Сто років тому в Станиславові більш-менш мирно уживалися люди різних національностей, які ходили до різних церков, сповідували різні звичаї. Як же їм вдавалося ладнати між собою?
Ставлення української громади до поляків було неоднозначним. З одного боку – негативним, на що були певні історичні й політичні причини. З другого боку, на побутовому рівні стосунки були непоганими і традиції іншого народу сприймалися доброзичливо.
На ставлення українців до німців впливали відносини в релігійній сфері. Під впливом німців-євангелістів серед українського населення почав розповсюджуватися протестантизм. Українці, які прийняли євангельську віру, симпатизували німцям і ставилися до них приязно. Крім того, більшість українців поважала німців за те, що ті були спокійними, роботящими і хазяйновитими.
Ставлення українців до євреїв також формувалося впродовж багатьох століть. Загалом, в уяві українців євреї були торговцями, шинкарями та лихварями. Українці переважно заробляли на життя важкою працею, тож заняття землеробством, тваринництвом та ремеслами сприймали з повагою. Натомість лихварсько-посередницьку діяльність вони вважали недостойним заняттям. Цей стереотип про євреїв великою мірою зберігся в народній уяві до сьогодні.
В давній пресі можна знайти немало цікавих історій, в яких фігурували сусіди. Так, з газети “Гасло” за 1874 рік ми дізнаємося про місцевого єврея, чий будинок цілком згорів від пожежі, а господар і його родина втратили майже все майно. Сусіди єврея-погорільця лише за три дні зібрали 400 злотих ринських і допомогли з будівельними матеріалами, щоб постраждалий одновірець відбудував свій дім. Цей же часопис повідомив про власника місцевої ресторації Юзефа Клюґа, який у своєму закладі давав безкоштовні обіди двом сусідським хлопцям з незаможних родин.
В 1901 році газета “Кур’єр станиславівський” розповіла про сімох місцевих дітей, що залишилися зовсім самотніми. Їхній батько, в’язничний сторож, помер у 1900 році, мати певний час лежала паралізована, а згодом і її не стало. Сусіди сиріт, хоч і самі незаможні, довший час спільними зусиллями утримували дітей, надаючи їм харчування і одяг.
Були в місті й відверто прикрі сусіди. В 1908 році преса повідомила про заможну пані, яка займала чотири покої з балконом на другому поверсі будинку в престижному районі й носила туалети просто з Відня. І ця елегантна дама підробила ключі від пивниці сусіда й цілу зиму крала в нього дерево, щоб опалювати своє помешкання, та ще й смакувала сусідськими курами. Коли сусід спіймав злодійку на гарячому, всі мешканці будинку мусили виготовити нові ключі для своїх пивниць.
Ще один прикрий сусід мешкав на вул. Липовий (нині вул. Шевченка) і мав надзвичайно голосистого пса. Не встигало розвиднитися, як той пес гучним гавкотом підривав з ліжок мешканців цієї вулиці. Бідолашні сусіди не витримали й у 1910 році опублікували в газеті звернення, в якому погрожували віддати тварину гицлям, якщо господар якось не вплине на свого улюбленця.
Інколи прикрими сусідами бували не лише окремі особи, а й громадські заклади. На початку ХХ ст. скандально відомою була “Віденська винарня” пані Ґустави Вебінґер по вул. Сапєжинській (нині вул. Незалежності). Цілу ніч у закладі лунала гучна музика, п’яні крики, не рідкістю були й бійки з биттям посуду і вікон.
Нічим не гірші розваги пропонували й деякі кав’ярні на вул. Бельведерській. В серпні 1901 року жителі цієї вулиці через газету звернулися до інспектора поліції, благаючи вплинути на власників кав’ярень, адже гучна музика і п’яні крики там лунали до сьомої ранку.
І насамкінець згадаємо заповіді для сусідів, які були надруковані в місцевій пресі у 1904 році: “Завжди ввічливо вітайся з сусідами, але не вступай з ними в ближчі стосунки. Ніколи не бери на роботу служницю, яка раніше служила в сусідів. Нічого не позичай у сусідів, а якщо позичив, віддавай вчасно. Якщо випадково насмітив на сходах чи у під’їзді, прибери за собою. Не роби галасу, поважай спокій сусідів. Якщо чуєш сварку від сусідів, замкни вікна і не слухай її. Належно виховуй дітей, щоб вони поводилися з сусідами чемно”.
Очевидно, хоча б до деяких з цих заповідей варто прислухатися й нашим сучасникам – і тоді добрі стосунки з сусідами їм гарантовані.
Олена БУЧИК | 
