Субота, 2019-09-21, 8:07 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Липень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
 
Архів новин
Головна » 2011 » Липень » 4 » Росіяни в українській Коломиї: побутова замальовка майбутньому досліднику
5:05 PM
Росіяни в українській Коломиї: побутова замальовка майбутньому досліднику
Привілей переможця 
Представники цієї нації були вельми різношерстими людьми, які масово заселили місто одразу після його останнього «визволення». Здається, де тільки з ними не доводилися зустрічатися. Вони скрізь, у всіх структурах влади, сферах торгівлі, але найбільше, очевидно у війську, правоохоронних, каральних органах... Річ у тому, що в Коломиї попередні влади залишили добротні казенні споруди.
Від тих часів, наскільки вдалося закарбувати моїй юнацькій пам’яті, тут квартирував гарнізон, до якого належали: танкова й ракетна частини та авіаполк з летовищем у сусідньому Корничі. А ще в гарнізоні були штаби, складські приміщення, їдальні і будинки культури, гуртожитки, готелі і навіть ціле військове містечко, яке складалося з безликих двоповерхових повоєнних забудов і назва їм була – мікрорайон «Чекістів» (тепер вул. А. Сахарова). Тут, на місці давніх дерев’яних, вошивих, затарганених бараків, заселювалися родини офіцерів і прапорщиків ледь не всіх родів військ, в тому числі й недремна сталінська гвардія – НКВД, КҐБ і т. ін., які замешкували тут, на північно-східній околиці від середмістя, ніби окремий населений пункт. Кімнати, хоч і були малими, але з вигодами: санвузол, другий поверх – балкон, у подвір’ї – гаражі та «сарайчики». А ще – заміські дачі з ділянками, пільги, пансіонати, курорти, окремі лікарняні палати для ветеранів війни, медсанбати, високі зарплатні і пенсії… Все це не могло не вражати нашу майже поголовно безталанну людність, де не було родини, яка не постраждала б од виселення й репресій.

Стратегія побуту
Кому доводилося бувати в домах військовиків, той не може не відзначити тієї розкоші, яка панувала в покоях.
Особливим шиком серед служивих людей виділялися ті, які щойно повернулися з розгромленої Німеччини. Кімнати їхні устеляли небачені досі килими й доріжки, на стінах – антикварні годинники, картини, на вікнах – плюшеві штори-портьєри. У дорогих різьблених, лакованих меблевих гарнітурах красувалися важкі кришталеві набори, розмальований порцеляновий посуд поруч з сентиментальними фігурками підкреслено баварського стилю. Для гонору на етажерках стояли томи нечитаної літератури в дорогих позолочених обкладинках з дивним ґотичним шрифтом і графічними малюнками на лицарську тематику. Обов’язковий декор доповнювали оленячі опудала з рогами, на яких традиційно висіла мисливська рушниця. Більш заможні володіли цінними колекціями холодної і вогнепальної зброї, яку пристарали звичайно не за свою зразкову службу. На руїнах підкореної Східної Європи можна було підібрати все, що завгодно, тільки б інтендант пропустив. Так за офіційними даними, молодшому офіцерові дозволялося переслати на батьківщину пакунок вагою 4 кг. Звичайним рядовим – на кілограм менше. Інша річ – високі чини. Тільки недавно стало відомо, що, скажімо, сам товариш маршал Г. Жуков не «гнушался» на дурничку покращити власний родинний добробут. Для його потреб з Німеччини вивезено цілі ешелони з цінними бюрґерськими шкіряними меблями… Окрім того, майже кожен з прибулих володів якимось транспортним засобом, починаючи від трофейних марок авто і закінчуючи мотоциклами, мопедами, роверами, що нам, автохтонам, навіть і не снилося. Для нашого тогочасного покоління і саморобний самокат був великою рідкістю.

Надійний тил
А що ж дружини військовослужбовців? Зазвичай, вони працювали вчительками, завідувачками дитячих російських садочків, ясель, готелів. Інколи несли службу у частинах разом з чоловіками як телефоністки, бібліотекарки, кухарки, медперсонал… Після виходу на пенсію їх часто можна було бачити на «барахолках» з типово військовим крамом, як-от кальсони, кирзаки, характерні теплі рукавиці для стрілків з одним пальком, шапки-вушанки… У їхніх тимчасових господах не переводилися телефони, магнітоли, транзистори, телевізори і наповнені холодильники, що становило ту соціальну прогалину, яка вічно розрізняла нас, а для них була буденністю. Однак типово російським духом у таких оселях не пахло, це радше була штучна суміш культур євро-азійського штибу.

Дозвілля
Очевидно, не від якоїсь дитячої заздрості я намагаюся детально описувати всі ці речі, а від того, що вони просто не могли не впадати у вічі. Звичним явищем було і те, що майже всі без винятку чоловіки-військовики, з якоюсь фанатичною любов’ю віддавалися т. зв. активному відпочинку на природі. Вони краще од місцевих знали, на якій річці чи озері добре клює риба, коли і в яких лісах підстерегти дичину, де достигає «голубіка», «черніка», «клубніка», «єжевіка», а також різного роду гриби, особливо всілякі там «сморчкі», «мохнушкі», які у нас ніхто не брав. А для росіян то була першосортна «закуска». Ця каста завше полюбляла гуртовий вид відпочинку, з сусідами, однополчанами чи просто сім’ями.

Нащадки
Попри безконечність застіль, тостів і бійок вони водночас віддавали перевагу різним видам спорту, в яких тримали першість. Активною була російськомовна юнь. Повністю укомплектовані в Коломиї діяли дві російські школи: № 9, та № 8. В українських навчальних закладах їхній відсоток рівнявся майже нулю. Тоді розмовляти мовою фактично поневоленого народу було не престижно, в урядових кабінетах узагалі вважалося правилом поганого тону, а часом навіть і небезпечно. Проте траплялися й винятки. Приміром, наш 10-а клас української школи № 5 закінчували дві росіянки, за паспортом, красуні-відмінниці Валя та Оксана.
Першої батько був майором міліції і мав певний респект до українців краю, бо не раз зустрічався з бойовиками УПА на «вузькій стежці», притому не занапастивши ні власного сумління, ні чужої душі. Оксаниного батька – бурята-червоноармійця змусили одружитися з місцевою «бандерівкою», аби та припинила антирадянську діяльність. Поза межами школи дітей росіян вибирали, зазвичай, капітанами команд, починаючи від футболу і закінчуючи КВН. Від того синки військових ставали підкреслено зверхніми і становили справжню грозу для нас, найчастіше вечірньої пори, на загальноміських танцмайданчиках, спільних вечорах молоді і т. д. Хоча діставалося не раз і їм. Та якщо назагал ставлення до них було вкрай негативне, то окремі наші дівчата таки не приховували своєї симпатії до ровесників протилежної статі і нації. Звичайно, вони краще, стильніше одягалися від нас, багато подорожували, були більш розкомплексовані і почувалися господарями становище у будь-якому товаристві. Крім того, з вікон будинків і на танцях, в подвір’ях багатоповерхівок, під радіолу, спідолу, гітарний акомпанемент, рідше баян лунали тільки їхні пісні …

Батьки і діти
Господарі дому запам’яталися мені завзятими картярами, любителями гри у доміно, лото, більярд, заради чого вечорами сходилися до свого клубу ДТСААФ. Завше надмірні і бундючно-пихаті вони вирізнялися серед «расових» містян своїм солдафонським гумором, терпким запахом вакси і одеколону зі спиртом. Після служби в офіцерських колах звичним одягом були «брюки-галіфе» з незмінними чоботами, картуз з дашком та напіввійськові блузки з накладними кишенями, на яких побрязкували воєнні орденські «колодочки». Хоча траплялися просто парадоксальні випадки, коли хтось з чиновників-високопосадовців або членів їхньої сім’ї одягав вишиванку чи наспівував відомі під ту пору українські шляґери, мабуть наслідуючи генсека Микиту Хрущова. Це ставало помітно найчастіше навесні під час першотравневої демонстрації «трудящихся». Нині більшість з дітей колишніх військовослужбовців міста вже не показує минулого шарму, бо практично їх уже майже не зосталося. Кращі з них зробили доволі успішну кар’єру на своїй рідній батьківщині чи десь за океаном. Тим, кому пощастило найменше – самотньо доживають віку, спродавши або вимінявши все цінне на «шмару, водяру и сиґару».
Василь Нагірний, член НСЖУ/ "Вісти Коломиї"

Переглядів: 451 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019