У 1667 році на Прикарпатті з’явилися легкі кавалерійські загони кримських татар і козаків Дорошенка, які почали війну з Річчю Посполитою. Чи підступали вони під новозбудовану фортецю, невідомо. Тому її офіційним бойовим хрещенням став вересень 1672 року, коли знову ж таки татари Халіль-баші та козаки Дорошенка спалили передмістя, але не наважились штурмувати сам Станиславів.
А в 1676 році фортеця витримала справжню облогу. Багатотисячна турецька армія Ібрагім-паші на прізвисько Шайтан (Диявол) кілька тижнів тупцювала під Станиславовом, але здобути місто так і не спромоглась. Розчаровані турки рушили на північ, дорогою спалили Галич.
Того ж року Польща уклала з турками мир, чим скористалися власники Станиславова для перепланування фортеці.

Будуємо палац
Андрій Потоцький тоді мешкав у дерев’яному замочку, який стояв на місці сучасної катедри. Воєвода давно мріяв про справж­ній кам’яний палац, в якому було б не соромно приймати поважних гостей. Палацовий комплекс мав розміститись у північно-східній частині міста та вписатись у його фортифікаційну систему. Прикладом слугував план Замостя, яке тоді вважали «ідеальним містом». Втіленням цього плану в життя зайнявся капітан Карл Беное. Він замінив архітектора Корассіні, бо в того закінчився термін контракту.
Роботи тривали до 1682 року. Для з’єднання палацу з містом довелось знищити східну куртину та переробити прилеглі бастіони – вони стали напівбастіонами. Новозбудований палац прикривали два нові бастіони, фортеця набула восьмикутного вигляду і виросла за площею майже на третину. Від міста резиденцію відокремлювала дерев’яна огорожа з кам’яними стовпами.
Під керівництвом того ж Беное вали були укріплені кам’яними блоками, кам’яними стали і дерев’яні мости перед брамами. Будматеріал брали із кар’єру на Вовчинецьких горах…
Наприкінці 1990-х під час будівельних робіт на вулиці Галицькій провели археологічне обстеження решток міських фортифікацій, завдяки чому вдалося уявити загальну картину. Тож укріплення являли собою земляний вал шириною близько 10 метрів і висотою 3-4 метри. Зовнішні та внутрішні стіни були обкладені каменем, при чому товщина прошарку становила 1,7 м. Отже загальна товщина стін становила близько 13,5 метра. Перед ними розташовувався рів глибиною на різних ділянках 3-4 метри та шириною 26-28 метрів. На дні рову виявили сліди намулу – тобто вода там була.
Другий опис міста зробив у 1687 році француз д’Аллерак. Згідно з його записами, «Найбільшим та найкрасивішим містом на Покутті є Станіславів,.. обнесений могутньою стіною, збудованою за останнім словом техніки…».

Перемоги та поразки
Наступний власник Станиславова Йосип Потоцький продов­жує фортифікувати батьківське місто. У 1690-х він обкладає фортечні стіни цеглою та купує 120 гармат. Цікаво, що тоді цеглу виготовляли вручну, тобто глину формували у дерев’яних коритцях і розгладжували зверху пальцями руки, від чого вона отримала назву «пальчатка». Саме з такої цегли приблизно в цей час було збудовано зброярню з гучною назвою «арсенал імені короля Яна ІІІ».
У 1707-1712 роках під час Північної війни місто неодноразово займали росіяни, саксонці, шведи та поляки гетьмана Синявського. Тому фортифікації суттєво занепали. Повернувшись до міста у 1714 році, Йосип Потоцький активно відновлює обороноздатність Станиславова, укріплює стіни, закуповує боєприпаси для артилерії.
У 1734 році місто без бою здали військовому відділу російської дивізії генерала Лассі. Потоцький не був впевнений у спроможності фортеці витримати облогу, тому вирішив здати її ворогу, але перед тим евакуював гармати і припаси.
Першими міцність Станиславова випробували турки у 1676 році
У 1735 році польський король Август ІІІ призначив Йосипа Потоцького великим коронним гетьманом. Це дало змогу власнику міста вже у 1736 році розпочати новий етап фортифікації.
Архітекторами були доволі цікаві особистості. Перший – син самого Йосипа Станіслав Потоцький. Він виявився непоганим військовим інженером і вже мав дос­від фортифікацій таких твердинь, як Кам’янець-Подільський та Ченстохова. Другий – полковник королівської артилерії, швед Християн Дальке. Пізніше він стане генералом та обійме посаду коменданта Кам’янця-Подільського.
Протягом 1736-1737 роківу Станиславові укріпили чотири бастіони та обмурували чотири ескарпи. Історик Садок Баронч пише, що тоді ж було зведено і чотири башти. Але система Вобана не визнавала веж, і можливо, тут йдеться лише про так звані бастіонні башти, які розміщувалися на кутах бастіонів і слугували прикриттям для стрільців. Подіб­ні вежі збереглись у Дубенській, Золочівський і Підгірецької фортецях. Можливо, саме тоді спорудили і два равеліни, які прикривали Тисменицьку браму та палац Потоцьких, а міські брами прикрасили пам’ятними таблицями із написами латиною.

 Іван Бондарев