Неділя, 2019-09-22, 11:28 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Листопад 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
 
Архів новин
Головна » 2013 » Листопад » 29 » Правда про «Спартана»
7:39 PM
Правда про «Спартана»
Смертельний зашморг
Михайло Москалюк—«Спартан», син селян Юрія і Марії, народився 8 вересня 1921 р. в с. Іванівці Коломийського району. Був найстаршим із трьох дітей. Ще з дитинства відзначався розумом, емоційністю, наполегливістю, загостреними почуттями справедливості й чесності. Мав великий потяг до знань, успішно виступав на сцені читальні «Просвіти». Ще в юнацькі роки запалився українською ідеєю, здійсненню якої вирішив присвятити своє життя, взявши за гасло — «Бог і Україна».
У 1939 р. як член юнацької ОУН виїхав на Захід. Там став бойовиком Дружини Українських Націоналістів (ДУН), пройшов добрий старшинський вишкіл. У складі українського батальйону «Соловейко», очолюваного Романом Шухевичем, прийшов до Львова і брав участь у встановленні української влади. У 1943 р. повернувся до рідного села Іванівців.
У 22 роки Михайло Москалюк був уже добре вишколеним, загартованим у важких боях, досвідченим військовиком. До нього потягнулося багато молодих земляків, а також хлопців із навколишніх сіл: Саджавки, Товмачика, Княждвора, Раківчика, Печеніжина та ін.
Михайло Москалюк створив сотню бойовиків УПА кількістю близько 300 стрільців. Став сотенним, прибравши собі псевдо «Спартан», — від імені 300 мужніх спартанців, які ціною власного життя змогли зупинити царя Дарія, в результаті чого Грецію було врятовано. Стрільці його сотні з гордістю називали себе «спартанцями». Сотня «Спартана» діяла як окреме військове формування. Восени 1944 р. створену повітовим провідником «Курявою» сотню, що входила до куреня «Карпатський», очолив «Спартан». Вона була близько 40 разів у ворожому оточенні. Зазнавала втрат, але набагато менше, ніж вороги. Кожного разу швидко відновлювала сили і продовжувала успішно вести важку боротьбу із нападниками. Оперувала сотня на теренах Коломийського, Косівського, Жаб’євського і Надвірнянського районів, здійснювала рейди на Буковину і Закарпаття.
«Спартан» був талановитим військовим командиром. Його кмітливість, винахідливість, спритність, рішучість, надзвичайне інтуїтивне відчуття небезпеки неодноразово допомагали у, здавалося б, безнадійних ситуаціях. Навіть коли ворог великою чисельністю з танками, артилерією і авіацією оточував ліси та поля, «Спартану» якимось дивом вдавалося виводити сотню зі смертельного оточення.
Червоні окупанти порозвішували оголошення, що за голову «Спартана» дають півмільйона рублів (для порівняння: найкращий урядовий легковик у 50-60 рр. минулого століття коштував 2,5-3 тисячі рублів).
Та для окупантів і їх прислужників «Спартан» був недосяжним. Населення підтримувало своїх «лісових хлопців — лісовиків» хто чим міг: одягом, ліками, застереженнями і переховуваннями та молитвами. Слід зазначити, що в найважчі хвилини своєї боротьби в сотнях УПА панував порядок і будь-які побори («мародерство») строго карали.
У 1946 р. більшовики кинули в Карпати величезну військову силу: танки, артилерію, бронемашини, авіацію, добре підготовлених кадрових офіцерів і військовиків, спеціальні війська НКВД. Вони засилали головорізів-бандитів, які маскувалися під «бандерівців» і тероризували місцеве населення. Появилося багато «сексотів» із місцевих перевертнів («освєдомітєлєй»), які доносили на повстанців, доповідали про їх місцеперебування. Брак харчів, одягу, набоїв і зброї, епідемія тифу, зрада окремих родичів «лісовиків» — все це призвело до того, що сили УПА танули. Вояки переходили в підпілля, а багато з них потрапляли в полон, гинули, а ще більше — до Сибіру, в гулаги.

Сім’я в бункері
У таких умовах із 16 сотень УПА (Карпати) залишилося тільки дві. «Спартан» і далі успішно вів боротьбу. із ним перебувала дружина Ольга Бойчук (внучка пароха с. Княждвора о. Майковського). У серпні 1948 р. у в Коломиї Ольга народила дівчинку Оксану. Батько наказав партизанському лікареві зробити надріз на сідничці дитини: «Щоб не загубилась у цьому жорстокому світіѕ»
На виховання її взяла сестра Ганна, але знайшлася «чорна душа», яка донесла про це енкаведистам. Дитину забрали до дитячого будинку. Це вже пізніше стало відомо після пошуків, що будинок був у Ганнусівці поблизу Станіслава (Івано-Франківська). Оксанку забрало подружжя Гольців і удочерило, оскільки своїх дітей не мало. Про пошуки та встановлення роду Гольців Оксани Володимирівни висвітлено в «Галичині» за 17 травня 2003 р. у публікації Романа Гладиша «Дочка «Спартана» йшла до батька півстоліття». Постановою Івано-Франківського міського суду від 27 грудня 2002 р. встановлено, що Голець Оксана Володимирівна є донькою Москалюка Михайла Юрковича, 1921 р. н., уродженця с. іванівців Коломийського району та Бойчук Ольги іванівни, 1921 р. н., уродженки с. Княждвора Коломийського району.
Вночі на 2 лютого 1950 р. село іванівці оточила величезна кількість військових машин, набитих «червонопогонниками». Карателів зібрали з усієї області. Очевидці стверджують, що всі стежки і вулички були забиті машинами. Військові душогуби утворили кільце, яке стискалося навколо батьківської хати «Спартана». Вдосвіта велика ударна група енкаведистів підійшла до садиби Москалюків. Тут мешкала сестра «Спартана» зі своїм чоловіком Петром Щербатюком на псевдо «Жуков».
«Спартан» рідко коли бував у батьківському схроні, бо мав облаштовані ще дві криївки, де зберігали основні документи, писали прокламації і т. п. із цього схрону підземний перехід (близько 50 м) вів до сусідської хати. Однак кільце ворогів було настільки щільним, що про перехід до сусіда не могло бути й мови. Але найголовніше, що тут було багато таємних документів, записи і прізвища патріотів з Іванівців та інших сіл, членів молодіжної ОУН, зв’язкових, які допомагали партизанам харчами, одягом, медикаментами, зброєю, друкарська машинка.
«Спартан» зрозумів: це смертельний зашморг, із якого слід вийти переможцем. Він знав: його захочуть захопити живим. Таке завдання і справді мав Єрофеєв — оперуповноважений Ланчинського НКВД. Почалися переговори. Йому обіцяли великі життєві блага, квартиру і високооплачувану посаду в Києві. «Спартан» поставив свої вимоги: він хоче говорити лише з тодішнім головою сільської ради іваном Беркещуком. Переговори тривали понад дві години. За весь цей час його дружина Ольга та ординарець Прокіп Рибчук (псевдо «Лис») за розпорядженням «Спартана» нищили всі документи.
Після цього «Спартан» почав вимагати переговорів і зустрічі з оперуповноваженим Єрофеєвим. Йому відповіли, що він у ранзі полковника і йти на переговори до нього не збирається. На це «Спартан» відповів, що він — «сотенний» і його чин, військові здібності та звитяга перевищують ранг полковника. Переговори тривали до полудня. Повстанці переодягнулися у вишивані сорочки, всі документи знищили, партизанську форму і взуття порізали, щоб ворог не зміг ними скористатися. Відтак з криївки долинули три постріли, і все стихлоѕ

Герої не здалися ворогові
По полудню енкаведисти знайшли у схроні три мертві тіла: Михайла Москалюка («Спартана»), Ольги Бойчук-Москалюк (дружини «Спартана»), Прокопа Рибчука («Лиса»). Їх доправили в Ланчин до будинку, де була установа НКВД. Тіло загиблого «Спартана» виставили біля стіни будинку НКВД. Він, як живий, стояв уже у формі повстанця: галіфе і боксових чоботах, «петлюрівці», із крісом стійкою «струнко». Хто наближався до огорожі, того відразу оглядали енкаведисти. Очевидно, так хотіли виловити тих, хто співчував партизанам або був у родинних зв’язках із «Спартаном».
Я повертався зі школи попри будинок НКВД і бачив повстанця у формі, але не знав його та що це взагалі означає. Собаки на мене не гавкали, бо я часто, як ішов до школи, давав їм кістковий цукор (галку цукру), який мені давали в школу замість обіду. Я довго дивився на загиблого повстанця «Спартана».
Другого дня тіла уже босих повстанців викинули під огорожу. На «Спартані» була порізана шкіряна підкладка на ліктях і на колінах галіфе. Порізані стрічками боксові чоботи валялися збоку...
Після цих подій люди притихли, ходили мовчазні й задумані, з острахом спілкувалися між собою, хвилювалися: чи не знайшли у схроні документів, де були і їхні прізвища?
Пригадую, як мама з татом журилися, чи не знайшли наше прізвище і запис Івана Яценюка-Гоцяка (псевдо «Карий») про те, що ми здали для партизанів корову на харчі — це могло бути причиною вивезення родини до Сибіру. Та як кагебісти не «нюхали» і як не старалися щось дізнатися, ніхто із людей не постраждав. Документи і книги із прізвищами всі були знищені і ворогам не дістались.
Така невизначеність тягнулася майже півроку. 3 червня 1950 р. боївкарі СБ УПА заарештували Петра Щербатюка. Слідство тривало вісім днів.
Заарештований детально розповів про всі свої злочини. За зраду і співпрацю з москалями Щербатюк отримав 36 тисяч рублів. 18 тисяч залишив у банку, а інші розділив із оперуповноваженим Єрофеєвим і використав на різні свої потреби та забаганки. Він хотів кудись утекти, щоб уникнути розплати за свої тяжкі гріхи. З цим пішов до начальника НКВД у Ланчині, щоб йому видали паспорт, і він десь виїхав. У кабінеті Єрофеєва був інший «освєдомітєль» — Ясніковський. З його сином іваном ми разом училися. Він мав завдання стежити за мною і моїми братами. Про це мені сказав він сам і попросив, щоб ми нічого, крім математики, з ним не обговорювали. Він і розповів, що коли Щербатюк почав вимагати паспорт у Єрофеєва, той обматюкав його і сказав: «Єслі ти продал брата своєй жени, то кому ти такой нужен?! Вон отсюда! Пашол кѕ матєрі!»
Десь через тиждень (15-20 червня) брат Михайло приніс вирок окружного трибуналу СБ УПА зрадникові Петрові Щербатюку: з його вини загинуло 18 українських патріотів, серед яких і «Спартан», — Михайло Москалюк, «Лис» — Прокіп Рибчук, багатьох вивезли до Сибіру. Зрадника засудили до страти, і на грудях у нього була табличка з вироком, де вказувались усі його провини. Перед смертю його привели до батька, який дуже просив про помилування сина. Однак узяв лопату і з сином під своїм оборогом відкопав п’ять тисяч рублів там, де вказав Петро («Жуков»). Перед стратою він покаявся, зізнався у своїх гріхах, визнав, що кара справедлива і заслужена. В останньому слові просив упівців не шкодити його синові і виховати його так, щоб не став схожим на свого батька...
Тіла загиблих повстанців («Спартана», «Лиса», дружини Бойчук-Москалюк), очевидно, замурували у пивниці під будинком НКВД в Ланчині. Тепер тут — пошта та новозбудована селищна рада. Бо при розкопках у Ланчині останків їхніх тіл не знайшли. Розкопки у пивниці не проводили — там стояли будинки.
* * *
Розповідь Михайла Андрійчука — корінного жителя іванівців більше нагадує побажання. Він стверджує, що тіла загиблих поховали в австрійських окопах біля «Саліни», де видобували сіль. Під час повені вода забрала останки героїв і понесла до Чорного моря. Хто ж був у Ланчині і знає, де австрійські окопи на «Саліні», той зрозуміє: Прут ніколи не досягав тієї висоти, де розташований «старий цвинтар» і «Саліна». Повінь у Ланчині спричиняє річка Слобожниця, два рукави якої впадають у Прут, на межі між Ланчином і Саджавкоюѕ
12 серпня 2001 р. в іванівцях на батьківському обійсті при велелюдному зборі жителів села, району й області було освячено бронзове погруддя героя-повстанця Михайла Москалюка—«Спартана». Його встановлено завдяки старанням близького родича «Спартана» — Михайла Вишиванюка, колишнього голови облдержадміністрації та головного архітектора області Михайла Ходанаѕ
Михайло Москалюк помер геройською смертю, щоб вічно жив «Спартан». Герої не помирають ніколи, слава і добра пам’ять про них — вічні.
Степан ГОЛІНЕЙ. Член КУН, Соросівський учитель

Переглядів: 391 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019