Вівторок, 2019-09-17, 7:54 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Липень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
 
Архів новин
Головна » 2011 » Липень » 22 » До 20 річчя Незалежності України - майбутньому досліднику (ч. 1)
7:46 PM
До 20 річчя Незалежності України - майбутньому досліднику (ч. 1)
Кожен день прийдешній наближає нас до історичної події останнього десятиліття ХХ віку, коли на карті світу постала нова держава – Україна. Її становлення вийшло на порядок денний вже в кінці 80-х, коли в один момент прорвало чиряк доби «розвиненого соціалізму» і вщент розлетілася ідилія «комуністичного завтра». У цьому нема нічого дивного. Ми надто довго жили у спотвореній ідеологічними догмами системі координат, у своєрідному "королівстві кривих дзеркал”.
Ми наближаємося до вікопомного дня, коли було підписано Акт про незалежність України. Біля її витоків стояли люди, сповнені патріотизму, керовані національною ідеєю, які жили з Україною в серці. Серед них Василь Григорович Крук, який погодився поділитись спогадами і повернутись до подій двадцятирічної давності.

– У житті мені таланило на вчителів. Добрих вчителів, з якими доводилося вирішувати чимало проблем і життєвих питань, – розповідає Василь Григорович, –  я це говорю не для того, щоб хвалити тодішню владу, чи співати дифірамби тим, хто стояв біля керма району. Я говорю про підхід до роботи, про принципи і систему роботи.
З 1980 року я працював архітектором, а пізніше – начальником будівельного відділу РАПО. І мушу сказати сьогодні добрі слова на адресу І. Галущака, М. Лібрика, С.Лук’янчука, Ю.Креховецького, І. Лутаєнка, інших керівників, які навчили мене відповідально підходити до будь-якої справи.
Хвиля перебудови в кінці 80-х років минулого століття торкнулася мене і моїх друзів. На цій хвилі до влади прийшла нова молода команда ентузіастів із серйозними намірами і бажанням працювати. Ми мали різний ступінь професійної підготовки, своє бачення господарської і політичної ситуації. Власне та школа, яку я пройшов разом з людьми, про яких згадав вище, дала мені можливість реалізувати чимало серйозних питань, які були на той час дуже важливими.
Зрештою, посада голови райвиконкому в перехідний період була непростою. Робота вимагала розв’язання великої кількості виробничих питань.
В той період відбувалася трансформація радянської системи економіки, яка знаходилася у «підвішеному стані». Адже стара система планування вже не працювала, на поверхню випливли недоліки мала система адміністрування, а ринкові стосунки ще не зародилися.
Було важко, але й цікаво. Ми взялися за реалізацію окремих проектів, які частково були вже розпочаті. А це введення в експлуатацію цеху шлакового гравію на Бурштинській ТЕС, реконструкція Галицького молокозаводу, серйозна реконструкція свинокомплексу в селі Тустань, створення нових виробництв (карбідний завод, завод «Кулон»). 
Започаткували  й свій демократичний часопис "Галицьке слово”.
– Були, мабуть, і проблеми?
– Чимало. Дуже проблематичним був вхід у систему планових постачань, які необхідно було ламати. Для того, щоб забезпечити стабільну роботу Галицького молокозаводу і збуту продукції, питання треба було вирішувати майже на рівні Кабінету Міністрів України. Щоб район був із хлібом, де на той час працювало дві хлібопекарні (у Бурштині і Більшівцях), питання лімітів муки вирішувались через обласний виконавчий комітет. 
Скептики з нас сміялися. А ми з кожним днем намагалися зменшити черги в крамницях.  Це був час купонів, розподілу найбільш важливих соціальних пакетів і необхідних речей. Це був час занепаду совєцкого рубля, а українська валюта була лише у ескізах. Це був час серйозних економічних випробувань на фоні грандіозних політичних подій.
Тому нам нелегко було як економічно, так і політично. Важко було тримати опінію проти комуністичних опонентів з райкому компартії, керівників цілого ряду підприємств, які відверто не сприймали нових віянь і нової влади, зрештою, не сприймали й ідеї незалежної України. Вони жили ностальгією за Союзом. Можливо, сьогодні вони про це не говорять, але оскома у декого залишилась. Адже це був час серйозних кадрових змін. Перша сесія демократичної влади стала установчою для кадрового потенціалу району. Це викликало серйозну реакцію тих, кому довелося піти з посади, чи змінити місце роботи.
Можливо, тоді це виглядало жорстко, але змінювалися політичні орієнтири. А тому до влади мали прийти нові люди, не заангажовані ідеями соціалізму.
– На початку 90-х події в Україні насувалися лавиною. На передній план виходили націоналістичні ідеї, а проти них «вилазила» спекуляція патріотичними настроями. Нема-нема і з’являлися нові патріоти. Чи не це стало причиною конфлікту між РУХом і новоствореним Конгресом Українських Націоналістів. Чи позначився цей конфлікт, може, навіть не конфлікт, а розбіжність у поглядах на діяльності районних демократичних організацій?
– Однозначно позначився. Саме тому лише три роки проіснувала команда першої хвилі. Але тут слід сказати і про зовнішні фактори. У верхніх ешелонах влади залишалися комуністи, які лише формально сприймали незалежність і нові віяння. «Перефарбувавшись» і змінивши символи, вони  оголосили себе демократами і  кинулися грабувати державу.
Вони проникали чи не в усі органи влади, в осередки партійних організацій. Використовували нашу емоційність і амбіції. Це й призвело до перетрансформації влади.
У 1993 році я пішов у відставку, очолив товариство «Галицький Собор» на професійній основі. Та все ж, попри певні непорозуміння, для мене залишилася пам’ятною робота з моїми колегами.
– У 1990 році Вам галичани довірили мандат депутата обласної ради, а у 1994 р. на місцевих виборах було довірено район. В чому була особливість роботи в обласній і районній радах того періоду?
– Обласна рада, обрана у 1990 році, була серйозною політичною командою, яку очолив Микола Яковина. Головою облвиконкому було призначено Дмитра Захарука. В обласній раді кадрові перестановки були жорсткими. Боротьба точилася практично за кожну посаду.
 
Це була каденція демократизації суспільства і державного поступу. Обласна рада проводила виїзні сесії під стінами Верховної Ради. Це згуртовувало депутатів. Демократичні починання підтримувала значна частина українського народу. Про це свідчили чисельні мітинги по всій Україні. Проте вся повнота влади ще залишалася в руках Москви і компартії.
У серпні 1991 року комуністи зробили спробу захопити владу і повернути тоталітарний режим. Їм дуже було тяжко «відривати рило від корита». Події, пов’язані із путчем, підштовхнули український політикум. І вже 24 серпня Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності України, який було підтверджено більш як 90 відсотками українців 1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі. Це була велика перемога.
Вибори 1994 року відбувалися зовсім в іншому форматі. Це вже були прямі вибори голови району. Депутатський корпус районної ради було скорочено до 25 осіб. Це була мобільна рада, потужний потенціал якої складали однодумці М. Бандура, В. Федорняк, З. Давидюк, Б. Скриник, В. Майкут.
Каденція цієї ради проходила під гаслом відновлення княжої столиці і підготовки до 1100-ліття Галича. Нам вдалося на всіх державних рівнях привернути увагу до нашої історії через відзначення ювілею міста над Дністром.
З нашого боку працювала серйозна команда у складі О. Салиги, Л. Верещак, М. Шемерлюк, Г. Карп, М. Іваськів, які на рівні своїх відомств активно долучилися до роботи. І це був конкретний поступ. Про Галич заговорив світ.
Разом з тим, ці роки вирізнялися низкою кризових проблем, бюджетного дефіциту, розпаюванням майна колгоспів. Вводилася гривня, яка проходила адаптацію. Не було розв’язано проблем ощадних збережень громадян. У верхніх гілках влади зростав рівень бюрократизму і корумпованості, що спричиняло дискредитацію державної влади на всіх рівнях. А реформи, які проводилися в державі на той час, призвели до розвалу товаровиробництва. Не було забезпечено відповідного економічного розвитку, бо не було визначено стратегії. Зрештою, була відсутня законодавча база. Незахищеним залишався дрібний товаровиробник, фермер, селянин. Саме вони й донині залишилися політичними фігурантами, з якими бореться влада, хоч на всіх рівнях горланить про підтримку і розвиток дрібного товаровиробництва.
Була тоді на часі й релігійна проблематика. Відроджувалися релігійні громади. Поставали нові храми. Влада всіляко допомагала (від проектів, технічних консультацій до матеріальної допомоги). Це був важкий і цікавий час. І ми мусимо дякувати Господові, не нарікати на історію, а достеменно вивчати її. 
Це був час творення нової історичної правди і справедливості, повернення з небуття тисяч реабілітованих імен, перезахоронення останків наших невинно убієнних героїв, повернення правдивої історії держави Україна, яку впродовж 70-ти років гнобила тоталітарна система. Зрештою, продовжує гнобити і тепер.
Ми сьогодні можемо піддавати критиці наш 20-річний поступ, бо, звичайно, було чимало проблем, які не вирішені й до сьогоднішнього дня. Але в історичному форматі це була унікальна доба. І українці повинні дати належну оцінку людям, які творили нову історію держави. Адже вони вірили в суверенну Україну. І ця віра була підтверджена Помаранчевою революцією, яка стала гордістю нації. Про це треба говорити голосно. Адже події 2004 року показали, що наш народ здатен воскресити в собі громадянську гідність. Тисячі, сотні тисяч постали проти сваволі і неправди з українською ідеєю в серці.
Це була революція віри і надії. Вона відбулася, дала можливість нам ще п’ять років утверджувати державність і працювати у напрямку європейського розвитку.
Говорити про події 20-річної історії однозначно не можна. Та історія сама все розставить на свої місця, виправить наші помилки. Головне, щоб ми не робили їх далі.
24 серпня 1991 року – День проголошення незалежності України. Але це й день оголошення нам війни. Зовнішні сили й досі прагнуть подолати нашу незалежність, окупувати нас. А ми повинні з цим щодня боротися. Наша сила – у боротьбі.
Розмову вів Ярослав Поташник, "Галицьке слово"

Переглядів: 530 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019