Понеділок, 2018-09-24, 4:46 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Серпень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
 
Архів новин
Головна » 2018 » Серпень » 27 » Музей родини Зайчикових зберігає одяг отця Бандери
6:30 PM
Музей родини Зайчикових зберігає одяг отця Бандери

Унікальний родинний музей Зайчикових відомий як історико-краєзнавчий музей. Тут зібрано дуже багато стародавніх вишиваних предметів одягу, ікон, релігійних книг, предметів побуту, фотографій та деяких документів минулого століття. Музей розташований у Бережниці Калуського району.

Історико-культурна спадщина України надзвичайно багата. В основному вона зберігається в музеях. За роки незалежності в Україні створено низку нових цікавих музеїв — «Гетьманська столиця» в Батурині, історико-меморіальний музей Степана Бандери в Старому Угринові на Калущині, музей Івана Гончара в Києві, літературно-меморіальний музей Богдана Лепкого в Бережанах, хата-музей кінофільму «Тіні забутих предків» у Криворівні на Івано-Франківщині та ін.

Окрім традиційних різнопрофільних державних, комунальних і відомчих музейних закладів, в Україні з’явилися «тисячі приватних музеїв». Це такі, як музей Григорія Кочура в Ірпіні, приватний музей мінералогії, археології, трипільської культури Віктора Томнюка, музей етнографії в селі Буштині, музей Миклухо-Маклая в селі Калитянське Чернігівської області, галереї приватних колекцій Олександра Прогнімака, приватний музей Якубовських, музей сучасного образотворчого мистецтва України, «Духовні скарби України» в Києві і багато інших.

Ориґінальні приватні музейні заклади є і на Прикарпатті: хати-музеї, кімнати-музеї, садиби-музеї, музеї у закладах харчування. Так, популярністю в туристів користуються приватний музей гуцульського мистецтва родини Корнелюків у місті Косів, у якому представлена колекція народного одягу та різних видів народних промислів майстрів чотирьох поколінь родини Корнелюків (близько 2000 експонатів), музей гуцульського побуту, етнографії та музичних інструментівРомана Кумлика у селищі Верховині та інші.

Знамено на два боки

Є такий музей і на Калущині — це історико-краєзнавчий музей родини Зайчикових у селі Бережниця. Правда, він не має відповідного статусу, не занесений до реєстрів музейних закладів ні району, ні області попри те, що тут зібрано величезну кількість експонатів старовини. А саме такі музеї, створені й підтримувані ентузіастами, як зазначає Юлія Рацибарська, «могли б стати справжніми туристичними родзинками України».

Ідея створення історико-краєзнавчого музею належить голові родини Олександрові Зайчикову. На початку дев’яностих йому довелося податися на заробітки, щоб прогодувати сім’ю. Часто, перебуваючи далеко від рідної домівки, чув від своїх односельців, що в Бережниці нічого такого цікавого й вартісного немає. Обурювався на такі слова. «Як це немає нічого цікавого?» — подумав Олександр і, повернувшись додому, почав збирати старовинні речі: ікони, одяг, вироби римарства, столярства, бондарства, ковальства. Усе, що знаходив, приносив до своєї оселі. Люди називали його та дружину диваками. У 2003 році, коли було зібрано багато старовинних речей, у хаті зробили одну музейну кімнату. Розуміли, що все це мають бачити люди, особливо молодь. Почали щороку організовувати свято родини.

Родинне свято проводили на подвір’ї у часі Зелених Свят. У ньому брала участь не тільки родина, а й односельці, зокрема членкині Союзу українок, ветерани ОУН і УПА. На першому такому урочистому заході священик освятив родинний стяг Зайчикових. Дуже цікава реліквія. Це велике домоткане зрібне (грубше) полотно сіруватого кольору, яке складається з двох частин, з’єднаних швом з кольорових ниток — червоно-чорних і посередині — синьо-жовтих. Це, як каже Олександр, життєва дорога родини і України. Знамено на два боки. З одного боку символи початку і кінця — альфа і омега, а також сніп, на якому вишиті колосочки — діти й онуки. Одружувалися сини, дошивалися колоски їхніх дружин, а потім онуків. Так буде, як вийде заміж донечка Соломія. На другому боці знамена — розквітла гілка черешні. Як відомо, Бережниця славиться черешнями. Саме черешні є своєрідним символом села. На краях прапора — десять символів-знаків Божих Заповідей.

Прапор вивішують на всі релігійні свята, на родинне свято, на дні народження кожного члена сім’ї. Господар каже:

«А як немає таких свят, а душа прагне свята, то просто вивішуємо знамено — і маємо свято!».

На святі співають старовинні українські пісні, грають троїсті музики. Батько Марії Іван Андрійович Осколіп був добрим музикантом, грав на багатьох музичних інструментах і сам робив цимбали, скрипки. Разом з трьома синами — Іваном, Степаном і Михайлом — і двома онуками — Василем і Богданом — він створив сімейні троїсті музики.

Звичайно, не буває свята без оглядин кімнати-музею, без розповідей про старовину, яка єднає теперішнє з минулим, додає впевненості у майбутньому і, безперечно, дає відповіді на питання «Хто ми? Звідки?» Це справді «унікальний засіб і невичерпна скарбниця, що виступає своєрідним містком зв’язку поколінь».

Сповідальниця 1885 року та одяг Бандери

За змістом експоновані в музеї предмети можна поділити на кілька груп: церковно-обрядові речі та одяг, твори іконопису, вишивка, музичні інструменти, домашнє начиння, знаряддя праці, давні світлини та документи. Найцікавішим експонатом у цій групі є сповідальниця 1885 року. Це дерев’яна кабіна з ґратчастим віконцем збоку, призначена для сповідання мирян. Священик сидів у кабіні, а той, хто сповідався, ставав на коліна на низькій лавці збоку від священика, який сидів за ґратчастим віконцем. Сповідальниця прикрашена різьбою — квітковим орнаментом у бароковому стилі.

Старовинні хоругви (їх на теренах Калущини називають процесіями. — Авт.) початку ХХ століття з темно-фіолетової чотирикутної тканини у вигляді знамена. Підшиті бахромою жовтого кольору. На середині полотнища нашита ікона святого.

У музеї є також богослужбовий одяг священнослужителів, зокрема, отця Андрія Бандери. До заборони ГКЦ в 1946 році церква села Бережниці належала до парафії в сусідньому селі Старий Угринів, де тривалий час парохом був Андрій Бандера.

У експозиції — облачення отців Володимира Соломки, Дмитра Березовського: сорочки, стихарі (підризники), єпитрахилі — довга широка стрічка, вишита хрестами, яку перекидають через шию, вона складена удвоє і спереду спускається вниз двома скріпленими між собою кінцями, пояси, нарукавники, фелони — накидка без рукавів, прикрашена хрестами. Фелони грецького типу. Вони не мають жорсткого опліччя, декоровані хрестоподібним і рослинним орнаментами. Традиції і правила українських церков дозволяють використовувати такі фелони.

Є в музеї і церковний посуд для мирування, свічники, кадило, покривальце для чаші.

Значну частину експонатів музею складають твори іконопису (ікони на Калущині називають образами. — Авт.). На образах родинного музею відображено Ісуса Христа, святих і релігійні правди. Час написання ікон — кінець ХVІІ — кінець ХХ ст. Вони є трьох видів: намальовані на дереві (частина цих образів була в костелі) та блясі (це ікони ХVІІІ ст. «Ісус Христос», «Марія з Ісусиком»), полотні.

Безперечно, велику увагу привертає ікона «Хрещення Русі», підписана Андреєм Шептицьким у 1928 році.

Зібрано в музеї і куски різних ікон, які в совєтський час були прибиті до підлоги. Ними латали діри.

Зберегли в музеї два образи на полотні «Матір Божа з Ісусом», пробиті в багатьох місцях ножами. Як згадувала мешканка села Мариня Герман, 1928 року народження, «енкаведисти (їхній гарнізон стояв у селі з кінця 40-х — до початку 50-х років) зробили з цих ікон мішені й кидали в них ножами».

Найчисленніша група експонатів музею — різноманітні вишивки. І це зрозуміло. Адже українське мистецтво вишивання дуже давнє. Воно сягає ІІ ст. до нашої ери. Вишивали, здається, завжди всі українські жінки і дівчата.

У музеї Зайчикових є старовинний вишитий святковий і буденний одяг (чоловічі і жіночі сорочки, ґорсики, запаски, спідниці, костюми, сукенки, камізельки) і вишиті інтер’єрно-обрядові тканини (бойківські і гуцульські рушники, обруси, пішевки, простирадла, килимки). Прийоми вишивання — гладь, хрестик, низинка, мереження. Кольорова гама — червона і чорна барва (найбільше), жовтогаряча, червоногаряча, зелена, синя, жовта, рожева. Деякі вишивки мають срібну і золоту нитки. Є речі, вишиті бісером. Є вишивки одного кольору. Вони найдавніші.

Узори різноманітні: геометричні, зображення квітів, дерев, птахів, тварин. Марія Зайчикова розповідає про представлені в музеї вишиті костюми різних часів (від 1880 року і до наших днів), бабусин одяг (спідниця, ґорсик, сорочка) 1920‒1930 рр.; одяг матері (шлюбний костюм: вишита сорочка, спідниця, гаптований ґорсик) 1950 року і цікаву історію, пов’язану з тим шлюбним ґорсиком:

«Моя мама, Марія-Стефанія, пішла до Новиці замовити собі в майстрині Ганни ґорсик. Ганна гаптувала, а її син Іван шив ґорсики. Дівчина була гарною і дуже сподобалася синові. Він зумисне довго шив ґорсик, щоб Марія-Стефанія приходила ще і ще. Одного разу мамі вже набридло те ходіння і вона сказала:

— Пане майстре, якщо я не матиму ґорсика на завтра, щоб піти у ньому на Чесного Хреста до церкви, то вже на зиму мені його не треба. Будете самі в ньому ходити.

Хлопець за ніч дошив ґорсик і ранесенько через Буковину (поле між Новицею і Бережницею) прийшов до Бережниці, розпитав, де живе Марія-Стефанія й приніс дівчині ґорсик, вибачившись за те, що довго його шив. А Маріїна мама запросила його на празник (храмове свято). Як прийшов Іван на празник, так і через деякий час оженився. Так Іван став моїм батьком, майстриня Ганна стала моєю бабусею. У середині сорокових бабуся змушена була втекти з дому, бо в її хаті, у сінях, був бункер. Вона допомагала воякам УПА. Повернулася додому моя бабуся аж тоді, коли в мене було весілля. Бідкалася перед весіллям, що має мені подарувати. А я попросила: «Вигаптуйте мені такий самий ґорсик, як Ви вишили моїй мамі.

Коли бабуся гаптувала, я уважно дивилася і просила дати мені гаптувати. І я гаптувала то пелюсточку, то листочок. Так навчилася. А тато ціле життя шив людям одяг, будував хати, мурував печі і грав на всіх музичних інструментах».

Як уже згадувалося, батько Марії, Іван Осколіп, був музикантом. Він в 50-х роках зібрав гурт Мацейків і Осколіпів (скрипалі, цимбаліст, сопілкар, гармоніст), без якого в селі не обходилися ніякі події — ні весілля, ні хрестини, ні концерти чи інші святкування.

Музиканти самі робили і скрипки (Іван Осколіп), і бубни, і цимбали. Для бубнів використовували дранку (ґонту), шкіру. А тарілку (чинелі) робили зі снаряда, який розклепували молотком на ковадлі. Усі ці інструменти можна побачити у родинному музеї.

Є в родинному музеї і такі реліквії, як ткацький верстат і сніткорізка. Якщо про верстат люди знають, то про сніткорізку, можливо, і не чули. Різали солому — снітки, якими накривали хати. Побачите тут ночви, і діжки, і дитячу колисочку, і різноманітні тарілки, маснички, і ємності для зберігання сиру, борошна, зерна, і прядку, і веретена, і куделі (українську, польську, австрійську, німецьку), і праски (желіска), і скриню з різьбленим віком, і прадавні лавки, накриті старовинними веретами.

Стародавні світлини — це унікальні свідчення нашої історії. У родинному музеї Зайчикових їх зібрано багато. Особливу цінність мають, звичайно, ті, що датуються початком ХХ століття. Серед них фотографії давніх споруд Бережниці (церкви, селянської хати, школи, дитячого садка), людей (священиків, Українських січових стрільців (1917), бережницьких вояків австро-угорської (1914) та польської (1928) армій, хлопців і дівчат в українському одязі, членкинь Союзу українок (1931), бережницький хор (різних років), троїсті музики.

Є у фото колекції музею оригінальна листівка-світлина Ольги Дучимінської в чудовому українському однострої. Олександр Зайчиков переказує спогади старожилів про те, що письменниця в 30-х роках відвідала Бережницю. Вона гостювала у тодішнього директора школи Івана Пупка.

З давніх документів цікавими є наступні: «Пом’яник» 1889 року, документ від 21 лютого 1914 року бережницькому церковному братству від Андрея Шептицького, «Хроніка Парохії Бережниці Шляхотської і Угринова Старого Калуського деканату того ж повіту…» (1934), шкільне свідоцтво Софії Паливоди за перший клас 1933-1934 навчального року (польською мовою) та ін.

Отже, у родинному музеї Зайчикових зібрано велику кількість цінних старовинних експонатів, які показують історію та культуру не тільки села Бережниці, а й нашого Бойківського краю. Як пише Олександр Зайчиков у нотаріально засвідченому зверненні до членів своєї родини, музей створений «для збереження генетичної пам’яті Бойківського краю, в якому би прийдешні покоління могли знайомитися з минулою культурою: ремеслами (римарством, бондарством, ковальством), вишивкою, іконописом, зброярством та ін.».

Але, на превеликий жаль, музей не має навіть районного статусу. Не згадується він і в офіційних характеристиках району. Експонати зберігаються в Народному домі і в хаті організаторів. У Народному домі немає ані відповідних вітрин, ані стелажів. Ніякої допомоги від влади немає також. Тобто все робиться на ентузіазмі родини Зайчикових. Тому треба обов’язково звернутися до районної влади з вимогою надання фінансової підтримки музеєві, піднесення його значення для громадськості краю, особливо для виховання молоді.

Оксана ТЕБЕШЕВСЬКА, Заслужений вчитель України


Переглядів: 5 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 18. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2018