П`ятниця, 2018-08-17, 1:30 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Серпень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
 
Архів новин
Головна » 2018 » Серпень » 5 » Остерман – слуга імперії. Як у Станиславові староста з місцевою шляхтою воював
7:08 PM
Остерман – слуга імперії. Як у Станиславові староста з місцевою шляхтою воював

У Станиславові середини ХІХ століття між поляками та австрійською адміністрацією склалися непрості стосунки.

Чи не найвірнішим підданим цісаря тут був староста Юрій Остерман, якого до цього зобов’язувала посада. Місцева шляхта його терпіти не могла.

 

Цуцилівська тривога

Навесні 1848 року в Австрійській імперії сталася революція. Галичиною ширились поголоски, що відмінять панщину. Деякі поміщики звільняли своїх селян, деякі – ні. Села лихоманило, люди не знали, що їм робити, почастішали випадки непокори.

Галицьке намісництво наказало провести роз’яснювальну роботу. Старости мали відправити своїх комісарів по селах і розтлумачити людям, що панщину скасують, але не тепер, а в липні. І буде це не з волі поміщиків, а з милості монарха, який відшкодує панам збитки. Втім, до літа треба потерпіти і продовжити безкоштовно сапати на панів.

Юрій Остерман тоді був повітовим комісаром і саме його станиславівський староста відправив у народ. Чиновник об’їхав багато сіл, де виступав із промовами. Якщо всюди його сприймали більш-менш спокійно, то у Цуцилові щось пішло не так. Польські поміщики скаржились, що Остерман збаламутив селян і як тільки він поїхав, «хлопи стали озброюватися палицями й ціпами, погрожувати полякам і жидам».

Староста вислав зі Станиславова відділ війська, але… в Цуцилові виявилося все спокійно. Солдати повернулися, але чотирьох лишили на прохання місцевих поміщиків. 6 квітня у селі сталася надзвичайна подія. Згідно з польськими джерелами, усе відбувалося так. Співвласник Цуцилова Кнігиницький поселив одного з жовнірів у себе вдома і дуже гостинно його прийняв. Та замість подякувати солдатик раптом жорстоко побив свого благодійника шаблею, потім відвіз бричкою до корчми, де продовжив лупцювати, але вже рушницею. При чому бив так, що аж «гачки повідпадали». Селянам жовнір кричав: «Не вірте полякам, то зрада, тримайтеся разом! Хватайте ляхів, бийте на смерть! Слухайте! Я маю такий наказ, я за те відповім!».

На крики прибіг ще один співвласник Цуцилова, 70-річний Галецький. Із криками «Лапай старого поляка» селяни почали вовтузити і його. За компанію відмотлошили пана Ржешотарського та економа Вольського, пограбували будинки дідичів. Бравий жовнір у запалі заїхав у чоло навіть пані Ржевуській…

Це обурило польську громаду Станиславова, яка подала петицію старості з вимогою розібратися й суворо покарати зачинщиків, а повітового комісара Остермана, який заварив усю цю кашу, позбавити посади і витурити зі староства. Петицію підписали 50 людей, зокрема Антоні Ромашкан, Ігнацій Камінський, граф Тишкевич, ксьондз Леопольд Іжицький та інші поважні особи.

З міста прибула комісія на чолі з повітовим комісаром Геном. Солдат і трьох найбільш агресивних селян заарештували, почали розбиратись. Розслідування встановило інші факти, які Остерман наводить у своїх споминах: «Дня 6 сього місяця (тобто квітня 1848 року – Авт.) було руське свято, а в селі хрестили двоє дітей. Жовніри замішалися між хлопів і пили разом з ними. До них долучився частковий співвластитель маєтку п. Кнігиницький, що пив зі жовнірами найперш у коршмі, а потім запросив їх до свого помешкання, де ще більше частував їх горівкою.

Пізніше повстала сварка і суперечка. Жовніри кажуть, що Кнігиницький вимовився чимось проти Його цісарсько-королівської Милості (імператора – Авт.). З того вийшло таке, що жовніри збили Кнігиницького і запровадили до коршми, де були ще хлопи, які пили…».

Хлопам у корчмі, вочевидь, сподобалось бити панів, що не поважають цісаря, і вони відгамселили усіх поляків, що потрапили їм під руку.

Чим усе скінчилось? Як пише сучасник тих подій Генрих Богданський: «Ніхто не був покараний. Хлопів випустили, солдатів похвалили, а урядників залишили на своїх місцях».

Цуцилівська тривога виявилася п’яною бійкою

 

Шерше ля фам

Будучи станиславівським старостою, Остерман на дух не переносив адвоката Ігнація Камінського, якого підозрював, і не безпідставно, у зв’язку з польськими революціонерами. Однак, обережний та юридично підкований Камінський не давав себе підловити, тому староста вирішив відігратись на його дружині.

У 1861 році царські війська розстріляли у Варшаві студентську демонстрацію, загинуло п’ятеро людей. Поляки Галичини щиро співчували своїм побратимам з Російської імперії. У станиславівському костелі відбувалися скорботні богослужіння, на яких місцева інтелігенція співала «Боже, храни Польщу». Староста Остерман вбачав у цих релігійно-патріо­тичних співах політичні маніфестації, тому наказав директору поліції Гасперському переписати усіх співаків. Під час служби шпигуни помічали крейдою найактивніших виконавців, на виході з храму їх тягнули у відділок, де штрафували чи заарештовували на кілька днів.

Якщо спочатку переслідували чоловіків, то незабаром староста взявся й за жінок. Майбутній бургомістр Ігнацій Камінський згадує, що його дружині прийшла повістка прийти до повітової служби та надати пояснення, чого вона співала заборонених пісень у латинській колегіаті. Замість жінки пішов розбиратись її чоловік.

«Спочатку я висловив вічну подяку урядові, – згадує Камінський, – який бере під опіку наші вуха, адже я вдома вже не витримую, бо з ранку і до вечора, і навіть вночі, дружина, кухарка, покоївка і діти роблять з мого дому Божу святиню, співаючи релігійно-патріотичні пісні».

Мало того, пан Ігнацій визвався добровільно допомогти слідству: «Дозволю собі доповнити список релігійних злочинниць, які в той день брали участь у бунтівничих співах, аби їх спіткала заслужена кара». Він витягнув аркуш і зачитав прізвища відомих жінок краю – княжну Яблоновську, графиню Дідушицьку, старостину Остерманову…

Це спричинило справжній рейвах. Оскільки йшлося вже про його власну дружину, староста Остерман замінив слідчого, викликавши із Гвіздця незалежного пана Черлунчакевича. Проти Камінського висунули звинувачення у псевдосвідченні та порушенні закону про захист гідності. Але хитрий адвокат відкинув усі звинувачення, ще й привів купу свідків, які під присягою показали, що пані Остерманова того дня не лише співала, а ще й роздавала друковані листки з піснями «Боже, храни Польщу», «З димом пожеж», «Боже, Отче, Твої діти».

На цьому слідство сі скінчило. Протоколи допитів частково знищили, а частково продали купцям для загортання масла.

 

Шибениця на плащі

В середині ХІХ століття староство містилось у колишньому єзуїтському колегіумі, де зараз морфологічний корпус медуніверситету на майдані Шептицького. У тій самій будівлі розташовувались гімназія та початкова чотирикласна школа. Остерман регулярно бомбардував директора Крушинського вимогами посилити пильність, заборонити таємні збори молоді, виявляти осіб, що неґречно відгукуються про монархію Габсбургів, співають пат­ріотичні пісні, носять польський національний одяг тощо. Винних у цих «злочинах» суворо карали.

Остерман «дістав» навіть малят з початкової школи. Станіслав Токарський згадує один цікавий епізод, як вони з друзями вирішили провчити прикрого старосту. Хлопці зробили з пап’є-маше шибеницю заввишки у 20 сантиметрів, помалювали її у чорно-жовті кольори авст­рійського прапора та підвісили на перекладину паяца. Цю «іграшку» вони вирішили… причепити до Остермана. Для цього провели цілу спецоперацію. Школярі, яким було по 8-9 років, ретельно вивчили розпорядок дня старости. Щодня, рівно о дванадцятій, він виходив з гімназіального будинку, проходив біля русинської церкві (тобто катедри), далі крокував повз готель «Європейський» (на місці пасажу Гартенбергів) і звертав на вулицю Бруковану (Мазепи), де тоді мешкав.

Одного сонячного дня найвідважніший учень – Левандерський – сховався у напівтемному коридорі гімназії, прихопивши з собою шибеницю, а його друзі розосередились на площі Франца (майдані Шептицького). Рівно опівдні Остерман вийшов з приміщення і направився додому, де його чекав обід. Ззаду тихо підкрався Левандерський і непомітно причепив шибеницю до ґудзика старостинського плаща. Школярі прокричали «Ура!» і дали драпака.

Остерман, який нічого не помітив, продовжив рух. Перехожі спочатку зупинялись, проводжаючи його поглядом, а потім йшли за ним. Незабаром за старостою сунула ціла юрба, яка голосно реготала і тикала пальцями. Остерман кілька разів озирався, але нічого не розумів. Він зайшов досить далеко, доки не зустрів знайомого чиновника, що сказав йому кілька слів на вухо. Побачивши шибеницю, староста почервонів, заволав – «Злодії! Бестії! Чорти!» – заховав «сувенір» до кишені і, не озираючись, пішов додому.

Того ж вечора під будинком Остермана невідомі влаштували «котячий концерт» і вибили всі вікна. Винних так і не знайшли.

Іван Бондарев


Переглядів: 4 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 18. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2018