Середа, 2019-09-18, 4:30 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Квітень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
 
Архів новин
Головна » 2014 » Квітень » 29 » Таємниці зображення розп'ятого Христа в експозиції Музею мистецтв Прикарпаття
11:57 AM
Таємниці зображення розп'ятого Христа в експозиції Музею мистецтв Прикарпаття

Великий піст… Страсний тиждень… Поцілунок Іуди… Біль… Терпіння… Все це нагадує про час і спонукає до глибоких роздумів та застанов над стражданнями Христа-Спасителя. Про тілесний та духовний біль Ісуса Христа дізнаємося не тільки зі Святого Писання, й з мистецьких зображень, які зуміла зберегти і передати в майбутнє свята вселенська Христова Церква, пише Галичина.
На Прикарпатті митці у XVI ― XVII ст. по-особливому ставилися до сакрального малярства. Формування іконографічного мистецтва досить сильно залежало як від етнографічних, так і від західноєвропейських культурних впливів. На жаль, дуже багато мистецьких творів Галичини було втрачено в часи лихоліть Першої та Другої світових воєн.
Івано-Франківськ – серце прикарпатського краю. Особливої тут уваги заслуговує Музей мистецтв Прикарпаття (колишній Івано-Франківський обласний художній музей). Музей мистецтв є  однією з найстаріших і найпрекрасніших будівель давнього Станіславова. Ця споруда довгі роки служила як колегіальний костел Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії для польської громади міста. Будівництво храму було розпочато 1672 року з ініціативи польського магната й мецената Андрія Потоцького. Однак сьогодні церковна будівля виконує функції музею.
Під час огляду постійної експозиції відділу сакрального мистецтва в благодатний час Великого посту, а особливо у Страсний тиждень, неможливо не звернути увагу й не задуматися над великим фрагментом композиції «Розп'яття з пристоячими». Також не менш цікавою є дерев'яна скульптура «Розп'яття», яку було виготовлено в XVIII ст. власне для Станіславівського костелу Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії.
У багатьох людей, які цікавляться сакральним мистецтвом, виникають питання: чим саме відрізняється католицьке хресне знамення від православного? Чи повинна бути взагалі суттєва різниця між «двома» хрестами, коли ми молимося й розважаємо під час Великого посту над страстями Христовими?
Щоб зрозуміти суттєву відмінність між латинським та східно-візантійським хрестами, потрібно знати, що для оздоблення церков західноєвропейського латинського типу традиційним було і досі залишається використання скульптурного зображення Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, а в православних храмах зберігся неписаний закон послуговуватися різьбленими дерев'яними розп'яттями.
Перша відмінність полягає в тому, що правдивий католицьких хрест має стандартну чотирикінцеву форму. Святе Писання вказує на те, що саме такий хрест Спаситель людства взяв на свої рамена та двигав його за межі міських стін Єрусалима на Голгофу (з евр. אתלגלוג, «Лобне місце», дослівно «Череп»). Саме тому для Західної Церкви хрест з чотирма кінцями стає символом віри, надії та любові.  Православна Церква до цього питання підходить не тільки логічно та раціонально, й більш символічно, богословськи обґрунтованіше. Східне християнство розвиває певною мірою й відмінну іконографічну теологію. В епізодичних іконах, коли Христос іде на Голгофу, Його зображають із простим чотириконечним хрестом, але іконографічна композиція самого розп’яття була ґрунтовно допрацьованою, а тому стала правомірною, чи, як заведено називати, канонічною. Хрест Господній у православних став шести- або восьмиконечним. Тут над головою засудженого Ісуса розташовувалася табличка із саркастичним надписом, де було вказано, хто повис на хресті і за що покараний (абревіатура «ІНЦІ» – Ісус із Назарету ― Цар Іудейський). Підтвердження цьому знаходимо у Євангелії від Матея: «Поставили над головою Його напис провини Його: Це є Ісус, Цар Юдейський» (Мт. 27:37). Інша відмінність полягає в тому, що під ноги Христа відповідно до Його зросту було додано спеціальну підставку для ніг розп’ятого. Ця перекладина біля ніг Ісуса Христа сприймається як символічне з’єднання всього небесного і земного, а також визнається як символ перемоги добра над злом.
З історії зображення «Розп’яття Христового» дізнаємося, що у VII ― IX ст. Ісуса Христа церковні ізографи подавали урочисто прославленим, живим (з лат. «Christus Тriumphant» – «Христос-Тріумфатор»). І тільки починаючи з Х ст. Тіло Боже представляється глядачам й молільникам мертвим на хресті.
У Латинській Церкві звично було малювати особу Ісуса Христа з пробитими ногами, причому кожна стопа прибита окремо й окремим ржавим цвяхом. Зате візантійці тут також виявилися з відмінними думками: ноги Господа Ісуса Христа були схрещені й прибиті одним довгим цвяхом. Важливо згадати, що з кінця XIII ст. – початку XIV ст. у католицьких мистецьких колах починають вводити новації щодо зображення пробитих ніг Спасителя, запозичують зображення пробитих ніг одним цвяхом.
Відмінним також слід вважати положення рук розп’ятого Господа. В католицьких зображеннях, як правило, долоні міцно стиснуті в кулак від надмірного болю й терпіння. Однак митці ортодоксійного спрямування завжди дораджували малювати Христа з розкритими долонями.
І останньою, мабуть, найголовнішою відмінністю латинського «Розп’яття» від східного є саме тіло страждального Спасителя. В католицизмі починаючи з ХІІІ ст. заведено ставити акцент на зображенні Христа-мученика (з лат. «Christus Рatiens» ― «Христос Страждаючий»). Одним із перших таких хрестів слід вважати хрест невідомого візантійського ізографа, який утік із Константинополя в часи великих Хрестових походів. Розп’яття типу «Christus Рatiens» до сьогодні зберігається в Museo Nazionale di San Matteo (Pisa, Italia) (Національний музей святого Матея (Піза, Італія).
Християнський Схід притримувався дещо іншого теологічного тлумачення про Ісуса на хресті. Для православних дуже важливу цінність має власне вчення про те, що Христос став відкупителем грішного люду, тому він зображений як переможець смерті, як переможець гріха. Смерть Спасителя служить для високої мети, отже, «Christus Тriumphant» ― це істинно візантійське, богословськи обґрунтоване підтвердження, яким послуговується православне сакральне мистецтво.
Культурний оглядач в експозиції Музею мистецтв Прикарпаття може легко простежити відмінність між західним та східним трактуванням композиції розп’яття Христового на прикладі колегіального «Розп’яття» (XVIII ст.) та «Розп'яття з пристоячими» (друга половина XVI ст.).
Отже, як уже було сказано вище,  дерев’яні скульптурні зображення не були властивими для східновізантійських храмів. Такої ж думки притримувалися й у Галичині, проте через певні тяжкі політичні та релігійні умови сакральне мистецтво Прикарпаття увібрало в себе як латинські, так і візантійські мистецькі погляди. Великий вплив зробило голландське західноєвропейське мистецтво: утворився новий тип ікон «Ессе Номо» (з лат. «Ось Людина»). Українські митці XVIII ― XIX ст. брали приклад із таких відомих живописців, як Пітер Брейгель чи Ґвідо Рені, що віддавали перевагу натуралістичному зображенню страстей Господніх. Наведене дерев’яне скульптурне розп’яття бере свої початки від латинських пасіоністичних образів, де зображено муки Спасителя людського роду.
Українські художники-декоратори для виготовлення таких шедеврів використовували замальовки та певні зліпки, які робили митці Західної Європи. Тому для візантійської традиції такі скульптурні зображення не можуть бути канонічними, оскільки художнє вирішення їх занадто реалістичне, виконане у західноєвропейській манері. Однак скульптура типу «Розп’яття» нині стала дуже популярною серед українських греко-католиків західного регіону. Такі хрести й сьогодні можна побачити в багатьох храмах Західної України.
Трагічний вираз обличчя в Христа, наголошення на тілесних муках є запозиченою новизною в західноукраїнському ікономалярському мистецтві. Тому західноєвропейське відчуття, яке бачимо в іспанського художника грецького походження Ель Ґреко, перенесено на український ґрунт. Але ці західні відчуття ніколи не були властивими ні для візантійського, ні для українського іконопису. Через те скульптурне зображення «Розп’яття» (XVIII ст.) вважається неканонічним.
Музей мистецтв Прикарпаття пропонує для огляду ще інший, не менш цікавий елемент твору «Розп'яття з пристоячими». Колишній відомий мистецтвознавець та довголітній працівник художнього музею Віктор Мельник відносив його до другої половини XVI ст. Виконали цю композицію, очевидно, майстри долинського осередку ікономалярства.
У «Розп'ятті …», одразу варто звернути увагу на умиротвореному обличчі Спасителя, яке виконано у давньовізантійській іконографічній манері. Сам лик Христа неначе навчає про любов до ворогів, натякає на прощення та незлобність.
Ця ікона зорієнтована на давні галицькі «Розп'яття» XIV ― XV ст. З мистецького боку слід зауважити, що вищезгадана ікона загалом відповідає основним вимогам східно-християнського канонічного розп’яття. Проте це «Розп’яття з пристоячими» має певні особливості, які не відповідають іконографічному канону.
Коли поглянемо на обличчя Спасителя, можемо побачити довгі вуса і малу борідку ― елементи суто народного спрямування, які не характерні для східновізантійського іконографічного мистецтва.
Саме Боже Тіло прописано з явним порушенням анатомічної будови. Для класичної ікони є властивий аскетизм, статичність та площинність, але не пряма деформація тіла. З історичних описів Публія Лентули відомо, що Господь Ісус Христос був дуже красивою людиною, а тому тіло Спасителя не можна малювати химерним способом. Більше того, коли поглянемо на саме розп’яття, то знайдемо дуже багато умовностей.
Цікавим для глядача також виглядатиме надпис над розп’яттям, написаний, так би мовити, по-народному. Звичайно, як наголошувалося вище, абревіатуру «ІНЦІ» слід розуміти як Ісус Назарянин Цар Іудейський, зате в цьому разі бачимо останню літеру є «Ж» замість «І», що буде означати «жидівський». Це явний натяк на те, що автор був не надто грамотним.
І нарешті це пов’язка на стегнах Христа. Про пов’язку, яка прикриває наготу Спасителя, говорять уже ісихасти, послідовники св. Григорія Палами. Вони стверджували, що «ікона не повинна розпалювати ні око, ні серце молільника», тобто тілесна краса повинна бути відсутня на іконах, щоб не викликати тілесних похотей. Однак в іконі «Розп’яття з пристоячими» ця пов’язка є білого кольору з фольклорними елементами – червоними маленькими квітками. Згідно з іконографічними правилами будь-які народні нововведення вважаються неканонічними, оскільки в іконі немає бути нічого зайвого, ба навіть колір її передбачив св. Діонісій Ареопагіт Новий на основі Святого Писання.
Отже, це «Розп’яття …» є зорієнтованим на давнє канонічне малярство, але подано його з модними нововведеннями, притаманними для того часу.
В час розважань над стражданнями Христа слід пам’ятати слова св. Теодора Студита: «Хрест всякої форми є істинний хрест». Цю святу істину було сказано ще в ІХ ст. Тому не потрібно сьогодні робити для себе великої різниці між латинським чи православним хрестом. Дивлячись на хресне знамення, стараймося не забувати, що Господь Бог є один для всіх і любить однаково як праведника, так і грішника. Завжди пам’ятаймо, якою ціною було здобуто нашу свободу з рабства гріха. Вдивляючись у закривавлене обличчя Бога, відверто зізнаймося собі: «Так любить тільки справжня Любов!».


Переглядів: 356 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019