Понеділок, 2019-09-16, 1:10 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Серпень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
 
Архів новин
Головна » 2012 » Серпень » 17 » Служіння українській справі Івана Герасимовича
2:50 PM
Служіння українській справі Івана Герасимовича
Іван Герасимович народився 28 листопада1876 року. Закінчив, найвірогідніше, учительський інститут, бо з кінця ХІХ століття розпочав свою педагогічну діяльність. Працював спочатку у школах Угринова Долішнього та Крилоса, звідки був звільнений через активну громадську діяльність. Один рік працював на приватній службі у товаристві «Дністер», а пізніше знову повернувся на вчительську працю. З 1901 по 1015 рр. був учителем на Буковині в П’ядиківцях, Ошихлібах, Вашківцях, Луці та Вікні. Живучи та працюючи у Вашківцях, І. Герасимович редагує становий місячник «Промінь» (виходив у 1904 -1907 рр.). Також у цьому містечку І. Герасимович спільно із вчителем Осипом Безпалком та послом до Буковинського сейму Юрієм Лисаном засновує одне з перших на Буковині товариство «Січ». 
Започатковуючи журнал «Промінь», редакція мала на меті з його допомогою дати початок для організації всього австрійсько-руського учительства. Спочатку «Промінь» виходив із підзаголовком «Суспільно-науковий орган русько-українського вчительства в Галичині і Буковині», а пізніше «Суспільно-науковий орган українського вчительства». Як редактор І. Герасимович надрукував у ньому чимало публікацій на педагогічну тематику, які, зокрема, стосувались організації учительства, його участі загальнополітичному житті суспільства. У заключній статті при закритті видання головний редактор наголосив: «Наше учительство стало важливим чинником краю невпинній і систематичній праці «Проміня» удалося заінтересувати наш загал справою «вільної школи».
Під час Першої світової війни Івана Герасимовича мобілізують до австрійської армії, у якій він служив до розпаду Австрії в чині лейтенанта. Наприкінці війни опинився у Києві. В 1917 році разом із Д. Левицьким, В. Охримовичем, М. Шухевичем, М. Сабатом, М. Балтаровичем, які різними шляхами попали до столиці України, увійшов до складу «Галицько-Буковинського комітету допомоги жертвам війни». Комітет був заснований при Центральній Раді для допомоги галицьким полоненим. 
У листопаді 1918 року вступив як четар до лав Української Галицької Армії. Сам зізнається у своїй автобіографії, що «перебув цілу кампанію в Галичині і на Великій Україні». Проте це загальне повідомлення аж ніяк не може відтворити драматизму тих подій, котрі прийшлося пережити І. Герасимовичу разом із сотнями наших краян, що піднялися на боротьбу за здобуття незалежності своєї держави.
Як відомого педагога і громадського діяча «сотника І. Герасимовича, 42 –річного уродженця Галича» (так подає джерело) призначають керівником Пресової Кватири при Начальній команді УГА. Ця інформаційна служба Галицької армії розгорнуло широку пропагандистську діяльність і відіграла велику роль у патріотичному вихованні особового складу галицьких стрільців та піднесенні свідомості як вояків, так і населення. Щоправда, І. Герасимович очолював цю ділянку роботи тільки один рік з 1918 по 1919. У цей же час в Коломиї він редагує місцеву газету «Покутський вісник». Його прізвищем підписані число 14 за 1918 рік та числа 1-13 за 1919 рік. 
Воєнне лихоліття занесло нашого краянина на Велику Україну. Ось як сам Іван Герасимович пише про цей період: «Більшовики застали мене в Одесі. Не бажаючи служити в Червоній Армії, я прийняв посаду секретаря в Інституті Народної Освіти в Одесі. Швидко після того арештувала мене ЧК як старшину УГА. У тюремних підвалах в Одесі перебув я більше трьох місяців. Коли вийшов, то моя посада в інституті вже була зайнята. Пізніше я одержав з 29. Х. 1920 р. посаду учителя при зразковій трудовій школі в Ісаєві. На тій посаді був аж до мого від’їзду як німецько-австрійського полоненого. Виїхав з Одеси 23. Х. 1921 р. на Кавказ до Новоросійська. Там під наглядом ЧК перебував у німецькому таборі полонених. Опісля через Константинополь та Трієст вернувся до Відня 20. ХІ.1921 р.».
Підлікувавшись у столиці Австрії, Іван Герасимович переїжджає до Берліна, де йому була запропонована посада головного редактора газети «Українське слово». На цій посаді він працював від січня по липень 1922 року. Зазначимо, що саме там була видана книга «Голод на Україні», яка була написана на основі реальних подій, бо автор мав нагоду усе бачити власними очима. Книга, що мала 296 сторінок і 39 світлин, вдруге перевидавалась в 1973 році у нью-йоркському видавництві «Говерля». Це було одне із перших видань, яке започаткувало історіографію голоду в Україні у 1921 – 1922 рр. і мало схвальні відгуки як у німецькій, так і українській (еміграційній) періодиці. 
Отримавши від головного управління намісництва декрет на учителя при школі Українського Педагогічного Товариства, Іван Герасимович повернувся у Галичину. У цей час він також відвідував Буковину, щоб побачитись із ріднею. Очевидно, що саме там проживала його сім/я.
З кінця літа Іван Герасимович із сім’єю замешкує у Львові, де також розгортає активну громадську і педагогічну діяльність. Він добре обізнаний із справою шкільництва і свідомий того, на які труднощі воно натрапляє. Позиція Польщі, до складу якої увійшла Галичина, у цьому питанні була однозначна: «Всі школи як публічні, так і приватні на території держави є в тіснім значенню слова польськими школами. Про інші школи, які не відповідають ідеї польської державності в Польській державі, не може бути й мови». Українське питання в Польщі мало бути вирішене через асиміляцію українського населення. Значить ситуацію потрібно було рятувати. На противагу цьому спочатку у Львові в 1926 році, а пізніше чи не в усіх куточках краю, виникають осередки товариства «Рідна Школа».
Іван Герасимович працює в центральній адміністрації цього товариства, яке взяло під свою опіку всі приватні українські школи Галичини. Він пише багато статей з українського питання, стає на захист прав українського населення краю. Це, зокрема, публікації «Українські землі під Польщею», «На тривогу! Основи української нації загрожені», «Нова реформа шкільництва», «Після шкільного плебісциту» тощо, видає ряд підручників. З1932 по 1939 рік І. Герасимович – головний редактор журналу «Рідна Школа». 
З початком війни активний громадський діяч краю виїжджає на кордон і поселяється у Берліні. Тут через деякий час 11 травня 1942 року Іван Герасимович помирає. 
Звісно,що у даній біографічній довідці ми не ставили собі за мету широко проаналізувати життєвий і творчий шлях вихідця із Галича. Однак ми переконані, що, можливо, навіть після появи на шпальтах нашого часопису цієї статті, хтось із молодих галичан візьметься за дослідження педагогічної та публіцистичної спадщини Івана Герасимовича. Адже окрім згаданої книги та статей у його доробку є інші статті на злободенні суспільні теми («Як боротися з алкоголем та корчмами», книга спогадів «Життя та відносини на Великій Україні»).
Закінчуючи свою біографію, І. Герасимович написав: «Таким чином я весь час служив і служу лише для українського народу». Так само, підсумовуючи статтю про його життя і працю, можемо підсумувати і ми. От шкода тільки, що на його малій батьківщині, у давньому Галичі, майже нікому не відомим є ім’я сотника УГА, полум’яного публіциста і талановитого педагога Іван Герасимовича. А він заслуговує на те, щоб жити, бодай, у пам’яті нащадків. 
          Іван ДРАБЧУК

Переглядів: 386 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019