Неділя, 2019-09-22, 6:55 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Липень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
 
Архів новин
Головна » 2011 » Липень » 31 » «Княжий сон» галицьких сіл або про діяльність «Просвіти»
8:23 AM
«Княжий сон» галицьких сіл або про діяльність «Просвіти»
У квітні 1979 року в Нью - Йорку на 83-му році життя помер заслужений громадянин, письменник, журналіст і мистецький критик Михайло Островерха. Прийшов він на світ у 1897 році в містечку Бучачі. Воював у лавах УСС,  попав у російський полон, брав участь у поході української армії на Київ у серпні 1919 року. Стипендіант єпископа УГКЦ Г.Хомишина, проживав в Італії та США. Написав і видав кільканадцять вартісних книжок. Відзначався оригінальним обривчастим стилем.

Якою є його причетність до Галича та Галицького району? Справа в тому, що в далеких тепер 1923 – 1926 рр. він був референтом станиславівської «Просвіти», в компетенцію якого входив розвиток осередків організації на теренах воєводства. У 1923 р. він здійснював подорож селами поблизу Галича і залишив з того часу свої власні спостереження. Ці згадки увійшли в автобіографічну збірку, яка була видана у 50-их роках ХХ століття в Нью Йорку. У них автор дає свою коротку характеристику щодо громадських ініціатив у галицьких селах – одночасно залишаючи, як позитивні відгуки, так і нарікаючи на малорухливість наших громад. Ознайомившись з цими спогадами, ми зможемо зрозуміти для себе – чи трапилися якісь зміни у нашому супільному житті за останні 90 років.    


Становище з становленням і розвитком «Просвіти» в 20-их роках минулого століття було наступним. Прикладом був Крилос. Тут через першу світову війну, переживання і страх, все застигло. Але вистачало малого поштовху, спонуки ззовні щоб село ожило. Парох, о. Йоан Гошовський, консерватист і русин, не виступав проти українства, прихильно ставився до просвітньої діяльності, приходив на збори читальні, заповідав людям про збори просвітян у церкві. Працювали активно вчителька Неонеля Білинська, родини Гвоздецьких, Хмілевських; Боднар і Гречанівський. З селян найдіяльнішим був Федір Кривий.

Рухливими були села Підгороддя і Четверки. Слабко розвивалися Козина і Пітрич. Активно розвивалося життя у Комарові, де парохом був о. Ставничий. Успішним був рух у Залукві, де жив інженер Терпиляк, а парохом був о. Чолій.

Погано йшла справа з просвітньою діяльністю у самому Галичі. Міщани були «важкі» й справи «Просвіти» їх зовсім не «чіпалися». Парохом був о. Винницький, старої «дати» людина, а на нього дивилося усе міщанство. Сотрудник і катехит не зважувалися виходити з «рейок» свого настоятеля. Була там діяльна родина Яновичів, але й їм не приходилося легко проламати перші льоди в цім, колись столичнім, нашім городі над Дністром. Мовчав і маленький, чарівний своїм положенням присілок Сокіл. А Святий Станіслав був польською колонією…

Село Суботів – просторе, гарне і українське. Побутом і типами селян воно наближалося до підкиївських сіл. Читальня розвивала активну діяльність. Багато до цього спричинилася родина господаря Трача. Йому допомагали його доньки, що здобували освіту у Станиславові.

Блюдники – свідоме і діяльне село. Приклалася родина о. декана Самотулки. Живим і діяльним селом були Темерівці. Працювала там родина о. Володимира Барановського, яка пізніше мала досить трагічну долю.

Село Селище, неначе цікаво і скрито зазирало на діяльність читалень Блюдник і Темеровець, але саме не проявляло живішої просвітньої діяльності. Повільно діяли читальні у селах Колодіїв і Дорогів. У першому був дуже ідейний вчитель і вчителька. Важкуваті діяльністю були Лани і Водники.

Спокійно і безгаласно, але кволенько діяла читальня в с. Тумир, де було кілька свідомих, але не дуже діяльних селян. Живішою була читальня у Тустані, де парохом був о. Дольницький, де цікавився читальнею учитель Гева, і в с. Семиківці. Велике село Деліїв дуже гарно розвивалося у просвітній діяльності, а згодом і в кооперативній. Тут парохом був о. Гарасевич. Нові та Старі Кінчаки, села не малі, та й не бідні, важко було їх зрушити до якоїсь діяльності, просвітньої чи економічної.

Слабовата діяльність у Височанці, де парохом був о. Яськевич, який постійно скаржився, що селян важко зрушити. Подібними було Бринь і Межигірці (парохом був о. Дудинський). Бувало, коли до цих читалень приїхати, відбути загальні збори, сказати їм доповідь, при тім селяни собі книжки купували, тоді вони і все село, були в читальні й уважно брали участь у нарадах та дискусії. А поїхав від них просвітний інструктор – діяльність читалень далі шкутильгала.

Багато кращий і працьовитий був Маріямпіль. Тут парохом був великий праведник, шляхетна душа о. В.Мотюк. Люди в Маріамполі, незважаючи на перешкоди поляків трималися цупко свого, читальня успішно розвивалася.

Курипів і Пукасівці – люди мудрі, працьовиті, але якісь замкнені, чужоваті. На всі розмови про потребу української суспільно-просвітньої та економічної діяльності були глухі й німі. Головою притакували, «в землі відповіді очами шукали», за діло не бралися. Парохом в них був москвофіл о. Корвацький. Автор згадок говорив з селянином про заснування «Просвіти» на що отримав відповідь: «Наші люди не хотять того товариства… Нам хлопам і без того добре…».

У Курипові на парафії отримано відповідь: «Знаєте господине, в нас таких нема, щоб такого общества хотіли…». Подібна ситуація була у Дубівцях і Дегові. Населення було повільне і консервативне, але все рухалося завдяки о. Василю Медвідському.

У Кремидові було декілька зденаціоналізованих типів, які співпрацювали з польською поліцією. Вони слухали поліцію, та місцевого мельника, який з нею добре жив. Тут був активним син місцевого пароха о. Шкромиди.

Перейшовши всі села галицького повіту Михайло Островерха зробив цікаві висновки, що стосуються ментальності наших земляків. Він писав «…Села судового повіту Галич мали контрасний характер. Він був і в доброму, і в злому, що стосується національно-освітньої діяльності. Тут або загублене і глухе село, або дуже діяльне й рухливе. А всі села мали свою якусь незриму патину давнини, якогось консерватизму…».

На думку, М.Островерхи, галицькі села таки прокинулися від «княжого» сну. Якщо уважно придивитися до сіл навколо Галича – Крилоса, то можна побачити, що ці люди інакші душею, вдачею, прикметами, психологією від інших наших людей, селян Галичини. Дечим вони нагадували наших лемків. «…Вони, ці підкриліські села, їх населення, неначе ще ходили зачаровані сяйвом того блиску, володіння наших князів; вони рівночасно, ніби й зачаровані блиском, але й спантеличені та приголомшені погасненням того блиску…» - писав М.Островерха. Це явище цілком відповідає теорії Гегеля – народ, дійшовши до свого вершка сили, найвищого розвитку, - починає свій упадок. Хоча сам Островерха у своїй просвітянській діяльності, признавався, що є прихильником теорії А.Тойнбі – народ доти сильний, поки йде до росту, поки з упадків підноситься, поки в нього дух сильний і творчий, поки збережена мораль життя.

Наші земляки - галичани, стверджував Островерха, відповідають українській прикметі: як українця добре притиснути, то з нього виходить позитивний і християнин, і патріот, і людина. Чи правду писав Островерха про наших предків, чи ми змінили свій характер, - судити Вам, шановні галичани.

А.Чемеринський


Переглядів: 498 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019