Усі ми вийшли із казки, всі ми виросли на міфах та легендах. На цих трьох китах буйної уяви і фантазій саме стоїть історія народів. Минуле і нинішнє, реальність і вигадка, слово, мовлене і писане, переплітається у чарівне тло, на якому віками триває життя на землі. Казка асоціюється з дитинством, а міфи і легенди – з дитинним станом розвитку людства. На «дорослому» етапі людство наче втрачає здатність творити і видумувати цікаві, фантастичні, привабливі історії та погасити наївні, які трапляються з людьми. Але читати, слухати легенди люблять і діти, і дорослі. Цікава та захоплююча легенда, записана нашим земляком, поетом, прозаїком, фольклористом, етнографом Степаном Пушиком у його романі «Галицька брама», пов’язана із історією галицького замку. Дорослі і діти дуже люблять слухати легенди про велике кохання. Захопююча розповідь про справжню любов між паничем, власником великого замку та незліченних скарбів і бідною дівчиною. «У 1621 р. галицьким старостою був Микола Струс, який мав трьох доньок: найстарша Гальшка (Ельжбета) і наймолодша Христина. Найстарша дочка народила трьох синів (Адама, Мартина і Юрія). Згодом Адам став вінницьким старостою. Саме він укоротив віку своєму дідові Миколі Струсу. Такого ще не чула і не виділа Галицька земля, аби небіж сватав свою тітку. Адам закохався в дідову наймолодшу доньку Христину. – Ти не вийдеш мені з цього замку! – лютував М. Струс. Коли галицький староста дізнався про роман між його рідним онуком і його рідною дочкою, то категорично заборонив Адамові появлятися в Галичі. Але кохання броду не питало. Грубезні замкові стіни виявилися безсилими перед ним. В Христини була повірниця Софія Рудницька, яка знала, що діється у дівочому серці. Вона була зв’язковою між Христиною та Адамом. Адам поклявся, що викраде із замку кохану тітоньку і таємно обвінчається з нею. Микола Струс сміявся з онука, бо розумів, що керує ним не здоровий глузд, а сп’яніле серце. А внук тим часом збирав своїх гайдуків, щоб проникнути до галицького замку і викрасти «кохану цьотку Кшисю». До Галича вирішили пливти чайками. Свій план Адам мав здійснити під час земського з’їзду, коли в місті збереться шляхта з усього краю. Тривожною була ніч, коли чайки підпливали до міста, міцно спав галицький староста Микола Струс. Міцно спала й сторожа, бо Зося Рудницька і її почастувала, як належить, в той вечір, коли бенкетували пани. Перепало і слугам. Спали в замку всі. Не спав тільки Адам зі своїми гайдуками і панна Христина. Ні Микола Струс, ні сторожа не чули, як у мурах замку продовбували діри. А Христина і Софія пакували золото, срібло, коштовне каміння, дівочий гардероб – все, що приготували їй батьки. Христина прощалася з рідними стінами, раділа, що житиме з коханим Адамом. А як Христина повинна тепер кликати свою старшу сестру Гальшку-Ельжбету? Мамою? Рідна сестра – її мати, свекруха?.. Жах! Але діри в стінах вже продовбані. Вона чує Адамові кроки. Схвильована біжить йому назустріч. Завмирає в обіймах. Гайдуки виносять все. На стіні Адам бачить зброю, забирає її і передає гайдукам. Онук мстить за те, що дід був невблаганним, коли він просив руки його доньки. Останніми із замку вийшли Христина і Адам. Ніхто про це ще нічого не знав, лише собаки гавкали, проводжаючи закоханих. Першими в замку прокинулися слуги, які помітили, що щось не так. Вони кинулися до покою панни Кшисі, але там її не було! Підняли рейвах! Побудили панів. Старий вояка Микола Струс усього міг сподіватися від дочки Христини і від онука Адама, але такої ганьби не чекав. Він читав прощального листа і відчував, як щось надривається в старому тілі... Помер раптово... Смерть галицького старости наблизили рідна дочка з онуком. Стіни галицького замку не могли взяти турки, татари, козаки, опришки, а любов проламала їх, виявилась міцнішою за кам’яні мури». Марія Сохан, "Галицьке слово" | 
