Четвер, 2020-09-24, 3:54 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Серпень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
 
Архів новин
Головна » 2013 » Серпень » 2 » День у музеї
9:15 AM
День у музеї
Доведено, що частіше до музеїв заходять туристи, аніж корінні мешканці. Багато хто з франківців взагалі відвідував подібні заклади ще у школі. Але зміни відбуваються і там. Рік тому Художній музей став Музеєм мистецтв Прикарпаття, кардинально змінивши експозицію. Тепер відвідувачі мають змогу побачити полотна, які десятиліттями припадали пилом у фондосховищах.

Жінка проти дракона
Сьогодні Музей мистецтв Прикарпаття складається з чотирьох відділів:
– сакрального мистецтва Галичини ХV‑XX ст.
– зарубіжного образотворчого мистецтва
– українського образотворчого мистецтва
– декоративно-прикладного мистецтва.
Найдавніші твори експонуються у сакральному відділі. Працівники музею з гордістю демонструють ікону святої Маргарити середини XV століття. В очі кидається маленький дракончик, що примостився на руці молодої дівчини. За легендою, Маргарита мешкала у ІІ ст. н.е. на території сучасної Туреччини. Вона була християнкою і цим дратувала місцевого правителя, який наказав кинути дівчину у темницю. Там їй робили всілякі капості, апогеєм яких стала зустріч із сатаною у вигляді величезного дракона. Але Маргарита не злякалась рептилії та осяяла її хресним знаменням. Сталося чудо – тварюка тріснула і зникла. Врешті дівчину таки закатували, проте дракончик став її невід’ємним супутником на іконах.
Поруч знаходяться кілька ікон з Космацької церкви святої Параскеви. Їх привезли до музею у 1980‑х роках. Цю церкву іноді називають Довбушівською – ніби сам Олекса дав кошти на іконостас. Привертає увагу храмовий образ святої Параскеви П’ятниці. Вона теж була мученицею за віру. До речі, усіх мучениць легко впізнати по червоному плащі та пальмовій гілці у руках. На деяких корони – символ посмертної винагороди за твердість духу. Ця ікона цікава ще й тим, що «знялась» у знаменитому фільмі Параджанова «Тіні забутих предків».

Ними топили пічки
Значну частину сакрального відділу займає скульптура. Гордістю експозиції, безперечно, є три фігури ангелів-путті різця самого Іоганна Георга Пінзеля. Цього митця справедливо називають «українським Мікеланджело». Нещодавно його роботи виставлялися в Луврі, і французи довго не могли повірити, що майстер такого рівня працював на глухих задвірках Європи, якими вважалась Галичина. Наші «ангели» зробили там справжній фурор.
А поруч лежить щось безформне, що нагадує людську фігуру, хоча насправді це хтось з архангелів. Ця скульптура до Франції не поїхала, оскільки не має ані рук, ані ніг. Збереглась голова, проте вона у Львові, і тамошні музейники її віддавати не збираються. Усі фігури доставлені з колишнього костелу місіонерів у Городенці. За Союзу в приміщеннях монастиря розташовувався гуртожиток ПТУ. Якось зимою не завезли дров і бурсаки топили пічки пінзелевими скульптурами. Сьогодні найдешевша з них вартує 100 тис. у. о.
Цікавими є дві дерев’яних консолі у вигляді чоловічих поясних фігур. Вони походять зі Станиславівського костелу, у стінах якого міститься Музей мистецтв. У 1737 році за фінансової підтримки Юзефа Потоцького інтер’єр храму багато оздобили. Для цього працювала ціла скульптурна майстерня баварців Томаса Гуттера та Конрада Кутченрайтера. Серед фігур святих та пророків майстри увіковічнили і себе. Згадані консолі є скульптурними портретами німецьких різьбярів.

Полотна складних доль
Відділ зарубіжного мистецтва теж має що показати. Наприклад, дві круглі ікони (тондо) із зображеннями імператора Костянтина та архистратига Михаїла. Обидві у 1846 році написав російський живописець Михаїл Скотті. Він жив в одні роки із Шевченком (1814-1861), вчився у Петербурзький Академії мистецтв (там, де й Кобзар) та був учнем Карла Брюллова.
Що Костянтин, що архистратиг вважались покровителями воїнів, тому ікони писались для військової похідної церкви. Разом із армією генерала Брусилова вони потрапили на Галичину. У 1983 році працівники музею випадково виявили їх на смітнику біля однієї з церков Рогатинщини.
За кілька кроків висить «Порт­рет жінки у східному одязі». Якби не екскурсоводи, то ніколи б не звернув на нього увагу. Виявляється, картина належить пензлю художника Казимира Бенедиктовича. Ще юнаком він взяв участь у польському повстанні 1863 року. Російські козаки відрубали йому кисть правої руки та розтрощили ліву, яку згодом ампутували. Видужавши, хлопець вирішив стати живописцем. Змайстрував пристрій, що чіплявся на культю, а до нього кріпились пензель чи олівець. Бенедиктович вважався талановитим художником і навіть вчився у знаменитого Яна Матейка.
Автора картини «Мелодії Нілу» сміливо можна зарахувати до категорії «людей не від світу сього». Йдеться про Вільгельма Котарбінського (1849-1921). Він блискуче закінчив Римську Академію мистецтв, де отримав почесне звання «Першого рисувальника», проте не міг дати ради своїм фінансам. Через невміння розпоряджатись грішми Котарбінський швидко перетворився на бомжа і тихенько помирав з голоду під одним з римських мостів. Там його підібрали брати Свєдомські. Котарбінського відмили, нагодували та забрали до Києва. Художник швидко здобув популярність, розписував Володимирський собор та особняки місцевих аристократів. Але гроші в його руках довго не затримувались. Митець помер у готелі, не доробившись до власного житла.

Легенда про лесбіянку
Є у нашому музеї і полотна таких художників, які експонуються у Ермітажі чи Третьяковській галереї. Наприклад картина «Чаювання» Володимира Маковського. До Франківська полотно передали з Музею російського мистецтва у Києві. Маковський належав до так званих «Передвижників» – групи молодих російських художників, що кинули виклик академічній школі, яка панувала у тодішній культурі. Вони влаштовували пересувні виставки своїх робіт, на яких зображали не міфологічні та історичні сцени, а сюжети з повсякденного життя. Селяни, містяни, дрібні чиновники, одним словом, прості люди ставали героями їхніх картин. У Маков­ського ми бачимо, як двоє літніх людей ганяють чаї за самоваром, а маленький песик віддано заглядає їм у писок.
Серед художників інколи трап­ляються цілі династії. Войцех Коссак був представником третього покоління живописців. І він, і його батько та дід були баталістами – висвітлювали військову тематику. Усім трьом особливо добре вдавалися коні. Далеко не кожен художник може зобразити, скажімо, кобилу в галопі. А Коссаки це робили легко. На одній акварелі бачимо вершника часів наполеонівських війн, на іншій – польського улана міжвоєнної доби.
А про «Жіночий портрет» Софії Станзель (1934 р.) серед музейників ходять легенди. Кажуть, що художниця була лесбіянкою, а це портрет її коханки. Але достеменно про це знає лишень Софія Станзель.

Його поважав Гітлер
Експозиція українського мистецтва починається портретом Богдана Хмельницького, що датований ХVIII століттям. Тоді портрети називали парсунами – від «персони», яку зображали. Автор, на жаль, невідомий.
Далі бачимо величезний олівцевий автопортрет Олекси Новаківського. Він багато зробив для розвитку вітчизняного живопису і є засновником українського модерну. У 1913 році мит­рополит Шептицький запросив Новаківського до Львова, перед тим придбавши для нього велику кам’яницю у центрі міста. Згодом художник організує Мистецьку школу, через яку пройдуть близько 60 учнів, що стануть відомими майстрами.
Дещо довше зупинимось біля пейзажу Миколи Глущенка «Кінець квітня» (1964 р.). На сьогодні це один з авторів, які найкраще продаються. На аукціонах його роботи стартують від 5 тисяч доларів. Втім мало хто знає, що художник був ще й… радянським шпигуном.
Глущенко народився у 1901‑му році на Дніпропетровщині. Під час громадянської війни воював у Доб­ровольчій армії Денікіна, із залишками якої емігрував на Захід. Осів у Берліні, де зайнявся малюванням. Товаришував із гетьманом Скоропадським, прем’єром УНР Винниченком та режисером Дов­женком. Художник давав уроки малювання самому Адольфу Гітлеру, який лишень розпочинав політичну кар’єру. Тоді ж митець був завербований радянською розвідкою. По документах проходив як «агент Ярема».
Згодом Глущенко перебирається до Парижа. Там він відкриває художнє ательє, куди на чашку кави заходять відомі люди – промисловці, банкіри і навіть ерцгерцог Вільгельм, більш відомий як Василь Вишиваний. Користуючись зв’язками, модний художник переправив у Центр таємні креслення авіаційних моторів для винищувачів.
В середині тридцятих Глущенко повертається в СРСР. Але у 1940 році його командирують до Берліна із завданням організувати там виставку народної творчості СРСР. Фашистському керівництву виставка настільки сподобалась, що міністр закордонних справ Ріббентроп від імені фюрера подарував Глущенкові альбом акварелей Гітлера. Паралельно розвідник добув інформацію про підготовку нападу Німеччини на Радянський Союз.

P. S. Залишився відділ ужитково-прикладного мистецтва. Проте чомусь він на мене особливого враження не справив. Напевне, тому, що багато подібних експонатів можна побачити (і придбати) на сувенірному ринку в Яремче.
Дякуємо працівникам музею Роману Водвуду та Тетяні Маник за змістовну екскурсію.
Іван Бондарев

Переглядів: 512 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 20. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2020