У тридцятих роках минулого століття у Станиславові видавалась єврейська газета «Слово», що виходила польською мовою.

Якийсь час там працював молодий журналіст Горацій Сафрін, пише «Репортер».

Задля на­пов­нення рубрики «Кримінальна хроні­ка» він регулярно відвідував судові процеси. Одна справа настільки запам’яталась репортерові, що через багато років він описав її в мемуарах.

«У ролі підсудного представ перед обличчям Феміди наївний селянин, який, програвши з вини свого адво­ката слушну справу, висловився про свого захисника: «Сива голова, а така дурна»…

Суддя, у тозі й береті, насупивши брови, запитує:

– Підсудний, чому ви образили свого захисника?

На що хлоп щиросердечно відповів українською:

– Високий Суде! Що голова сива, то бачите самі… А що дурна, то на те маю свідків!».

Суддя був у роках, теж мав сиве волосся й, може, саме тому вліпив бідолашному селянинові чотири тижні суворого арешту.

 Іван Бондарев