Каталізатором для написання цієї дещо спізненої статті про небуденну історію «Повстанського Танґо» стали два телефонні дзвінки зі Львова. Перший 30 травня ц. р. від п. Юрія Шухевича, сина Головнокомандуючого УПА Романа Шухевича, та 5 червня від співака Ореста Цимбали про те, що пані Ольга Ільків, зв`язкова Головнокомандуючого УПА, авторка тексту «Повстанського Танґо», одержала цього року звання «Львів’янка року». Йдеться про надзвичайну, хоробру, інтелігентну жінку, патріотку і талановиту поетесу, якій цьогоріч сповнилося 92 роки. Нагороджена у 2008-му Орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня, різними грамотами та відзначеннями за заслуги у національно-визвольній боротьбі Української Держави тощо. У 2010-му п. Ольга Ільків розповіла про свій життєвий шлях у фільмі під назвою «З історії Галичини» (історії, бачені з боку українського, польського та єврейського). А у жовтні 2011 р. вийшла її книжка «У тенетах двох «закриток». У ній, крім життєпису, є її збірка поезії. Видання здійснене при фінансовій підтримці Львівської міської ради та міжнародного благодійного фонду «Україна 3000». Видавництво «Каменяр» (Львів 2011 р.) Автор ідеї – згаданий Орест Цимбала. Варто згадати, окрім змісту дзвінків п.п. Юрія Шухевича та Ореста Цимбали і про історію запису мною «Повстанського Танґо» у 1974 р. Ось слово посвяти, яке пані Ольга написала, даруючи мені свою надзвичайну книжку «У тенетах двох «закриток»: «Вельмишановному Пану Володимирові Луціву – співакові, артисту-бандуристу, патріоту України і громадському діячеві від Ольги Ільків-Лико «Роксоляни» на вічну згадку, Львів 18.X.2011 р. у день презентації книжки. Шановний Пане. Коли я згадую Вас, то приходить на думку вірш Івана Франка «Каменярі». Могутній голос наказував: «Лупайте цю скалу, нехай ні жар, ні холод не спинить вас!» – це першопроходці. А з ними – Ви! Саме Ви, Шановний Пане, зірвали цю гидку завісу, яка мала відгородити особливість Заходу від «зазіхання» решти світу. «Повстанське Танґо» у Вашому виконанню ще не знало авторів, але воно зворушувало серця і душі. Тоді ще жива була моя посестра Марта Пашківська, яка загинула в 1949 р. при виконанні підпільного завдання, а мене Бог якось оберіг у тюремних злиднях, щоби я могла засвідчити, що слова мої, а мелодія Марти Пашківської! Слава Вашим зусиллям і поклін Вам». Ось слова згаданого танґо: Поглянь, ось перший сніг… І мрія біла із недавніх днів, І вдаль летить з-під стріх Прядиво дивне із туги і снів… Поглянь у серце, що томиться самітнє І виглядає тебе із далини… У своїй скорботі воно таке привітне… Ах, повернися із срібної імли! Пришли на крилах сну Завзяття змагу і одчай жаги, Тугу свою кріпку І розмах, що не боїться зими! … В годину тиху ти розкажи про мрію, Що каже нам віддати юність в дар, І розгріває серця у сніговію, Вливає в жили нам полум`яний жар! Ми йдем, а гимн в душі І крок несхитний по тріумф чи смерть, Щоби великі дні Свідчили гідно про кривавий герць… 1944, село Угольна Стрийського р-ну Львівської обл.
Я подав дані про книжку, бо вона надзвичайна, як її авторка. Годиться хоч дещо пригадати з її поезії. Ось які полум`яні рядки: «Вставайте, Крилаті! На поклик святий. //Несемо ми світу свободу. //Ніхто і ніщо вже не спинить наш гнів:// Ми стали на захист Народу!». Або: «Глядить на мене моя Україна,// Очима свіжими, як ранок. //Мов два вогні. //Очима ніжними і строгими.// Очима мрійними,// Очима ревними і задушевними,// Проникливими і величними,//Задивлена у майбутнє –// Моя Україна». Або: «Престіл із ніжності й краси.// Пахучий і нетлінний.// Там чисте все,// чистіш роси і пелюсток жасмину». Ольга Ільків у 1958 році присвятила вишивку на полотні Юрію Шухевичу, з яким сиділа разом у Владимірській в`язниці у 1956-1958 роках. І коли у тому році мали звільнити його із тюрми, то він старався винести на волю деякі її вірші, але це йому не вдалося. Його поновно арештували, судили за новою справою і вірші пані Ольги стали одним із пунктів звинувачення. Своє слово до книжки пані Ольги пан Юрій закінчує такими словами: «Хотілося б, щоб сучасний читач не тільки уважно прочитав цю збірку, але міг хоч частково відчути те, що відчувала, чим жила, про що мріяла, і у що вірила авторка цього видання. Перед тобою, читачу, стоїть тендітна старша жінка і своїм ще молодим, дзвінким, енергійним голосом звітує від свого імені і від імені тих незламних, які дійшли і які не дійшли, не дописали, не доспівали своєї пісні!». Відома суспільно-громадська діячка, член Національної спілки письменників України Ольга Бабій у своєму вступному слові до книжки пише між іншим: «Ольга Ільків відкриває перед нами душу того покоління українців, яке шанувало високі ідеали. Для якого Віра, Надія, Любов були життєвими імперативами. Яке не допускало зради. Яке не торгувало совістю. Бо тільки так можна було пронести і передати прометеївський вогонь боротьби за українську справу». А закінчує такими словами: «У тенетах двох «закриток», якою поетеса Ольга Ільків утверджує поривання нації, це – не фотографія з минулого. Це пристрасний заклик до нас. Нині сущих». І коротко про згадані телефонні дзвінки. Пан Юрій Шухевич, з яким я неодноразово стрічався і співпрацював у період перепоховання тлінних останків Патріарха Йосифа Сліпого у 1992 році з Риму до Львова, хотів знати, як дійшло до запису «Повстанського Танґо» мною, а також де можна придбати ці записи. Я відповів, що, на жаль, усі диски в Україні викупили. Але я сказав, що пан Орест Цимбала, який, до речі, допоміг видати усі три мої диски в Україні, включно із колекцією трьох дисків, що видала у 2009 р. Київська фірма «Наш формат». А диск, на якому записане «Повстанське Танґо», є на диску «З Україною в серці». Уже відомо, що пан Юрій Шухевич одержав від пана Ореста Цимбали копію запису згаданого Танґо. І накінець, як дійшло до цього запису. З початком 1974 р. пан Василь Ільчишин, директор підприємства «Хвилі Дністра» у Клівленді (США), яке видавало платівки, повідомив мені, що він одержав з України слова і мелодію «Повстанського Танґо» і хотів би, щоб його включити у наступну платівку. Перед тим він видав мою платівку «Серця у пісні обнялися». Не сказав, одначе, як він одержав ці слова і музику, тому дотепер це лишилося таємницею. Я запропонував українські і неаполітанські пісні і так сталося. Появилася у тому році платівка під назвою «Українські і Неаполітанські пісні. Оркестрації до «Повстанського Танґо». Ці оркестрації , а також усі інші робив п. Стів Норберт – єврей із Кракова, за фахом адвокат і надзвичайно талановитий музика, грав прекрасно на фортепіано. Вирішили, що Танґо буде ефективнішим, коли його виконати двома голосами і так воно записане моєю дружиною Лесею і мною. Платівка стала настільки популярною, що пан Ільчишин 5 разів повторював наклад. У жовтні 2010 р. співак і організатор Орест Цимбала, Академічний інструментальний ансамбль «Високий Замок» під кер. Андрія Яцківа, заслужена артистка України Марта Шпак та інші зорганізували з нагоди 90-ліття п. Ольги Ільків два концерти під назвою «Повстанське Танго» – 13 жовтня у Львівській Філармонії та 24 жовтня у Стрию у Народному домі. У Філармонії слово про ювілярку мали Герой України Юрій Шухевич, а також Дарія Гусяк та історик Василь Штокало. Декілька років тому назад, коли Орест Цимбала видавав мої диски в Україні, він тоді запізнався із записом «Повстанського Танґо» і розповів про це пані Ользі Ільків. Від того часу ми стрічалися 4 чи 5 разів у радіопрограмах, передусім, Львівського радіо під кер. пані Олени Онуфріїв за участі пані Ольги, Ореста Цимбали, Андрія Яцківа. Темою цих зустрічей була історія «Повстанського Танґо». Спеціально приємна виявилась зустріч торік із панею Ольгою у Львівській Філармонії. 26 червня 2011 р., коли під час концерту у мою честь, який зорганізував Орест Цимбала у співпраці з Управлінням культури Львівської обласної державної адміністрації і Культурно-мистецьким Фондом ім. В. Луціва у Надвірній та при участі різних ансамблів і солістів, пані Ольга Ільків піднесла мені на сцену розкішний букет квітів, щоб подякувати за записи «Повстанського Танґо» у 1974 році. Це був зворушливий момент для всіх у залі Філармонії. Коли згадуємо про родину Шухевичів, то годиться згадати, що Юрій – брат Головнокомандуючого УПА Романа Шухевича студіював спів у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка у Львові, але не міг розвинути свій талант, бо його розстріляли енкаведисти у червні 1941 р. у в’язниці на Лонцького у Львові. У тому ж інституті Роман Шухевич брав лекції гри на фортепіано. Володимир ЛУЦІВ, м. Лондон |
