Станиславів завжди був полікультурним містом, де поруч мешкали представники різних націй. У перші два століття його історії тут жили поляки, українці, євреї та вірмени. Останні становили не чисельну, але заможну колонію, зосередивши у своїх руках торгівлю та промисли.

Вірмени мали скромний дерев’яний костел, але з часом вирішили збудувати гарний мурований храм, пише Репортер.

У 1743 вони розпочали будову, проте не розрахували свої фінансові можливості – за п’ять років лише спромоглися закласти фундамент і трохи вигнати стіни. Далі гроші завершились, будова завмерла.

Вірменська громада звернулась за фінансовою підтримкою до власника міста Юзефа Потоцького. Той не мав вільних коштів, але вихід знайшов.

24 червня 1748 ­магнат видає привілей, яким зобов’язує єврейський кагал Станиславова щороку давати 1000 злотих на будівництво вірменської церкви – аж до її завершення. А коли вже храм збудують, то обіцяє додати ще тисячу від себе.

Більшої халепи для євреїв важко було вигадати. Мало того, що вони несли серйозні збитки, ще й мусили давали гроші своїм затятим конкурентам у бізнесі. Втім, накази власника не обговорюють.

Вірмени особливо не поспішали, будували з розмахом і освятили храм лише 22 серпня 1763. І всі ці 15 років бідолашні євреї справно платили гроші. До того ж, Юзеф Потоцький і тут усіх намахав, померши у 1751. Його син теж не дожив до завершення будівництва, онуки були маленькі, а опікуни ніяку тисячу нікому не обіцяли.