ХХ століття багате на події військової історії. Дві світові війни, тисячі загиблих і поранених, руйнування господарств, зміна режимів – все це історія нашої землі. Проте, є певні моменти, які в останні десятиліття не висвітлювалися – з огляду на пануючу ідеологію та підходи до історії. Разом з тим, історик, що прагне об’єктивно дослідити історію власного краю, повинен максимально і всесторонньо вивчити існуючу джерельну базу. Досі не маємо досліджень історії Галича та околиць в період радянсько-німецької війни 1941 – 44 рр. Цей період є водночас трагічним і дуже цікавим. Якщо радянські джерельні матеріали є загальновідомими, то закордонні документи ще потребують вивчення. Зокрема, це стосується джерельних матеріалів німецької армії (вермахту), військові частини якої перебували у Галичі. Їхнє дослідження є цікавим з огляду на історію краю, без будь-якої пропаганди ідеології окупанта. Скупі відомості про Галич на завершальному етапі радянсько-німецької війни, а саме у квітні 1944 р. знаходимо у книзі «Товариші до кінця. Спогади командирів панцер-гренадерського полку «Дер Фюрер». 1938-1945». Вона видана під авторством Отто Вайдінгера (1914 – 1990), німецького офіцера, учасника ІІ світової війни, оберштурмбаннфюрера СС (підполковника), кавалера Лицарського хреста з Дубовими листками і Мечами, кавалера Залізних хрестів (двох ступенів), кавалера Золотого хреста. Він перебував на військовій службі з 1934 р., брав участь у військових діях у Польщі (1939), Франції (1940), Югославії та Білорусі (1941); на Східному фронті з 1943 р.; учасник боїв на Курській дузі. Воював у Франції проти західних союзників (американців, англійців, канадців) у 1944 р.; в Угорщині проти Червоної армії (1945 р.). Здався в полон у 1945 р., суджений, але визнаний невинним і відпущений на волю (1951). 
У спогадах Отто Вайдінгер пригадує три квітневі дні 1944 р. у Галичі і короткочасне перебування у місті відомої частини німецьких збройних сил – танкової бойової групи СС «Дас Райх». Дана частина у вищевказаний час перебувала на Східному фронті – на теренах Тернопільщини. 15 квітня вона отримала наказ про виведення з фронту і перевезення залізницею у Францію для переформування. Вайдінгер писав: «Місце завантаження - залізнична станція Галич, віддалена приблизно на 80 кілометрів від нинішнього місця розквартирування бойової групи. Туди було наказано добиратися пішим маршем». Про настрій, який панував у німців свідчать їхні емоції після отримання наказу про від’їзд: «Онімівши від подиву, ми всі дивилися один на одного і не могли в це повірити, тому що вже давно втратили надію коли-небудь вибратися з Росії. Багато солдатів уже відкрито говорили про те, що нас всіх повільно, але точно принесуть в жертву…». Галич у 1944 році ще залишався важливим стратегічним залізничним вузлом. У місті на той час функціонували збірні пункти для солдат, що відстали від своїх частин. Там їх доводили до ладу, переодягали, давали нову зброю і розподіляли по заново cформованих частинах. Таким чином, Галич на Дністрі ставав для німців тим містом, з яким вони пов’язували врятування власного життя – у подальшому відступі на захід. Командир німецької бойової групи «Дас Рейх» виїхав 16.04.1944 р. на станцію Галич - куди за день до цього (15.04) відправив команду на чолі з одним з офіцерів для доручень, щоб той взяв в свої руки підготовку до переїзду залізницею у Францію. Генерал-полковник Хауссер згодом розповідав про те, що «…він стояв на дорозі, що веде на станцію Галич, і побачив колону, що йшла в ногу, яка рухалася зі сходу. За його словами, це була абсолютно незвичайна картина, тому що при відступі, як правило, спостерігаєш безліч відсталих від своїх частин солдатів. Він задумався, хто ж це може бути. Але тут до нього підійшов командир похідної колони і доповів: «Танкова бойова група СС «Дас Рейх» на шляху до станції завантаження Галич!». 18 квітня на станції Галич вся нездана зброя і техніка славної німецької бойової одиниці були передані 59-ому корпусу, а коней відвели на спеціальні збірні пункти, звідки їх розподілили серед піхотних підрозділів, що прибували до міста. 19 квітня німецька танкова частина мала у Галичі день відпочинку. Це був особливий день для вояків: «…Зараз нам відразу видали те, що ми не отримували, поки перебували в оточенні: польову пошту, грошове забезпечення за усі місяці і обмундирування. Вперше після довгих місяців запеклих боїв бійці знову могли потішити себе. Після обіду відбулася заключна збірка частини, на якій особливо хоробрим бійцям були вручені додаткові Залізні хрести, отримані в штабі корпусу. Командир ще раз відзначив успіхи бойової групи і подякував усім за службу». 20 квітня було завершене завантаження бойової групи, яка помістилася в одному військовому ешелоні. «…Офіцер-зв'язківець дістав десь армійський радіоприймач та налаштував його, і в 9:00 поїзд повільно рушив під урочисті звуки увертюри з опери «Тангейзер»».... Мине ще три місяці і Галич опиниться у смузі бойових дій. У липні 1944 р. буде знищено залізничний вокзал, колію на Підвисоке; у боротьбі за місто загинуть десятки вояків з обох сторін. Червоний окупант замінить брунатного… Андрій Чемеринський. Член НСКУ, магістр історії |
