Четвер, 2019-09-19, 5:52 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Серпень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
 
Архів новин
Головна » 2012 » Серпень » 17 » Сотник із Залукви Степан Мацькевич
2:55 PM
Сотник із Залукви Степан Мацькевич
Долі людські складаються по-різному. Однак життя кожної людини залежить від тої життєвої позиції, яку вона для себе обере. Заглядаючи у минуле, ми бачимо у ньому багато відомих і менш відомих діячів. Кожен із них на своєму місці і у свій час робив те, що було у його силах. Їхня спільна праця і наполегливі зусилля творили історію. Шкода тільки, що ми не завше її знаємо, мало цікавимось нею, а інколи просто не хочемо заглиблюватися у її сприйняття. Живучи у сьогоденні, ми не задумуємось, що саме завдяки тим людям, які жили до нас, ми маємо це майбуття.  
Сьогоднішня наша розповідь про людину, ім’я якої золотими літерами має бути вписане на сторінках історії села Залуква. Однак, якщо зараз запитати пересічного залуквянина, що він знає про Степана Мацькевича, то мало хто щось розкаже. Свого часу ми (спільно із зусиллями світлої пам’яті Миколи Скаврінка) повернули цьому селу ім’я міністра ЗУНР Івана Мирона. Тепер пропонуємо зібраний за історичними джерелами короткий життєпис сотника УГА С. Мацькевича.
Степан Мацькевич народився 23 вересня 1893 року у селі Залуква в селянській сім’ї. Після закінчення сільської школи поступив на навчання до Української державної гімназії м. Станиславова. Іспит зрілості здав у 1914 році. З початком Першої світової війни вступив до лав Українських січових стрільців. 27 червня 1915 року у складі сотні Д. Вітовського брав участь у бою за Галич.
Після розпаду Австор-Угорської імперії (наприкінці 1918 року) С. Мацькевич опинився у Станиславові. Тут на базі колишнього 31 австрійського полку артилерії він разом із Ю. Шепаровичем, М Кречковським, О. Белеєм працював над створенням нових відділів галицького війська. Тоді Степан мав уже звання поручника. Пізніше його було призначено командиром 2 гарматного полку артилерії. Цікаво, що цей полк був сформований у лютому 1920 року на львівському фронті при Коломийській бригаді. Його зав’язкою стала Станиславівська батарея поручника С. Мацькевича, яка блискуче, як подають джерела, воювала в львівських околицях (Сокільники, Солонка, Давидів). Тепер стає зрозуміло, чому пізніше керувати полком командування довірило саме Мацькевичу. З того часу виходець із Залукви став сотником артилерії Української Галицької Армії. 
Після невдалої спроби відстояти і утримати незалежність Української держави сотник УГА С. Мацькевич опиняється в еміграції. Там він поступає на факультет всесвітньої торгівлі Віденського університету, який закінчив у 1925 році. Незважаючи на переслідування польської влади, С. Мацькевич усе ж повертається на Батьківщину. Для нього тепер відкривається нове поле праці – кооперація. Хоча, безумовно, він не полишає громадської і політичної діяльності. Про те, що колишній сотник УГА користувався великим авторитетом, свідчить наступний факт. У 1940 році підпільники ОУН готували загальне повстання на галицьких теренах, зокрема на Станіславщині. Так ось Краєва екзекутива ввела до складу повстанського комітету Володимира Банаха (Вайса), Андрія Голуба (Антапку), Степана Мацькевича (Василя) та Іллю Сем’янчука. Це свідчить про те, що на досвід відомого у минулому військового командира розраховували молоді кадри оунівців.
За перших совітів С. Мацькевич виїхав за кордон, бо в іншому випадку його було б заарештовано і засуджено. Він повернуся у Галичину разом із німцями. У 1941-1944 роках був головою управи Галицького повіту. Зазначимо, що під час роботи на цій посаді він таємно від німецької влади фінансував вишкіл старшин УПА. 
Наприкінці війни Степану Мацькевичу знову вдалося емігрувати на захід. Деякий час він перебував у Європі, а пізніше виїхав на американський континент. Проживав, найвірогідніше, у Канаді. На жаль, про роки його перебування за кордоном майже не збереглося ніяких відомостей. Видно вихідці із Залукви мають таку собі манорію – не афішувати фактів свого життя. Це звісно не на руку дослідникам, але мусимо обходитися тим, що є. Зрештою, нам вдалося з’ясувати,що сотник С. Мацькевич написав на пропозицію укладачів книги «Українська Галицька Армія» (Вінніпег, 1958р.) досить детальну розповідь про артилерію цього війська. 
Коли помер С. Мацькевич нам поки що теж встановити не вдалося. Можливо хтось із його родичів у рідному селі міг би пролити світло на цей факт. Однак не хочемо вертатися до того, з чого починали. За останні двадцять років ця інформація уже б мала стати відомою. Що ж?.. Дається взнаки наша байдужість до минулого. Адже своє минуле ми повинні пам’ятати, бо коли ми не будемо ним цікавитись, воно буде нас переслідувати. І це з тієї простої причини, що без минулого нема майбутнього. Краще про це, як хтось сказав із великих, не скажеш. Тож бережімо те, що було у нашій історії, повертаймо несправедливо забуті імена, бережімо пам’ять про них. Бо коли не будемо мати нічого, вона все ж залишатиметься із нами, як і надія.  
Іван ДРАБЧУК

Переглядів: 415 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019