В сучасному Івано-Франківську не раз вибухали скандали, пов’язані з фальшивими волонтерами, що збирали пожертви начебто на потреби армії чи хворих дітей.

Проте мало хто знає, що і сто років тому благодійників-шахраїв не бракувало. В грудні 1910 року газета «Кур’єр станиславівський» повідомила, що оселі жителів міста відвідували молоді люди зі скринькою.

Вони представлялися членами місцевого молодіжного товариства й просили внести пожертву на освітні потреби. Як виявилося згодом, ці прохачі нічого спільного з молодіжним товариством не мали. Щоб уникнути таких ситуацій надалі, керівництво товариства попереджало, що буде видавати своїм представникам лист, завірений підписами голови й секретаря та печаткою товариства.

У 1926 році преса повідомляла про зловживання при створенні благодійних та громадських товариств. Вони вербували нових членів товариств у нечесний спосіб. Замість вартісної агітації та особистого переконання, що інколи могло й не спрацювати, вони просто брали список членів якогось іншого товариства і записували усіх вказаних там осіб до своєї організації.

Нерідко люди були дуже здивовані, коли дізнавалися, що вони є членами того чи іншого товариства й отримували рахунки на сплату членських внесків та благодійних пожертв. Але такі товариства розраховували на лінь та забудькуватість людей, тож інколи цей фокус їм удавався.

Суми, які вимагали сплачувати таких «добровільно-примусових» учасників, були невеликими, і люди нерідко платили й не давали собі праці з’ясувати, а коли ж вони дали згоду вступити в те чи інше товариство. Взагалі, в місті можна було зустріти багато різних осіб, які збирали гроші на благодійні цілі, – на сиріт, бідних школярів, на потреби різних культурних товариств. Як зауважувала преса, мешканців міста трохи втомлювало це постійне випрошування грошей.

 Олена БУЧИК