На 80-му році життя в івано-Франківську самотньо помер доктор історичних наук Роман Петрів, який більшу частину свого життя присвятив історичним дослідженням Галичини періоду Австрійської імперії. Як непересічний історик Роман Петрів став відомим лише в часи незалежної України. Уродженець села Заланова Рогатинського району після студій у Львівському державному університеті ім. і. Франка на факультеті германістики спершу викладав іноземні мови в школах івано-Франківщини. Тільки після того, як у 1972 році здобув другу вищу освіту на історичному факультеті івано-Франківського педагогічного інституту ім. В. Стефаника, Роман Петрів почав займатися історичними дослідженнями та писати кандидатську й докторську дисертації. Перфектне володіння німецькою та польською мовами дозволяли історикові працювати з оригіналами документів, які стосувалися життя на Галичині в період Австрійської імперії. Однак теми, які він обрав для своїх історичних досліджень, не мали прихильності серед його радянських колег. Тож захистити свої наукові роботи йому вдалося лише в незалежній Україні. На схилі літ Роман Петрів видав шість книг, серед яких — «Генезис капіталізму у містах Східної Галичини в кінці ХVIII — в першій половині ХIХ ст.», «Проблеми українсько-польських відносин у Східній Галичині (ХIХ — початок ХХ ст.)», «Масони, хто ж ви?», а також опублікував понад 300 статей на історичну та педагогічну тематику. Широкого розголосу набула видана в 2010 році за сприяння Благодійної фундації імені Короля Юрія книга Романа Петріва «Східна Галичина у складі Австрійської імперії». Ця монографічна праця містить ррунтовне вивчення архівних правових документів XVIII—XIX століть, висвітлює концепцію розвитку Східної Галичини в складі Австрійської імперії, розкриває її адміністративно-територіальний устрій, судоустрій, правове становище населення, роль інтелігенції у державотворенні. Не менший резонанс викликала монографія «Австрійські, австро-угорські і галицькі конституції (кінець XVIII—XIX ст.)». Роман Петрів підкреслював, що в правовій системі Австрійської імперії можна почерпнути багато корисного та застосувати в нинішніх умовах державного розвитку. Це стосується і судової системи, й адміністративної реформи, і структури місцевої влади та місцевого самоврядування. Цікаво, що своєрідним рецензентом цієї книжки виступив нащадок австрійських цісарів Отто фон Габсбург, який після ознайомлення з дослідженням Романа Петріва зауважив: «Книжка зачіпає аспект, про який часто забувають в Австрії. Йдеться про те, що зробила Австрія для тих областей, які, можливо, були найбільш австрійськими, як, наприклад, Галичина чи Буковина. Тут існувала співпраця, яка слугувала прикладом і яка веде до того, що в обох сторін зростає розуміння нашої співналежності. Наше майбутнє — в новій Європі». З відходом із життя Романа Петріва історична наука втратила висококваліфікованого дослідника, а українське суспільство — активного громадського діяча. Вічна йому пам’ять! Богдан Скаврон |
