Середа, 2020-10-21, 12:39 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Грудень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
 
Архів новин
Головна » 2019 » Грудень » 2 » Юрій Шилов: Українська етнокультура – це колиска європейської цивілізації
9:44 PM
Юрій Шилов: Українська етнокультура – це колиска європейської цивілізації

В обласній науковій бібліотеці імені І. Франка відбулася зустріч з відомим істориком, археологом, культуролом, дослідником української етнокультури, ідеологом одного з сучасних варіантів автентичного слов’янофільства Юрієм Шиловим, який впродовж усього свого життя досліджує одне з найбільш дискусійних і фундаментальних питань щодо походження українців та української культури. І вважає, що такими дослідженнями «вирішується: чи буде українська етнокультура заслужено вважатися колискою найпершої, індоєвропейської й загальнолюдської цивілізації, чи над Україною й надалі тяжітиме заполітизовано-невіглаське тавро «окраїни й молодшого брата» РФ та Європи».

На зустріч з відомим ученим, яку організували й провели активісти Івано-Франківського наукового товариства "Просвіта-СВІТОВИД" (керівник Юрій Полівчак), прийшло багато людей, які цікавляться історією свого народу, його джерелами, кого приваблює інше – ширше і грунтовніше – трактування української історії, ніж те, яке подає офіційна історіографія. Модератором зустрічі з Юрієм Шиловим виступив декан факультету історії, політології і міжнародних наук Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, доктор історичних наук, доктор філософії, професор кафедри етнології і археології, академік Академії наук вищої школи, заслужений діяч науки і техніки Микола Кугутяк.

Отже, попри те незаперечне, що українці – це східнослов’янський народ, який разом з усіма слов’янськими, а також балтійськими, германськими, романськими та іншими народами має спільні індоєвропейські корені, серед науковців немає єдності щодо часу і місця виникнення українського етносу, а отже, залишається достеменно невизначеним і непідтвердженим його внесок у розвиток європейської цивілізації. Якщо датувати походження українців від праслов’ян, а культурну спадщину Київської Руси розглядати як здобуток українського населення Південної Руси,то маємо одну картину. Якщо починати відлік української культури безпосередньо з археологічної Трипільської культури, а це III – II тисячоліття до н. е., яка потім безперервно еволюціонуючи, поглинала й розчиняла інші етноси та культури, то наше місце на культурній європейській мапі увиразнюється встократ, сягаючи часів Давньої Греції. Але й це ще не межа. Найцікавішими і найперспективнішими для певної когорти вчених, до яких належить і Ю. Шилов, але також найбільш дискусійними для всіх решта залишаються дослідження про українців як про найдавніших індоєвропейців, чиє коріння перетинається з корінням шумерів – а то вже VI – III тисячоліття до н. е.

Такі різні погляди пояснюються декількома причинами, основна з яких полягає в тому, що, як показав академік Борис Рибаков,існує два наукові підходи до проблем становлення етнокультури: короткий (від першого писемного свідчення про українців, наприклад) та довгий (від найдавніших переказів і орнаментики самого народу). Історична офіційна наука спирається як перший, коли довіряють лише документам: літописам, угодам тощо. При другому підході – істотно правильнішому, але набагато важчому – дослідники мають спиратися на «історичну пам’ять народу», відображену у фольклорі, символіці, писемності, а потім уже й у документах.

Якщо почати говорити загалом про східних слов’ян, то Ю. Шилов у своїх дослідженнях зокрема посилається на «Веду Славян» – збірник болгарського народного епосу в піснях та легендах, який збирав болгарський вчитель Іван Гологанов впродовж 12 років. Епос видав 1874 року у Бєлграді Стефан Веркович, загалом побачило світ два томи, в яких зібрано понад 23 тисячі текстів доісторичних та дохристиянських часів, періоду переселення слов’янських племен на річку Дунай в район Балканських гір. Відтоді тексти стали предметом ретельного вивчення й дослідження, для певних учених вони стали новою точкою відліку праслов’янської культури, незаперечним доказом її як колиски європейської цивілізації. «Веду Славян» пан Юрій вважає найдавнішою у світі священною книгою,яка потім лягла в основу багатьох світових культур та релігій.

Задля об’єктивності варто зазначити, що «Веду Славян» багато науковців вважають містифікацією, і якщо в певних джерелах можна знайти повідомлення, що автентичність епосу довели французькі вчені, то, навпаки, сам нібито факт її підробки й досі не доведено. Тож цілком імовірно, що «Веда Славян» і є цивілізаційною колискою багатьох європейських народів, адже 1786 року член Верховного суду Індії в Калькутті сер Вільям Джонс зробив своє епохальне відкриття.Аналізуючи книгу релігійних гімнів арійських завойовників Індії «Ріґ-Веду», він дійшов висновку про спорідненість генетичних попередників сучасних індоєвропейських мов: санскриту, латини, давньогрецької, германських та слов’янських. То чи не з «Веди Славян» і справді все почалося?..

Що стосується існування давньої етнокультури самих українців, то, як наголошує науковець, у цьому сенсі дуже красномовним доказом є так звана Кам’яна могила – світова пам’ятка давньої культури в Україні, розташована поблизу міста Мелітополя Запорізької області, яка з 2008 року має статус Національного історико-археологічного заповідника. Пагорб, який тисячоліттями слугував людям вівтарем для відправлення язичницьких обрядів, містить декілька тисяч унікальних стародавніх наскельних зображень – петрогліфів, хронологія яких охоплює величезний період: від епохи пізнього палеоліту до середньовіччя (з 24–22 тис. до н. е. до 10–12 ст.). Її дослідження розпочалися у 30 роках минулого століття і лягли в основу багатьох монографій та наукових статей.

Загалом відкрито понад 60 гротів та печер з унікальними зображеннями не тільки таких звичних для нас тварин, як олені та коні, а й бізона і мамонта. А також в одному з гротів знайдено унікальну скульптуру епохи бронзи – голову ведичного дракона Врітра. Примітним фактом стала знахідка пісковикових плит із зображенням стародавніх «письмен», датованих VI – початком V тис. до н. е. Люди, які намалювали мамонта бізона, безперечно, полювали на цих тварин теж, тобто йдеться про наших пращурів, які жили тими далекими часами на землях південної України й полишили по собі колосальну пам’ятку етнокультури, яка сягає 20-тисячолітньої глибини.

Варто згадати і таке явище давньої культури, як кургани – високі насипи на місці давніх поховань, які є важливою складовою давньої культури. Ю. Шилов дослідив за 30 років близько 150 курганів-могил, що дало йому можливість удосконалити методику розкопок і реконструкцій, а також семіотично пов’язати реконструйовані міфоритуали з текстами індоарійської «Ріг-Веди», відкривши таким чином прабатьківщину аріїв.

Ще одним доказом української високої пракультури, яка значно розширює часові межі, Юрій Олексійович вважає українські писанки, різноманіття символів яких – а це понад 100 малюнків – не має аналогів у світі. Саме на писанках, за аналітичним висновком експертів США, найповніше й найглибинніше у світі представлено українські символи,а потім уже – й у вишивках, святкових хлібах, на кераміці…

Зрештою Кам’яна могила могла б залишитися єдиною камінною пам’яткою свідчення глибокої архаїчної культури на українських просторах, якби не скельні святилища і ритуальні камені, що їх супроводжують унікальні петрогліфічні комплекси, знайдені у Карпатах, які досліджує прикарпатський науковець Микола Кугутяк. Найвідомішими з них є Терношорське святилище та астрономічне святилище на Лисині Космацькій на Косівщині. Ритуальні камені належать до історичного проміжку між неолітом (V – IV тис. до н. е.) та початком середньовіччя, також виявлено безліч петрогліфів, знаків, символів, жертовних чаш і чашоподібних каменів, і серед цього розмаїття виділяються величезні об’ємно–просторові скельні скульптури. Нічого подібного в Україні ще не знаходили...

Можна робити висновки, що територія Прикарпаття входила в ареал найдревніших цивілізацій, бо саме тут пролягали жваві шляхи міграції давніх людей. Повної масштабної картини ще немає, але, безумовно, на прикарпатських учених чекають нові відкриття у цій царині, але вже й нині зрозуміло, що потужний Карпатський петрогліфічний комплекс нічим не поступається найвідомішим мегалітичним комплексам світу.

На зустрічі Юрій Шилов розповів присутнім і про свою власну хронологічну систему та нову теорію історії людства (НТІ), згідно з якою виводить її початок не з рабовласницького Шумеру (Месопотамія, близько 3100 – 2316 рр. до н. е.), а з общинної Аратти (Дунайсько-Дніпровський регіон, 7000–6200 рр. до н. е.).

До речі, за свої відкриття і конкретно за монографію «Джерела витоків української етнокультури» з ініціативи Польського історичного товариства США Ю. Шилова удостоєно прижиттєвого пам’ятного знаку у м. Горішні Плавні на Полтавщині та монументу у м. Дніпрі. Пан Юрій – автор монографії « Ancient Historyof Aratta–Ukraine», котру перекладено у Великобританії й видано у США. Крім наукових праць, має у доробку кілька десятків науково-популярних, навчальних, публіцистичних та художніх книжок, він – автор сценаріїв фільмів на історичну тематику, йому присвоєно почесне звання «Герой козацького народу».

Як згадує науковець, саме з монографією «Джерела витоків української етнокультури», перекладеною англійською, до нього додому завітали закордонні гості, щоб він поставив свій автограф на примірниках цієї книжки для англійської королеви Єлизавети ІІ та Терези Мей – тодішньої прем’єр-міністерки Великої Британії.

Науковий шлях Юрія Шилова – тернистий і непростий. Варто згадати роботу над докторською дисертацією під робочою назвою «Духовна культура населення Південно-Східної Європи епохи міді та бронзи», яка втілилася у монографію «Прабатьківщина аріїв», яка зазнала фіаско – науковий ступінь йому так і не присвоїли. Надто революційними та неординарними здавалися його відкриття, що перевертали офіційну історичну науку… Зрештою, не секрет, що кожна нація зацікавлена у найретельнішому вивченні свого минулого, бо воно є свідченням величі, тож на величезних невидимих часових просторах ведеться війна історичної пам’яті, в якій є свої епохальні битви,свої перемоги, поразки і жертви. І теза про Україну як про другу землю обітовану набуває іншого сенсу…

На зустрічі Юрій Олексійович відповів на численні запитання присутніх, своїми думками від почутого поділилися зокрема кандидат педагогічних наук, доцент кафедри релігієзнавства, теології і культурології ПНУ ім. В. Стефаника Любов Геник та доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри вищої математики Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу Василь Мойсишин.

Мирослава МАНДРИК


Переглядів: 44 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 20. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2020