Понеділок, 2018-09-24, 4:46 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Серпень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
 
Архів новин
Головна » 2018 » Серпень » 14 » «Українська Хата» на історію багата
5:14 PM
«Українська Хата» на історію багата

Колишня вулиця Сапіжинська (нині Незалежності) є рекордсменкою серед зображень на старих поштівках Станиславова (нині Івано-Франківськ). Однак більшість карток презентують початок вулиці, до перехрестя з теперішньою Шашкевича (колись Св. Йосифа).Найбагатшу ж історію має двоповерховий наріжний будинок біля перетину вулиць Шашкевича, 7 і Незалежності, 23.

Цю кам’яницю звів І. Дауер у 1860-х роках. Споруда цегляна, двоповерхова, у плані П-подібна, без стильових ознак. Оскільки вона є наріжною, має два фасади і, відповідно, два входи. Оздобами будівлі є лише скромні наличники вікон першого поверху з прямими сандриками. У минулому наличники були рельєфними й рустованими, але вони усунуті під час перебудов. Дах високий, критий бляхою (при побудові – ґонтою).

Спадкоємці наступного власника Натана Бораля на початку ХХ століття продали цю кам’яницю «Польській Позичковій Касі». У квітні 1911-го споруду придбала «Руська міщанська Каса», створення якої в 1902-му пробило стіну монопольного засилля єврейських лихварів. У цьому будинку також розмістилося міщанське товариство. З того часу за будівлею поступово закріплюється назва «Українська Хата». «Руська Міщанська Каса» перед Першою світовою війною планувала на місці двох сусідніх будинків (тепер вул. Незалежності, 25 і 27), придбаних у ресторатора Ф. Ганца за 60 тисяч корон, збудувати чотириповерхову «Народну Гостинницю», але не здійснила свого наміру…

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у Станиславові вже працювали кооперації «Народний Базар», «Українська Книгарня», «Церковна Штука», «Будучність», «Самопоміч», «Народний Дім Залізничників» та ін. Першим кооперативом була Позичкова каса при товаристві «Руська Хата» (від 1928 р. – «Українська Хата»), заснована 1895-го Володимиром Яновичем.

Станиславівське товариство, ймовірно, назвали за прикладом «Руської Хати» у Львові. Зв’язки львівської і станиславівської громад були традиційно тісними. Як основні свої завдання це товариство визначило для себе заснування шкіл, бібліотек, книгарень, читання просвітницьких курсів, публічних лекцій, проведення концертів та вечорів, тобто всього, що «працює на всіх напрямах, які ведуть до взаємного єднання окремих людей українського походження і пробудження їх національної свідомості».

1903 року в Станиславові катедральний дяк Іван Плотнюк заснував друге культурно-просвітницьке міщанське товариство «Руська Хата» з читальнею та бібліотекою, де були українські часописи. Членами цього товариства стали переважно залізничники та нижчі судові, банківські й інші службовці, які мешкали у Княгининах, а працювали в Станиславові. Першим головою «Руської Хати» був її засновник І. Плотнюк. У проводі товариства працювали Чернявський, Дзіняк, Слюсарчук, Кісляк, Снігурович та ін.

Розвивалося воно дуже добре. Уже на третьому році діяльності в «Руській Хаті» для матеріальної допомоги своїм членам створили «Міщанську касу». Щонеділі проводили популярні відчити на різні актуальні теми. При товаристві діяв також аматорський гурток, керівником і режисером якого був Н. Сірецький. Гуртківці зимової пори влаштовували театральні вистави й товариські вечірки, а влітку – фестини просто неба, зазвичай на зарінку котроїсь із Бистриць… Взимку одягали кожухи. Дівчата і хлопці носили киптарі на гуцульський зразок. Молодь полюбляла вишивані сорочки, але радо одягалася і в міське вбрання. Станиславівці традиційно часто відвідували театри, концертні зали, кінотеатри. У ресторанах та кав’ярнях міщани не тільки відпочивали, але й проводили різні тематичні зібрання й дискусії.

Колишній голова Союзу Українських Купців і Промисловців у Станиславові Юрій Синишин розповідав, як 1906-го він приїхав до нашого міста продовжувати навчання і жив у ньому постійно (з перервою для проходження військової служби під час Першої світової війни) аж до кінця 1939 року. «Усе торговельно-промислове і ремісниче життя зосереджувалося здебільшого в жидівських руках, небагато було в тому часі купців і ремісників поляків. Щодо українських підприємств, то їх пам’ятаю дуже мало. Пригадую такі: «Народна Торговля» в Ринку, «Ризниця» – крамниця церковних речей при вул. Карпінського напроти Пасажу, Дуткевич-золотник церковних речей біля Катедри, Северин Снігурович – бляхарська робітня і продаж власних виробів при вул. Третього Мая в домі «Руської Міщанської Каси». Наші бойки зі Синевідська (з 1946 р. Синьовидне – В. Р.) мали будки з овочами і солодощами, одну напроти залізничної станції, другу при вул. 3 Мая біля військової касарні, третю при вул. Липовій – ріг Собіського, де побудовано готель «Австрія» (за ЗУНР змінив назву на «Одеса», за Польщі – «Варшава», а нині – «Дністер» – В. Р.), четверту – в Пасажі… В тому часі мали українці дві фінансові установи, а саме: «Зв’язковий Банк» при вул. Собіського у власному домі, директором був Малиновський, і «Руська Міщанська Каса» (директор Теодор Черняковський – В. Р.) при вул. Сапіжинській – ріг Третього Мая. Був ще «Сільський Господар». Промотором всього українського життя в тому часі був д-р Володимир Янович…»

Успіх «Міщанської Каси» був несподіваним. 1911-го, після кількох років її існування, товариство закупило в центрі міста так звану «Українську Хату» – будинок біля перетину вулиць Третього Мая і Сапіжинської (нині вул. Шашкевича, 7 і Незалежності, 23). Колишня вулиця Третього Мая (тепер вул. М. Грушевського. – В. Р.) починалась від перехрестя теперішніх Шашкевича і Незалежності, після чого повертала праворуч на нинішню вул. Грушевського.

Громадське життя в «Українській Хаті» найактивніше буяло під час «столичного» періоду історії Станиславова. За ЗУНР тут була редакція газети «Нове життя», а пізніше – «Українського життя» і «Станиславівських вістей». Саме тоді перейменували «Руську Хату» на «Українську Хату», а «Міщанську Касу» на «Українбанк».

У 1920-х роках головою товариства «Українська Хата» був Теодор Чернявський, а членами – міщани-ремісники. Активні члени товариства проводили значну роботу – заохочували до торгівлі і ремесла, зароджували перші початки організованого українського купецтва і ремісництва. Незабаром постали нові ремісничі підприємства і почали відкриватися різні крамниці: харчові – Миколи Кнігиницького і Петра Підлуського та шкільного і канцелярського приладдя Григорія Тиндика. Северин Снігурович (1881-1965), окрім власних бляхарських виробів, почав продавати кухонний посуд, скло, порцеляну, криштали, і через декілька років його крамниця стала однією з найкращих у місті.

Отож, у міжвоєнний період перший поверх будинку від вулиці Шашкевича, 7 займали бляхарська майстерня і крамниця лідера українських ремісників Северина Снігуровича. Він починав простим бляхарським майстром, а розбагатівши, брав активну участь у громадському житті міста, був одним із співзасновників Української ремісничої бурси та директором згаданої «Міщанської Каси».

Багата купецька верхівка з досить помітним капіталом мешкала та будувалася в найкращих кварталах міста. Очевидно, що купецький прошарок населення Станиславова мав інші права, ніж ремісники. Перша група купецтва становила цех багатих крамарів і користувалася всіма правами й привілеями, наданими міською адміністрацією. Ймовірно, що тільки члени цеху багатих крамарів могли посідати крамниці, розташовані в самому центрі міста, і створювати окрему вулицю або дільницю. Помагало їм у цьому духовенство, радо вітаючи і приймаючи діячів із Станиславова. Згодом стало організовуватися міщанство й ремісництво, і, мабуть, тоді вперше в Станиславові по­став «цех» українських ремісників, який очолював Северин Снігурович. Його організаційна праця розгорталася. Своєю ініціативою він давав приклад не тільки в Станиславові, а й підприємцям в інших галицьких містах і селах…

У 1923 році в Станиславові відбувся перший Український ярмарок-виставка – подія крайового значення – імпозантний показ промислу, торгівлі та ремесла майже з цілої Західної України. У ньому взяли участь і місцеві купці та ремісники. Вони побудували кіоски, влаштували виставки товарів і виробів. Комітетом виставки керував тодішній директор «Рідної Школи ім. М. Шашкевича» Петро Самоверський.

Уже на перший Український ярмарок-виставку з’їхалися охочі з 16 повітів Станиславівського воєводства. Для учасників дійства це було прекрасною нагодою поговорити про наболіле. Скажімо, про відсутність коштів на створення нових підприємств, про розвиток торговельної справи. Тож принагідно потрібно згадати, що свого часу Северин Снігурович та його однодумці організували «Міщанську Касу», яка надавала на такі цілі короткочасні кредити. Вклади в касу робилися щодня, відповідно до можливостей вкладників. Цікаво, що касу, яка збирала по 10 злотих (на той час це було багато), вів сам С. Снігурович.

У 1922 році з ініціативи українських залізничників Юрій Синишин очолив створений кооператив «Надія». Це підприємство торгувало харчовими продуктами й успішно розвивалося. 1923-го кооператив брав участь в Українському ярмарку в Станиславові. «Це був імпозантний показ нашого промислу, торгівлі й ремесла майже з цілої Західної України, – згадував Синишин. – І ми, місцеві купці і ремісники, взяли в ньому участь, побудували кіоски і влаштували виставки товарів та виробів. Ярмарок відбувся в залі і в усіх кімнатах Українського «Сокола» (нині приміщення Народного дому «Просвіта» на вул. М. Грушевського, 18 – В. Р.)…»

У той час станиславівська преса рясніла доказами того, що всі підприємці жертвували значні суми на добрі справи і охоче брали участь у благодійних та соціальних проектах. Тож сучасним діловим людям – бізнесменам – є чому в них повчитися.

У 1925 р. Северина Снігуровича обирають головою Союзу українських купців та підприємців Станиславова. На два роки раніше і аж до 1927-го включно він ініціює проведення в місті великих ярмарків та входить до складу їх організаторів. Мета – дати українським промисловцям і ремісникам можливість запропонувати свої вироби та закупити для себе необхідні товари.

Та праця розвивалася успішно. Щораз поставали нові продуктові крамниці Івана Петраша, Филипа Бермеса, Теодора Нарожняка, Дзіняка, Штундера, Керничного, овочів і солодощів Івана Масного, Василя Когуча, фабрика пасти інженера Романа Левицького, пекарня Осипа Вишницького, книгарня і продаж шкільного приладдя Петра Самоверського…

Проте інфляція польської марки та переміна на польські злоті спричинила важкі часи для молодих купців і ремісників. Хоча ще існувала «Міщанська Каса» (одним із директорів і членом Надзірної Ради тоді був С. Снігурович). Але незважаючи на всі заходи допомогти купцям, через брак капіталу, який був заморожений в позичках для населення, що дуже збідніло, зробити покращення каса не змогла. Тому члени «Української Хати» заснували допомогову касу на основі довір’я та добровільній основі в той спосіб, хто скільки міг, той складав щонеділі по 5 або 10 злотих, і ті гроші позичали потребуючим членам…

З розвитком промислового виробництва в Станиславові ставало щораз більше ярмарків і торгів. У 1930 році в нашому місті щороку відбувалося чотири великі ярмарки (5 лютого, 30 березня, 15 травня і 13 червня), а також щочетверга – торги, які збирали тисячі людей. 1932-го в Станиславові працювало 1565 крамниць, з яких 55 належало українським купцям, 127 – польським, 1383 – єврейським.

Під час першого Світового Жіночого Конгресу 1934-го у Станиславові і на святі «Рідної Школи ім. Маркіяна Шашкевича» українські купці влаштували буфети, виконуючи свою почесну добродійну місію – чистий дохід призначили для «Рідної Школи».

На свято Жіночого Конгресу масово прибули члени кружків «Союзу Українок», кількість яких сягала трьох тисяч. Підготовлена їхніми стараннями урочиста програма «Для селянок» справила велике враження на учасників конгресу та гостей міста. В організаційних вправах та маршах брали участь жінки різного віку – від бабусь до підлітків. А їхній похід вулицями Станиславова із піснями на устах надовго запам’ятався місцевим жителям і приїжджим…

1935 року, напередодні свята св. Миколая, «Союз Купців» разом із «Рідною Школою» організували гарну імпрезу – дитячий ярмарок – у залі українського товариства «Сокіл». Купці привезли різноманітні солодощі, книжки та дарунки на свято Св. Миколая, а школярі були їхніми продавцями. Імпреза вдалася, а чистий дохід знову призначили для потреб «Рідної Школи».

Кожного року на свято патрона українського купецтва святого Юрія відбувалися святочні сходини з доповідями та художньою програмою. 1936-го на свято патрона св. Юрія «Союз Купців» відзначав своє десятиліття. У неділю, о 10-ій годині, в Катедрі Службу Божу відслужив отець Луцик. О 12-ій годині в залі українського товариства «Сокіл» відбулася академія, в програмі якої було відкриття святкування і вступне слово голови «Союзу Купців» Юрія Синишина. Шкільна молодь під керівництвом директора Дмитра Макогона підготовила концертну програму. На сцені був гарний світляний вітраж св. Юрія, роботи студента малярської академії Михайла Зорія. Після концерту зробили спільну знимку і відбувся обід. На свято зі Львова прибули голова «Союзу Купців» Ярослав Скопляк та інженер Рижевський. Глядачі заповнили залу, а хід свята гарно описав редактор В. Нестерович у місячнику «Торгівля і промисел», який був органом «Союзу Українських Купців» (СУК) у Львові.

У 1939 році «Союз Купців» у Станиславові мав більше 90 членів. Це управителі «Народної Торгівлі» – Филип Іванець, Дмитро Висоцький, Іван Малиновський, Роман Шевчук, «Народного Базару» – Михайло Чухновський, керівник пекарні «Люкс» та кількох підприємств.

У 1930-х роках товариство «Міщанська Каса» змінило назву на «Український Кооперативний Банк». Його очолював Кость Вишневський, палкий прихильник і меценат українського театру ім. Івана Тобілевича. 1935-го на загальних зборах обрали ще двох директорів того ж банку – Миколу Швалюка і Степана Слюсарчука.

З початком Другої світової війни і приходом «перших совітів» К. Вишневського заарештували й вивезли (безслідно зник у страшній імперії ГУЛАГу), С. Слюсарчук утік на Захід, а М. Швалюк ще якийсь час директорував, стягаючи з боржників залеглі позички. Згодом банк ліквідували…

Після відступу більшовиків зі Станиславова і приходу німецької адміністрації зорганізували Окружний Український Комітет, якому передали всі справи українського національного і громадського життя міста. Вже незабаром деякі купці відкрили свої крамниці. Як тільки настала можливість користуватися залізницею і привозити товари, тоді почали відкривати все нові підприємства, як-от галантерея, косметика і різні товари домашнього вжитку. При Комітеті створили секції для різних ділянок. Його голова, професор Микола Лепкий призначив Юрія Синишина очолювати господарську секцію і відроджувати купецтво… І тоді відкрили свої крамниці Юрій Григорський, Іван Федів, Іван Протас, Рудольф Лудзак, Мирон Мароник, Маріян Греньків, Микола Подільник, Петро Самоверський, Клюнь, Чучкевич, Борисюк…

З новим приходом більшовиків усі прояви українського національного життя завмерли. Частині українських купців пощастило перед цим залишили рідний край і виїхати за кордон, на Захiд, і таким чином зберегти себе. Тих же, що зосталися, більшовики або фізично знищили, або заарештували й вивезли на Схід, а решту стероризували.

 

Василь РОМАНЮК


Переглядів: 6 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 18. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2018