Шевченку (скромний бюст усі вважали явно не достойним). Для всіх цих представників творчої інтелігенції приємною несподіванкою буде довідатись, що у нашому парку колись стояв справжній пам’ятник Кобзареві. Його встановили у далекому 1955 році поблизу сучасного кафе «Мисливець», що за лебединим озером. Це була одна з чисельних копій Шевченка, виготовлених на Львівській скульптурній фабриці. Бетонна скульптура заввишки 2,2 м стояла на цегляному постаменті розмірами 2,2×1,5×1,5 м. Перебувала вона на балансі парку. Поет був зображений у повний зріст, з непокритою головою. У лівій руці він стискав книгу, а правою притримував полу пальто. Звісно, то був не шедевр монументального мистецтва, але, на мою суб’єктивну думку, нічим не гірший за сучасне творіння Лео Мола. Втім, як відомо, бетон є дешевим, але не найкращим матеріалам для пам’ятників. З часом він починає тріскатись і кришитись, через що скульптура стає, м’яко кажучи, не презентаційною. Краєзнавець Михайло Головатий, який прибув до Івано-Франківська у 1972 році, ще пригадує той пам’ятник. Проте незабаром фігура зникла.
Капітальний Карл Останнім часом у бік Карла Маркса не плював лише лінивий. Йому закидали і жидо-масонський заколот, і гомосексуальну дружбу з Енгельсом, а на критиці «Капіталу» захистився не один науковець. За часів СРСР усе було навпаки. Бородань Карл був визнаним класиком і основоположником марксизму-ленінізму, його ідеї вважалися геніальними, а сімейне життя – зразковим. Що більше часу проходило з його смерті, тим поважнішою ставала його постать. Найбільше філософа вшановували у НДР, де у 1953 році маленьке містечко Хемніц перейменували на Карл-Маркс-Штадт. Цю назву було дещо складно вимовляти, і німецькі поліцейські активно використовували її для виявлення нетверезих водіїв… Не забули про великого філософа і в Івано-Франківську. Одна з центральних вулиць міста (тепер Грушевського) носила його ім’я. Але цього виявилось замало. У 1951 році на Дністровській (там, де нині штаб МНС) відкрили дитячий майданчик. Працівники будинкоуправління, на балансі якого він перебував, не вигадали нічого кращого, як прикрасити майданчик пам’ятником Горького та бюстом Карла Маркса. Рішення дещо дивне, оскільки жоден з письменників не зробив вагомого вкладу у скарбницю дитячої літератури. Хоча, можливо, Маркс викликав деякі асоціації із Карло – татом довгоносого Буратіно? Фотографій бюсту, на жаль, не знайшли. Принаймні, поки що. Проте з архівного опису знаємо, що виготовлений він був із бетону, на вже відомій нам Львівській скульптурній фабриці № 7. Висота погруддя становила 65 см, а цегляний постамент мав 1,45 м. І Маркса, і Горького, і дитячий майданчик знесли при будівництві штабу цивільної оборони. Сьогодні Карла Маркса потрохи реабілітовують. У світлі недавньої економічної кризи його ідеї вже не виглядають такими абсурдними. Праця «Капітал» перевидається провідними європейськими видавництвами, що свідчить про її популярність серед читачів. Наприклад, у нашому «Букіністі» тритомник бородатого філософа-економіста вартує цілих 900 гривень!
Класик зі школи № 14 Неодмінним атрибутом радянської навчальної програми з літератури був твір Миколи Островського «Як гартувалась сталь». Там йдеться про молодого комсомольця Павку Корчагіна, який воює з петлюрівцями, служить у ЧК, будує вузькоколійку, працює у ремонтних майстернях, а під кінець життя, вже будучи смертельно хворим, починає писати. Роман був справжнім радянським бестселером із багатомільйонними накладами. Твір чотири рази екранізували (востаннє це зробили китайці у 2007 році). Вважається, що роман автобіографічний. За офіційною версією, уродженець Волині Микола Островський воював разом із Котовським і Будьонним. У 1920 році під Львовом отримав важке поранення у спину та після демобілізації працював на комсомольських будовах. У 26 років, вже будучи паралізованим та майже сліпим, він починає писати (а скоріше диктувати) твір, який прославить його ім’я. Щоправда, останнім часом з’являються свідчення, що під час громадянської війни Островський не воював, а мирно працював у буфеті свого батька. Та й до роману, крім нього, начебто долучились ще сім авторів. Чи це насправді так, сказати важко. Але як не крути, товариш Островський, напевно, був непересічною особистістю. У 1981 році івано-франківській школі № 14 присвоюють ім’я Миколи Островського. При ній також діяв піонерській загін «корчагінців», які плідно працювали на зборі матеріалів про визволення міста від німецьких загарбників. З огляду на це, у 1981 році ліворуч від центрального входу до школи встановили бетонне погруддя письменника. Він одразу перетворився на центральний об’єкт закладу, біля якого відбувалися всі урочисті події, наприклад, приймання у піонери. Разом з тим у цій же школі існувала піонерська дружина імені Гагаріна. Тому цілком логічно, що праворуч від входу стояв ще й бюст першого космонавта. Обидва пам’ятники знесли на початку 1990-х років, коли все радянське втратило актуальність. Хоча у Івано-Франківську якимось дивом ще збереглась вулиця Островського (в районі Майзлів). Або її просто забули перейменувати, або то якийсь інший Островський. Іван Бондарев, "Репортер" |
