Як кредитувалися і заощаджували галичани сто років тому? Що загрожувало неплатоспроможним позичальникам? Початки банківської справи у світі датують ХІV століттям, коли перші фінансові установи виникали в Італії, Німеччині та Голландії. Першим у світі банком вважається акціонерний банк у Лондоні, заснований у 1694 році. На території сучасної України банківська система почала розвиватися на сторіччя пізніше. Маленький Цюріх У Станиславові першою кредитно-фінансовою установою стала міська Каса ощадності, створена в 1868 році. Спочатку вона знаходилася в приміщенні Ратуші, а в 1883 році почалося будівництво нового приміщення каси по вул. Казимирівській (тепер - вул. Гетьмана Мазепи, 14). У 1896 році приміщення ощадної каси було збільшене за рахунок добудови до неї з боку вул. Рогуського (тепер - вул. Пилипа Орлика). За сумою вкладів Станіславівська міська каса ощадності займала четверте місце в Галичині. В основному в австрійський та польський періоди банківські установи, які діяли у Станиславові, були філіями львівських та віденських банків. Першими станиславівськими банками були Галицький іпотечний банк (1867 р.), Селянський банк (1868 р.), Крайовий банк (1883 р.), Зв'язковий банк (1895 р.), Міщанський банк (1900 р.) З 1911 року Іпотечний банк купив у вдови ресторатора Г. Басса будинок по вул. Сапіжинській (тепер - вул. Незалежності, 19), спричинившись до створення «банківського кварталу» в Станиславові. У 1905 році почалося спорудження Австро-Угорського банку (тепер - вул. Грушевського, 4), який приліг до кам'яниці Г. Басса. Зараз у цих будівлях розміщене відділення "Райффайзен банк Аваль". В 1922 році у Станиславові була створена агенція (з 1935 року - філія) львівського Земельного іпотечного банку - першого банку, що мав право безпосередньо співпрацювати з іноземними банками. В 1936 році інженер Атанас Мілянич заснував у Станиславові відділ «Промбанку». Діяв у нашому місті і «Українбанк», що належав до групи фінансово найсильніших банків Галичини. А взагалі в Галичині у період від сер. ХІХ ст. до 1939 року працювали приблизно 90 банківських установ, багато з яких мали філії у Станиславові. Польський дослідник К. Баранський нараховує 18 банків та 8 кредитних товариств у Станиславові міжвоєнного періоду. Також у 1937 році в Станиславівському повіті налічувалося 20 кредитових спілок різних видів. Банки займалися не лише фінансовою, але й благодійною діяльністю, яка сприймалася як норма тогочасною суспільною думкою. Так, у 1918 р. центральне відділення Земельного іпотечного банку виплатило на продовольче забезпечення українському війську 300 тис. корон (50 тис. доларів), грошової допомоги українським урядовцям - понад 400 тис. корон. Окрім цього, Земельний іпотечний банк створив фонд стипендій студентам -економістам та учням торгівельних навчальних закладів. Несправедливо забутим є директор станиславівського Українського кооперативного банку Кость Вишневський - меценат та організатор діяльності Станиславівського театру ім. І. Тобілевича. Протягом другої половини 1920-х - до кінця 1930-х рр. більшу частину своїх прибутків та власних заощаджень К. Вишневський віддавав на театральні потреби: завжди вчасні зарплати артистам, костюми, декорації, рекламу, транспорт. І навіть у 1937 році, напередодні об'єднання театру ім. І. Тобілевича з театром «Заграва» О. Степового, банкір продовжував справно виплачувати театральні борги. Діяльність комерційних банків була припинена у 1939 році, після приєднання західноукраїнських земель до УРСР. Керівництво фінустановами перейшло до радянських комісарів. Ще деякий час банки продовжували повертати вкладникам мізерні кошти від депозитів. Наприклад, Земельний іпотечний банк повертав вкладникам тільки по 300 злотих. Згодом банки були ліквідовані остаточно, а їхнє керівництво та банківські працівники були репресовані. Сьогодні в Івано-Франківську представлено понад 60 банків. Це приблизно половина від кількості банківських установ, які зосереджені в банківській столиці світу - Женеві. Боржників не добивали Поки існують банки - завжди будуть існувати і боржники, які з різних причин не можуть погасити отриманий кредит. Польський цивільно-процесуальний кодекс 1930 року регламентував спосіб і порядок стягнення боргу із боржника. Стягнення боргу здійснювалося судами і службовими виконавцями. Кодекс передбачав два основних види стягнення: грошове та негрошове (рухомості, нерухомості і майнових прав) та різні способи їх здійснення. Необхідною умовою початку стягнення боргу був судовий вирок. Допускався особистий примус боржника, а саме - позбавлення волі від 2 тижнів до 6 місяців, що мало схилити його до співпраці з виконавцями, або штраф. Одночасно гарантувався захист прав боржників. Не підлягали грошовій екзекуції Державний Скарб та мобілізовані військові. Стягнення не поширювалося на необхідні предмети боржника та його родини, що забезпечували прожитковий мінімум, також предмети релігійного культу, ордени, родинні пам'ятки. Не підлягали стягненню військові жалування, учнівські стипендії, винагороди працівників. Зарплата менше 100 злотих на місяць була вилучена з-під екзекуції (окрім аліментів). Заборонялося забирати сільськогосподарський інвентар селянських господарств, запаси зерна для посіву та пасовища для худоби. Стягнене в рахунок боргу майно продавалося шляхом публічних торгів, а отримана сума ділилася поміж кредиторами. Незважаючи на певний захист прав боржника, все-таки тогочасне законодавство більше захищало кредиторів, оскільки подання апеляції боржником було обмежене. Проте траплялися випадки, коли позичальникам вдавалося перехитрити банк. Доходило до курйозів. Один із таких випадків описує краєзнавець М. Головатий у «Етюдах старого Станиславова». Перед Першою світовою війною пан Р. взяв позику у міській ощадній касі 125 тисяч корон для будівництва чотириповерхової кам'яниці. Після війни, в час інфляції, коли були введені польські марки, курс яких катастрофічно падав, пан Р. вирішив виплатити касі борг в знецінених марках - і суд став на його бік. Хитрий позичальник виплатив касі суму, за яку в післявоєнний час можна було купити тільки одну цигарку. Суд вирішив, що пан Р. не винний у гіперінфляції в країні. І такі випадки були непоодинокими. Сьогоднішнім боржникам пощастило менше: хто грошима, а хто майном розплачується і за світову фінансову кризу, і за недолугу політику уряду, і за помилки банкірів, відповідальність за які фінустанови зовсім не соромляться перекладати на своїх клієнтів. Наталія ХРАБАТИН, "Галицький кореспондент" | 
