Період перебування єпископа Галицького, Львівського та Кам’янець-Подільського (1576-1606 рр.) Гедеона Балабана в Крилосі відзначився сплеском духовно-культурного відродження краю. Найбільше він прославився як великий сподвижник друкарської справи в Україні. Заснування Г. Балабаном друкарні в Крилосі (1605 р.) цілком вкладається в його плани відродити на Крилоській горі християнський центр, який не поступався би своїм церковним будівництвом, видавничою діяльністю – ні Львову, ані Києву, а зберіг традицію, успадковану від княжого Галича. Із крилоською друкарнею тісно пов’язана діяльність Памва Беринди (1560-1632), який був перекладачем, гравером-художником, поетом, педагогом, лексикографом і друкарем. Де достовірно він народився не відомо, згадується Єзупіль Тисменецький район), але за енциклопедією простежується – Самбірщина, де є велика кількість прізвищ Беринда. Дослідження професора Михайла Худаша також показали, що такі прізвища зосереджені в 36 селах даного регіону, на що вказують документи францисканських метрик. Майбутній друкар при народженні отримав ім’я Павло. За дослідженнями дізнаємося що освіту міг здобути в Острозькій або у Львівській братській школі. Павло був освіченою людиною, який досконало знав церковнослов’янську, грецьку, латинську і польську мови. Вперше ім’я Памва Беринда зустрічається в архівних документах кінця XVI ст., Відомо, що молодий монах прислуговував єпископу Гедеону Балабану. Павло відмовився від світського життя, прийняв постриг, взявши ім’я святого Памва Нітрійського – пустельника (365 р. монастир знаходився на захід від дельти Нілу в Нітрійській пустелі де перебувало понад 5 000 монахів). Памва в перекладі з грецької має значення «пастир усіх».
Найбільше розкрився його талант художника в час підготовки до друку крилоського «Євангеліє Учительноє» (1606 р.),
Після смерті українського першодрукаря Івана Федорова владика організував збір коштів для відовлення друкарні Львівського братства, але певні непорозуміння, які виникли в процесі друкарської справи між єпископом і Успенським братством, в результаті єпископ Гедеон Балабан приступив до створення власної друкарні у родовому маєтку в Стратині (Рогатинський район). Справа розпочалася не на порожньому місці, за архівними даними, свого часу Симон Будзина в 1602 р. заснував тут друкарню. Згодом у Стратині почала діяти школа і запрацювала папірня. В Стратинській друкарні Памва Беринда бездоганно оволодів книгодрукарською справою, він мав доступ до бібліотеки, пізніше бібліотеку та обладнання друкарні зі Стратина архімандрит Києво-Печерської Лаври Єлисей Плетенецький (1550-1624) закупив у єпископа Гедеона Балабана, так було засновано Лаврську друкарню.
Після смерті єпископа Гедеона Балабана, Памва Беринда змушений був залишити Крилос і в 1607 р. переїхати до Львова де він прийняв участь у створенні п’яти видань Львівського братства в тому числі і «Буквар’я» для українських школярів. А в 1616 р. Памва Беринда вирушає в Київ на запрошення архімандрита Єлисея Плетенецького, щоб допомогти видати працю «Амфологіон». В Києві він стає очільником видавництва Києво-Печерської лаври. У друкарні він пише до свого побратима з Львівщини Тарасія Земки передмову до Сенаксаріїв (збірники життя святих), а Тарасій Земка робить переклад з грецької на староукраїнську. Його ім’я стоїть в книжкових передмовах і післямовах, в авторських ініціалах окремих гравюр. Варто згадати що в стінах Києво-Печерської лаври народився найвизначніший твір Памва Беринди «Лексикон славеноросский и имен толкование» (1627 р.), хоча він почав його писати у Львові, де автор подає етимологію власних імен та етимологію слів іншомовного походження, всього 6982. Над Появою «Лексикона» Памва Беринда працював тридцять років, це був великий крок у розвитку мовних досліджень. З його рук вийшли «Амфологіон» (1619 р.), «Номоканон» (1620 р.), «Тріодіон» (1627 р.). А також вступні статті до стратинських видань – «Служебник» (1604 р.), «Требник» 1606 р.), які вказують що велику увагу приділялося редагуванню книг та їх художньому оформленню.
Для нас українців, історія друкарства та його друкаря Памва Беринди, підкреслює стан нашого давнього культурного життя.
Анна Жолоб |
