Я люблю писати про долі людей з покоління Юліана Крайківського. Деколи мені здається, що це покоління Франкових синів своєю жертовністю назавжди поставило на вівтар незалежності України Євангеліє Свободи. Так, як у центральній Україні кожен, хто жив майбутнім своєї Батьківщини, той був розстріляний, ув’язнений, замордований в 30-і роки ХХ ст., для рідного народу Юліан Крайківський був насильно заборонений до кінця своїх днів. Історики одностайно стверджують, що радянські комуністи створили найпотужніші спецслужби у світі. Кого тільки не задумували знищити червоні керманичі – Степана Бандеру, Симона Петлюру, Євгена Коновальця, – тих негайно ж виявляли їхні нишпорки, і в найжорстокіший спосіб ліквідовували. Не менш професійно працювала контрпропагандистська машина, гвинтиками якої були радянські дипломати, посли і консули в зарубіжних країнах, де проживала українська, а якщо говорити точніше, то галицька еміграція. Секретні агенти скрупульозно аналізували українську періодику, наукову літературу, видання громадських і культурно-просвітницьких організацій. Звичайно, що мимо очей спецслужб не могла промайнути картина Ю.Крайківського «Біженці», яка стала широко відомою в кругах української еміграції з 1948 року. За нею з’являється цикл реалістичних композицій під назвою «У.С.С.Р.». Повністю завершений твір «Колективізація» (1949) розкривав природу штучного голодомору, здійсненого комуністами на Україні в 1932-1933 роках. У картині «Совєтська Україна» (1950) художник зобразивТараса Шевченка, який проклинає червоних нелюдів, що принесли геноцид українському народу. Тому-то жодне з радянських мистецтвознавчих видань навіть й словом не обмовлювалось про видатного українського художника Ю.Крайківського, який в післявоєнний період жив і творив у Канаді. Правда, відомості про забороненого митця долітали із-за океану на Україну. Хтось дивом привозив з гостини в Америці перший том «Рогатинської землі», а комусь дарували вже на Батьківщині книгу споминів гуцульських емігрантів «Коломия й Коломийщина», де містилися роздуми про творчість Ю.Крайківського. Найбільше, хто прилучився до популяризації художньої спадщини митця, був відомий івано-франківський краєзнавець Петро Арсенич, який опублікував низку статей про гордість вітчизняного мистецтва. З’явилися й узагальнення про життєвий і творчий шлях та мистецтво Ю.Крайківського на монографічному рівні. Всі ці публікації здебільшого повторюють одні і ті ж факти. Виняток тільки становить «Науковий збірник Українського Вільного Університету» за 1993 рік, де вперше поміщено нові джерела до біографії творця образотворчих шедеврів. Завданням нашої статті є не тільки увіковічення 120-річного ювілею від дня народження Юліана Крайківського, але й спонукання молодих дослідників до укладання каталогу творчих біографій митців з Галицького району, але й, можливо, написання цілої книги про славетного уродженця Різдвян. Отже, помандруймо його долею, де тільки зрідка йому всміхалися грона калини, а частіше траплялося терня і каменюки на шляху. Різдвяни-Коломия-Відень Наші сучасники, на жаль, дуже часто не розуміють, що шлях до успіху людини лежить через здобуття дуже доброї освіти. Щоби вирватися у широкі світи із забутих Богом і людьми Різдвян, то юний Юліан Крайківський обрав для навчання Коломийську гімназію. Сім’я Розалії і Дмитра Крайківських, в яких прийшов на світ Божий син Юліан 10 серпня 1892 року, розгледіли в малюку хист до малювання. Про це вони написали в листі до свого родича Григорія Крайківського, який ще наприкінці ХІХ ст. виїхав до Америки і заробляв у Нью-Йорку. Той з розумінням поставився до здібностей племінника, надіславши в Різдвяни посилку з акварельними фарбами і пензликами. Українська класична гімназія в Коломиї давала допитливому хлопцеві ґрунтовну середню освіту, знання старих класичних мов, а особливо, глибоке ознайомлення з античною культурою, історією та мистецтвом. Його хист до рисунку виявився вже в першому класі гімназії. У четвертому класі він намалював олійну композицію «Гуцульська ідилія», яка довгі роки прикрашала вітрину «Народного базару» в Коломиї. У сьомому класі Ю.Крайківський намалював зрілий мистецький твір – картину «Пастух при ватрі». Відтоді тема прославлення епосу Гуцульщини стала провідною в його художній творчості. У коломийський період юнак вирішує стати професійним художником. Він поступає до Академії мистецтв у Відні на відділ малярства. Його не переконали навіть батькові аргументи, що коли він стане лікарем, то зможе підняти з недуги на той час вже смертельно хвору матір. Українські мистецтвознавці відзначають, що Віденська Академія була на той час «однією з найпрестижніших мистецьких шкіл, до неї приймали особливо талановитих студентів. Вона славилася міцними традиціями класицизму. Тут вирувало мистецьке життя, була можливість оглядати багатющі колекції віденських музеїв, відвідувати виставки. Студенти-українці мали свої товариства, зокрема, славнозвісне українське академічне товариство «Січ». Тут здобували освіту видатні західноукраїнські художники Корнило Устиянович, Теофіл Копистинський, Микола Івасюк». Роки навчання у Віденській Академії мистецтв засвідчили про народження нового самобутнього українського художника. Під впливом революційних поезій Івана Франка була намальована картина «Каменярі», яку окремою листівкою видрукував мистецький клуб у Коломиї. Художнє полотно реалістично передає пробудження національного життя в Галичині напередодні Визвольних змагань українського народу. Ще одна картина «Українські січові стрільці. Артистична горстка» (1916) вражаюче розповідає про єдину армію в історії людства, в якій генералами були поети. Горстка стрілецьких митців в рідкісну миттєвість військового перепочинку творять сагу про січову епопею: одні пишуть вірші, історичні романи, наукові праці, другі – змальовують на етюднику баталії і походи, треті – зафіксовують на нотнику мелодії, а їхні друзі тут же виконують їх пісні на духових інструментах. Повідомлення про смерть матері художника влітку 1918 року і його вимушений виїзд додому перервали навчання в Академії. Мистецькі студії у Відні він завершив після війни. На заключному етапі Ю.Крайківський створив шість олійних та акварельних картин на теми поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки», а саме «Пролог», «Свячення ножів», «Шибениці», «Гонта вбиває синів», «Ярема» і «Оксана». Тоді ж митець звертається до релігійно-християнської тематики. Ним були створені дві композиції «Христос виганяє купців із святині» та «Авел і Ревека». Шлях боротьби Влітку 1918 року Юліан Крайківський прибув до Різдвян, щоби на сільському цвинтарі вклонитися маминій могилці, насипаній зі свіжої землі. В кожному галицькому селі в надвечір’я лунали пісні, які прославляли стрілецьку епопею. Перші листопадові дні принесли вістку зі Львова про національну революцію, яку здійснив за одну ніч галичанин Дмитро Вітовський, а на другий же день постала Західноукраїнська Народна Республіка. Українсько-польська війна, яка розпочалася в листопаді 1918 року, покликала Ю.Крайківського в ряди Української Галицької Армії. Хтозна, можливо там, в часи тріумфів і невдач, доля зводила його з героями моїх історичних етюдів – археологами Ярославом Пастернаком та Іваном Борковським, дослідником Галича Ярославом Хмілевським і лікарем-чарівником Михайлом Шикетою. Але знаю точно, що доля дарувала мені одного недільного травневого ранку 1990 року доторкнутися руками до художніх творінь Ю.Крайківського. Тоді ми допомагали професору Прикарпатського університету Михайлу Фіголю розбирати тайник під сходами в його будинку, в якому переховувалася заборонена в Радянському Союзі українська націоналістична література ще з довоєнних часів. Мене заінтригувало поліграфічне оформлення двотомників "Українські Січові Стрільці” і "Пропам’ятна книга УГА”. Згодом я довідався, що останнє видання оформив славетний художник з Різдвян. Бойовий похід Української Галицької Армії, який проліг через всю Наддніпрянщину, страшний "чотирикутник смерті”, який здолало мужнє галицьке воїнство, художник відобразив у полотнах "Пісня рекрутів”, "Могила незнаного вояка”, "Смерть мрії”, "Ілюзія”, "Більшовики в полоні УГА”, "Атака чорношпичників”. А твори "Відворот УГА” та "Полеглим героям” були репродуковані в одному з найулюбленіших видань галицької громадськості – "Календарі Червоної Калини” за 1923 рік. Не можна оминути й такий епізод з мистецького життя українських борців за волю України, який заманіфестував велич національної культури, що стала зброєю Відродження. Тоді в залах Національного музею у Львові була влаштована "Виставка сучасного малярства Галицької волости”. Картини молодого митця Ю.Крайківського "Аркан”, "Опришки” і "Мені тринадцятий минало” були виставлені поруч із творами прославлених художників Л.Долинського, К.Устияновича, І.Труша, М. Івасюка, О.Новаківського,О.Кульчицької, М.Сосенка, О.Куриласа, А.Манастирського. До стрілецької тематики майстер історико-батального жанру звертався упродовж всього творчого життя. Через терни – до зірок Російський цар Микола І не випадково придумав таку "гуманну” кару для Великого Кобзаря, позбавивши його писати і малювати на засланні. Так чинили всі окупанти по відношенню до української політичної, культурної і наукової еліти. Польська поліція створювала найбезглуздіші перешкоди для простих людей, аби вони не побачили розкопаних Ярославом Пастернаком фундаментів Успенського собору на Крилоській горі. Радянські карателі глушили всі західні радіостанції, аби на Україну не проникла вістка про восьме чудо світу – Софіївський собор, розмальований в Римі Святославом Гординським і Ювеналієм Мокрицьким. Юліану Крайківському, художнику з європейським визнанням, на Батьківщині не знайшлося роботи за його фахом і покликанням. Більше того, митця усунули якомога подалі від Львова, де завжди билося серце інтелектуального життя українця. І от в такі найнесприятливіші моменти життя те героїчне українське покоління виявляло силу духу у невтомній праці для свого народу. Вони, як ніхто інші, вміли обирати для подружнього життя таку жінку, яка ставала їм назавжди і другом, і сестрою, і побратимом. У 1925 р. художник одружився з Ольгою Курдидик, також родом з Різдян, яка отримала вищу педагогічну освіту у Відні. Разом з нею вони ділили радощі і незгоди життя, виховали доньку Оксану, щиру українську патріотку. Митець намалював один із своїх найкращих портретів, зобразивши маленьку доньку. Щоби прислужитися народній справі і заробляти на хліб щоденний, то Ю.Крайківський змушений був закінчити ще педагогічний відділ і скласти відповідні екзамени в Краківському університеті. У міжвоєнні роки він спочатку працював у Станіславі (учительська семінарія сестер Василіянок, семінарія "Рідної школи”) та Рогатині. Митець продовжував творчу працю, брав участь у другій виставці Гуртка діячів українського мистецтва у Львові (1923 р.), де були представлені його роботи "Рейд Сатани”, "Танець Саломеї” і "Пастухи при ватрі”. На наступній виставці (1931 р.) художник демонстрував свої твори "Похід нації”, "Відвідини в тюрмі”, "Полковник Андрій Мельник в тюрмі” . Любов вчителя до педагогічної праці вилилася в його непересічних ілюстраціях для журналу "Світ Дитини”, які допомагали галицьким малюкам краще пізнавати природу рідного краю, поринати в чудову країну української казки. Дослідники відзначають творчий апогей майстра пензлю в 1936 р., коли він створив 16 побутово-етнографічних робіт про Гуцульщину. До найкращих полотен цього циклу слід віднести "Аркан”, "Гуцульська церква”, "Довбуш”, "Прачка”, "Ніч в Карпатах”, "Ведмідь в нетрях”, "Мати”, "Гуцульська любов”, "Довбуш і Дзвінка”, "Чорногора”, "Скарб Довбуша”. Важливою сторінкою в творчості митця став вихід у світ книги "Хрест над Дніпром” (1937), у якій він графічним мистецтвом осмислив торжественний хід Христової віри у княжій Україні через призму самостійних творів ("Отроки побивають Перуна”, "Повернення князя Володимира з походу”, "Перунів жрець Боримир виступає проти християн”, "Князь Володимир хрестить киян”). У 1938 р. Ю.Крайківський створив плакати "Вгору стяг” і "Ставаймо разом поруч”, присвячені 70-річчю "Просвіти”. На боротьбу закарпатських українців художник відгукнувся символічною композицією "Карпатська Україна” (1939). Загальне визнання отримав й створений ним алегоричний портрет Василя Стефаника. Нещодавно львівські дослідники виявили в центральному архіві міста лист Ю.Крайківського до Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові, який свідчить про відповідальність художника за правдивість написання історичного монументального полотна. Задумавши намалювати картину "Похід Богдана Хмельницького”, він просить львівських науковців повідомити його, в якій літературі висвітлюється побут українського селянства часів Хмельниччини, тактика і стратегія українського, татарського та польського війська, чи зберігаються в музеях Львова цінні раритети доби Козаччини. 1939-1944 роки – це особливий період в житті художника, як і всієї України. Тоді стрімко змінювалися окупаційні режими, майже здевальовувалась вартість людського життя. А він і за таких умов працював у школах й гімназії в Рогатині заради завтрашнього дня Вітчизни, опікувався науковою і художньою працею музею "Опілля”, у Станіславі (червень 1941 р.) виставив свої нові твори "Ватра”, "Кохання”, "Після бою”. Коли більшовицька армія влітку 1944 р. наближувалася до передгір’їв Карпат, він зрозумів, що з його спадком залишатися на Батьківщині було небезпечно. Юліан Крайківський покидає Галичину і вирушає в свою останню подорож – за океан. На чужині 1944р. емігрував до Австрії (Грац). Тут створив другий варіант композиції "Аркан”, розпочав велику картину "Гагілки”. Заснував і очолював "Об’єднання українських мистців Австрії”. 1948р. отримав дозвіл на в’їзд до Канади. Мешкаючи на заході, в Едмонтоні, він багато років працював звичайним малярем, фарбуючи стіни і дахи будівель, але боровся за мистецтво, тому вже 1948р. "... взяв участь у "Едмонтон ексгібішен” як перший і єдиний з українських митців. То була епохальна подія, тому Ю.Крайківського слід уважати піонером українського мистецтва в Західній Канаді”. За картину "Аркан” він отримав першу нагороду. Про те, що Юліан Крайківський мав успіх, свідчать і неодноразові перемоги у виставках українського мистецтва в різних містах Канади (Едмонтоні, Саскатуні, Монреалі – 1953-67 рр.). До цього періоду творчості належать картини "Гагілки” і "Танцювальна романтика”, батальна картина "Чортківська офензива”, портрет дочки Оксани, портрети Тараса Шевченка, Наталії Кобринської, Андрія Мельника, Ольги Басараб. Як декоратор виконав роботу "Атака кавалерії УГА”, "Миколаївський собор у Києві”. В остaнніх роках життя створив серію різдвяних листівок на козацькі й гоцульські теми, що мали великий успіх у репродукціях, серед яких – "Застеляйте столи”, "Слава во Вишніх Богу”, "З колядою”, "Вселенная веселися”, "Вже перша зірка засяла”, "Свят-Вечірний дідух”, "Свят Вечір в Україні” (усі - темпера). Твори Юліана Крайківського виставлялися на різноманітних виставках у Коломиї, Станіславі, Львові, Зальцбургу, Едмонтоні, Монреалі, Мадриді, Детройті, Філадельфії. Помер Юліан Крайківський 14 вересня 1975 р. в Едмонтоні, де й був похований. Велич Ю.Крайківського для української історії полягає в тому, що з його талантом він міг би пожинати лаври, лиш би був став на службу польської окупації. Як і більшість із його нескореного покоління, художник вибрав долю Мойсея свого народу. А ця дорога, як відомо, приносить людині суцільні страждання. Але вогні, запалені пророками нації, світять і світитимуть новим поколінням українців дорогу свободи. Ігор Коваль, краєзнавець |
