Радянське минуле Івано-Франківська ще до сьогодні дуже яскраво проявляється у багатьох сферах життя. Як не як – майже пів століття ідеологічної роботи. Тому ми ведемо на нашому сайті рубрику, у якій пишемо про деякі події з життя радянського Станіслава, а пізніше – Івано-Франківська. Дивовижно, але в багатьох речах минуле не так вже й разюче відрізняється від сьогодення. Та й загалом цікаво згадати – як же воно було. Бо, незважаючи на всі ідеологічні та трагічні моменти в історії, місто жило своїм життям, результат якого ми спостерігаємо дотепер.
1958 рік Музика і квіти Станіслав у ті часи мав вельми насичене культурне життя. До прикладу, взимку у місті гастролювали солісти Закарпатської обласної філармонії, а також Азербайджанської філармонії. Приїжджали сюди й київські та московські виконавці, а також гості з Білоруської РСР. Прихід весни у Станіславі зустрічали поетичними рядками, а по області – початком сільськогосподарських робіт. Влітку ж на сторінках «Прикарпатської правди» визначали претендентів на звання власника найкращого квітучого балкону.
Літаком – у Дрогобич! З 7 лютого відкрито регулярне повітряне сполучення між Станіславом та Дрогобичем. Політ тривав 35 хвилин, коштував 40-45 карбованців, а літак вміщував 10 пасажирів. О 10:00 відбувався виліт зі Станіслава. Літак прибував у Дрогобич о 10:35. Виліт з Дрогобича – о 10:55, прибуття до Станіслава – об 11:30. А з 13 липня щоденно почав курсувати експрес-автобус ЗИЛ-127 за маршрутом Київ-Станіслав через міста Ровно – Львів. Автобус відправлявся зі Станіслава о 20:25 і прибував до Києва об 11:00 наступного дня. В автобусі було 32 місця. Для багажу – окреме місце. Вартість квитка 97 крб. 60 коп. Поки ж Станіслав насолоджувався благами цивілізації та можливостями транспорту, у Вовчинцях ніяк не могли провести електричне світло.
Коли зародилась ідея Палацу спорту? У 1958 році у Станіславі заговорили про необхідність доставки хлібобулочних, молочних продуктів і навіть кулінарних виробів на дім. Оскільки в обідній та післяробочий час біля прилавків збирались дуже великі черги. Ускладнювалось все і тим, що при великій кількості прилавків присутніми були тільки декілька продавців. Нічим не нагадує нинішні каси у супермаркетах? А ще на сторінках газети «Прикарпатська правда» піднімалось питання про необхідність будівництва Палацу фізкультури в Станіславі. Фатальне питання. Здається, воно не вирішується у нашому місті десятиліттями.
Початки музично-драматичного театру У 1958 році у «Прикарпатській правді» з’явилась публікація про спорудження музично-драматичного театру. Поки що то був тільки проект, опис якого дещо відрізняється від театру, який ми маємо сьогодні. Принаймні, точно бракує колон: «Приміщення театру проектується спорудити з цегли, облицьованої місцевим білим вапняком Доброводського родовища, цоколь буде з сірого граніту. Головний фасад матиме вигляд шестиколонного портика з лоджією за колонами. Віконні прорізи в глибині лоджії передбачається заповнити вітражами з кольорових прозорих пластмас або кольорового скла. Тема вітражів – побут, праця і мистецтво українського народу. Зал для глядачів розрахований на 800 місць. Він матиме партер, два яруси балконів, фойє, виставочні приміщення, вестибюль, кулуари навколо залу. Сцена передбачається механізована, обладнана електроапаратурою. В залі для глядачів постійно підтримуватиметься режим повітря відповідної температури, для цього буде встановлене спеціальне обладнання».
Від гуртожитку партійної школи – до Духовної Семінарії А ще 1958 – рік, коли Станіслав отримав приміщення теперішньої Духовної Семінарії, що на вулиці Василіянок. Тоді вулиця носила назву Панфіловців, а сама будівля мала слугувати гуртожитком радянсько-партійної школи. Ольга Рега
За матеріалами газети «Прикарпатська правда» (1958 рік) Рубрика виходить за підтримки Івано-Франківської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І.Франка. Окрема подяка відділу краєзнавчої літератури та директору бібліотеки Людмилі Бабій. | 
