Незважаючи на активність забудовників, у Франківську досі вистачає старих кам’яниць. Ті, що більше одного поверху, мають вишукані балконні решітки. Якщо уважно придивитись, то на деяких із них бачимо латинські літери. Зрозуміло, що це букви не прості. Аби розшифрувати ці монограми, «Репортер» звернувся до краєзнавця Михайла Головатого. Матеріалу виявилося — на цілу екскурсію.
Бучацький емігрант Почнемо подорож із перехрестя Чорновола-Січових стрільців. Там, обгороджений зеленим парканом, досі чекає чи то на ремонт, чи то на «ревалоризацію» дім на Січових стрільців, 18. У лютому там обвалилися міжповерхові перекриття, й тепер споруда перебуває в аварійному стані. Балконну решітку прикрашають два крилатих леви, що тримають картуш з латинськими літерами «SR». Леви — це геральдичний символ Іудеї, а букви — ініціали власника. Його звали Шмая Регенштрайф, і з ним пов’язана одна цікава легенда. На похоронах Йосипа Потоцького у 1751 році його родич Микола, староста Канівський, напився й випадково підстрелив місцевого єврея. А замість моральної компенсації привіз з родинного Бучача цілу фіру одновірців загиблого, яких просто висипав на бруківку перед палацом Потоцьких. Серед тих примусових переселенців був маленький хлопчик Шмуль. Згодом він розбагатів і у 1827 році звів фешенебельну кам’яницю при вулиці Широкій (Чорновола). До речі, це найдавніший будинок за межами фортечних мурів. Буде шкода, якщо його профукають так само, як і пивзавод.
Будинок пана доктора Кілька десятків метрів — і ми на Вічевому майдані. Зупинимося перед жовтою триповерхівкою — Незалежності, 5. Над центральним входом нависає розлогий балкон із вписаною монограмою «DKL». Михайло Головатий розповідає, що колись тут стояли дві малих кам’яниці, які згоріли під час Мармулядової пожежі. У 1870-х роках домовласник Худерський будує на їхньому місці один великий дім. Перепис 1880 року фіксує вже нового власника. Ним був доктор Кароль Ліппа, який і прикрасив балкон своїми ініціалами. Але амбітний лікар недовго тішився нерухомістю в центрі. Станом на 1890 рік кам’яницею вже володіє такий собі пан Вайсгаус. Чи то з поваги до попередника, чи то через брак коштів, але балконну решітку він міняти не став.
Його видно не завжди! З Вічевого майдану повертаємо на вулицю Вітовського та рухаємось у бік площі Ринок. На розі бачимо ще одну кам’яницю (пл. Ринок, 12), яка має авторизований балкон. Щоправда, побачити монограму вдається не завжди — на другому поверсі міститься туристична агенція, яка полюбляє завісити балкон рекламним банером. Але ми вибрали момент і таки сфотографували автентичне залізо. Там є дві літери — «SW». До спального вагону вони не мають жодного відношення. На початку ХХ століття кам’яницю придбав Самуель Вайзінгер. Його родина володіла нею аж до «золотого вересня», коли совіти все націоналізували. Сам же будинок зведений у 1880-х, на місці згорілого попередника. Таки наробила лиха ота Мармулядова пожежа!
Кам’яниці Вірменської Через впорядкований скверик і пам’ятний знак першій українській церкві виходимо на Вірменську. Будинок під номером три має дві «принади». На першому поверсі знаходиться крамниця з великим вибором сушеної риби (раніше її продавали біля ратуші). А балконна решітка містить монограму «MR». Тут усе просто. У 1890-х роках станислав’янин Мешулем Рат купив порожню земельну ділянку (а от вгадайте, чому вона звільнилася) та звів двоповерховий будинок у стилі ранньої сецесії. Самостверджувався він також за допомогою балкону. Ще рік тому поруч можна було побачити ще одну кам’яницю із монограмою «LL». Про будинок по Вірменський, 1 писали багато. Але нагадаємо, що саме тут проводили спецоперацію — рятували старовинний рояль, на якому, можливо, грав сам Денис Січинський. До речі, Михайло Головатий повідав дуже цікаву біографію багатостраждального дому. Його звели у 1830 році. Перший власник — Аврахам Фішер. Від знаменитої пожежі будинок постраждав, але встояв. У 1870 році його перебудовує новий господар — Тан Пейсах. Усе це добре, але до чого тут «LL»? Виявляється, що у 1920-1930-х роках на першому поверсі діяла крамниця галантереї та модних товарів Леона Льовера. Не виключено, що після 1910 року саме він викупив будинок у Пейсаха та став одноосібним господарем. Сьогодні кам’яниці-ветерана вже нема. Спочатку її довели до аварійного стану, а потім довго й нудно зносили. Зараз готуються до ревалоризації. Слово це французьке, означає: повернення втраченої цінності. Може, й кована балконна решітка повернеться? Але серцем відчуваю, що після тієї «ревалоризації» ми побачимо щось чотириповерхове, яке навіть віддалено не нагадуватиме будинок Фішера-Пейсаха-Льовера.
Власність броварного магната Аби побачити цей об’єкт, вибираємось на кінець вулиці Новгородської та шукаємо будинок №30. На тлі уривків целофану добре проглядається буква «P». Якщо напрягтися, то зверху можна помітити щось подібне на «S». Щоб зрозуміти, хто ховається за цією монограмою, пану Головатому довелося добре попрацювати в архівах Франківська та Львова. Результат перевершив усі сподівання. Будинок зведений домовласником Бертішем у 1840-х роках. Тильним боком дім прилягає до залишків міського валу. Поруч був розташований солодовий цех пивоварного заводу. А навпроти мешкав власник підприємства — німець Петро Седельмайєр. Кам’яниця йому сподобалась, і невдовзі він її придбав. Правда, сам тут не жив, а здавав квартирантам. Під час першого ліпшого ремонту балконна решітка прикрасилася новою монограмою, а наприкінці ХІХ століття й сама вулиця стала називатися Седельмайєрівською.
Найстаріша реклама Далі проходимо крізь арку, підіймаємось сходами до колишньої крамниці «1000 дрібниць» (тепер «Сезам»), виходимо на майдан Шептицького. У кутовій кам’яниці — Низова, 2 — нині містяться музейні фонди. Історія цього дому починається у 1840-х, коли на місті знесеної фортечної куртини* міщанин Василь Свенціцький збудував собі хатинку на 34 кімнати. Коли у 1895 році пан Василь помер, його родина виставила будинок на продаж. За 27,5 тис. ринських злотих споруду купує банк «Залічковий», який розмістив на балконі ковану рекламу – літери «BZ». У 1910 року банк з’їхав, а реклама залишилася.
Підпільна друкарня На Галицькій, 39 стоїть триповерховий будинок із балконною монограмою, в якій переплетені літери «R» і «L». Цей дім спорудили у 1845 році на замовлення італійського купця Рохуса Любіні. Цікаво, що саме на цій кам’яниці зупинилася та сама Мармулядова пожежа. Любіні дуже любив гроші, тому здавав у найм кожен клаптик свого будинку. На першому поверсі були крамниці, на другому мешкав сам домовласник і квартиранти. Третій поверх винаймала податкова служба Станиславівського повіту, або як її тоді називали — стража скарбова. Навіть горище не стояло порожнім. Михайло Головатий відшукав у архіві скаргу канцеляриста-податківця, датовану 1875 роком. «Умістив пан Любіні на горищі в двох покоїках над покоєм і кухнею надстражника скарбового Непрецького друкарню газети «Гасло», яка важить кільканадцять центнерів, тому стеля, під якою нема жодних балок, і стіни в помешканні названого надстражника так сильно потріскали, що кожної хвилини може статися завалення згаданої стелі разом з друкарнею до помешкання надстражника, через що його життя і його жінки наражаються на велику небезпеку». Любіні добре тюкнули по голові, й він відремонтував будинок.
Кам’яниця Галінського Якщо рухатися по Галицькій та нікуди не звертати, то обов’язково вийдеш на вулицю Мазепи. Будинок №1, тобто його балкон, який виходить на Вічевий майдан, — саме те, що нам потрібно. У лавровому вінку дві літери — «SG». Сам вінок дещо подібний на той, що на кам’яниці Регенштрайфа, тільки без левів. Це не дивно, адже будувалися вони приблизно в один період. Рік побудови — 1830. Власник — Станіслав Галінський. Історично дім цікавий тим, що тут містилася перша станиславівська книгарня, а також це друга кам’яниця, споруджена поза межами фортечних стін.
Музей на Липовій Остання точка нашої екскурсії — вулиця Шевченка, 30. Будинок гарний, з колонами та багатою ліпниною. Кутовий балкон третього поверху приховує літеру «S». Чому приховує? Та тому, що влітку її затуляє розлога липа. Між іншим, колись вулиця так і називалася — Липова. Пам’ятаю, як один турист з Донеччини питався, а чи не музей тут знаходиться? Виявляється, музей тут був! За німецької окупації. Під час війни у кам’яниці відкрили «Домівку учня», де мешкали вихованці українських шкіл. До їхніх послуг були їдальня, бібліотека, глядацький зал і музей. Будинок споруджений коштом інженера Ізраеля Саула Штернгеля у 1903 році. Польською Штернгель пишеться як «Sternhell», тому й маємо «S» на балконі. Від 1931 року в кам’яниці хазяйнує купець Шапіро. Після приходу німців власники потрапили в гетто, а вже тоді на Липовій влаштували музей. ІВАН БОНДАРЕВ
| 
