Героїчною і трагічною сторінкою нашої сучасної історії є українсько – російська війна. Вона виявила сила духу та бажання боротися за незалежність держави у вияві спільних зусиль Збройних Сил України та нашого громадянства. Тисячі осіб склали свої голови в протистоянні агресору і окупанту, багато сімей втратили своїх найдорожчих… Як і століття тому, галичани стали військовослужбовцями своєї армії, кілька з них загинули.
Завданням європейської держави є належним чином зберегти пам’ять про цей чин і за прикладом цивілізованих країн забезпечити меморіальну роботу з догляду і опіки над похованнями наших воїнів. В цьому напрямку розроблено і впроваджено саму процедуру здійснення чину похорону; в багатьох місцях України створено почесні військові цвинтарі; в Галичі встановлюються анотаційні таблиці на навчальних закладах в котрих навчалися полеглі. Безперечно, ніхто не повинен бути забутим, а родичі і побратими полеглих мають мати змогу відвідувати місця їхнього вічного спочинку…
Впродовж останніх 109 – ти років місто Галич і його околиці, з огляду на стратегічне становище, неодноразово опинялися в епіцентрі бойових дій: під час Першої світової війни (1914 – 17), українсько – польської (1919), радянсько – польської (1920) воєн, Другої світової війни (1939, 1941, 1944). В околицях міста загинули і поховані, як його оборонці, так і військовослужбовці – неприятелі.
За наявною інформацією, станом на 1926 р. у Станиславівському воєводстві було 453 військових цвинтарів з захороненнями 1914 – 1920 рр., з них 285 військових цвинтарів і 168 у межах парафіяльних. Загальна кількість військових могил на землях Станиславівського воєводства становила близько 60 тис. У цьому плані кількість жертв воєн, які були захоронені в Галичі статистично становила орієнтовно 1% від загальної кількості по воєводству.
Ряд захоронень збереглися до сьогодення, інші свідомо знищувалися, а окремі з плином часу були забуті і зараз їхня локалізація невідома.
З огляду на доступ до раніше невідомих джерел інформації, є змога доповнити інформацію щодо військових поховань Галича в контексті різних армій та локацій. Зокрема, щодо поховань періоду Першої світової війни на Галич – горі та Галич – Заріці, могил в с. Залуква та поруч мосту через р. Лімницю; цвинтаря Війська Польського на Замковій горі; поховань німецького вермахту та Червоної армії поруч залізничного двірця у Галичі.
І. Поховання Першої світової війни на старому цвинтарі Галич – гора.
Загальновідомо, що на старому цвинтарі Галич – гора знаходиться військовий цвинтар 1914 – 17 рр. На ньому захоронено 339 осіб різних національностей, які були військовослужбовцями Австро – Угорської монархії. Це місце займає південну частину всієї території цвинтаря, яка відділена від північної яром. Історія цього цвинтаря раніше досліджена і описана, встановлено 254 прізвища похованих, зроблено первинний благоустрій, встановлено анотаційні таблиці і здійснюється постійна опіка над могилами.
Невідомим до останнього часу був той факт, що і у північній частині даного цвинтаря (паралельно через яр від відновленого) був сектор військових поховань періоду ПСВ. Це вдалося встановити завдяки світлині військовика, угорця за національністю Тотха Арпада (Tóth Árpád).
Датується світлина 1918 р. Рік не викликає сумнівів, оскільки останні бойові дії в Галичі та околиці відбулися в липні 1917 р., в місті аж до Листопадового зриву перебували військові частини - відповідно, могли бути санітарні захоронення.
На фото зображено спільну групу австро-угорських військових (4) та військовополонених російської імператорської армії (9), які здійснюють захоронення військовиків.
Представники Австро-Угорщини є ймовірно військовослужбовцями піхотного полку угорського гонведу, який тоді стаціонував в Галичі. Для конвоювання і нагляду за полоненими вони озброєні гвинтівками «Манліхер» М1895 (2) та багнетами (1). З огляду на зимово - весняний період вони ще одягнуті у теплий одяг (шинелі). Цікавими є їхні головні убори: двоє з них носять польове кепі М15, двоє - зимові шапки з валяної вовни (Wintermützen).
До віднайдення даної світлини не було інформації про використання подібних головних уборів на військовому театрі бойових дій в Галичині. Це був ковпак, який спочатку відвертали до верху, а потім вниз. Атрибутами убору були кокарда та ґудзики. Виготовляли їх на фабриці фесок у Страконіце (Чехія).
Один з угорських військовослужбовців тримає в руках згорток паперів – це може бути свідченням того, що при захороненнях складали ситуаційні схеми з чітким зазначенням місця поховань конкретних осіб. У разі збереження та віднайдення даних документів у військових архівах це б було цінне джерело інформації.
Військовополонені РІА одягнуті в типові однострої (кашкети, папахи та шинелі); знаряддям їхньої роботи є великі саперні австрійські лопати. Виглядає, що відношення до полонених було гуманним – у фізичній роботі їх забезпечено рукавицями.
Позаду військових є сектор поховань, він ознакований білими дерев’яними хрестами (окремі з берези). Орієнтовна кількість поховань організованих у формі рядів - близько двох десятків.
На даний час не відомо, хто саме росіяни чи австро-угорці були захоронені в даному секторі. Ще на початку 2000-их років на даній території були збережені поодинокі бетонні військові хрести – їх або було встановлено під час робіт з благоустрою військового цвинтаря в 20 – их роках ХХ ст., або військові хрести були пізніше перенесені з основного сектора (південного) цвинтаря громадянами Галича для ознакування могил своїх цивільних родичів (такий сумний досвід вже було зафіксовано на цій локації).
В сучасний період дана територія цвинтаря частково поросла чагарниками і зайнята похованнями мешканців міста; в окремих місцях з землі ще проглядаються основи зламаних хрестів.
Також, цікавий момент щодо даного цвинтаря зафіксований в щоденнику громадської діячки та освітянки Іванни Блажкевич. Під датою 24 липня 1915 р. вона занотувала: «…Щоднини забирає холера по кілька жертв… Ще рясніші жнива у військовім шпиталі в Галичі. Тіла померлих палять там за містом на осібно виділенім цвинтарі…». Цей фрагмент частково свідчить про причини смерті окремих військовослужбовців та тогочасні методи дезинфекції.
Таким чином, первинно на цвинтарі Галич – гора було два сектори військових могил ПСВ (південний та північний, розмежовані яром, який проходить зі сходу на захід).
ІІ. Поховання Першої світової війни на цвинтарі поруч церкви Св. Дмитра.
Окрім військових поховань періоду ПСВ на Галич – горі, захоронення відповідного періоду здійснювалися і на прицерковному цвинтарі поруч церкви Св. Дмитра (Галич – Заріка). В 1916 р. на цьому терені відбувалися жорстокі бої, тут проходила лінія фронту, відповідно було багато полеглих з обох протиборчих сторін.
За розповідями старожилів (жителя м. Галича, Чемеринського Романа Івановича, 1925 – 2014 рр.), на цвинтарі були захоронення військових ПСВ. Ще в 2011 р. у західній стороні цвинтаря знайдено всього 1 військовий бетонний хрест. Також, відомі перекази про те, що під час копання місць під нові захоронення на початку 2000 – их років знаходилися кості військовиків та залишки металевих шоломів.
Окрім розповідей старожилів, існує копія рукописної ситуаційної схеми даного цвинтаря, яка датується 1951 р. (її зберігав тепер вже покійний доглядач церкви Св. Дмитра п. Роман Кривоніс, 1940 – 2022 рр.). На цій схемі у південній стороні зазначено сектор поховань під назвою «1914. Епідемічне». Вихід на місцевість і обстеження не дали результатів – оскільки на поверхні землі не простежуються залишки гробівців і хрестів.
В 2022 р. після проведення робіт з благоустрою цвинтаря (вирізання старих дерев і чагарників) дослідникам вдалося віднайти на цій території ще один бетонний військовий хрест (встановлювалися в 1920 – их рр.).
Таким чином, завдяки існуючій ситуаційній схемі було локалізовано місце військових поховань військових Австро-Угорської монархії (південна сторона території, за сучасним навісом - смітником, ділянка проходить смугою зі сходу на захід); на жаль, з усього масиву надмогильних хрестів збереглося всього два в пошкодженому вигляді. З огляду на безперспективність відновлення військових поховань на цій території, віднайдені хрести було перевезено і вкопано на військовому цвинтарі Галич – гора.
Також, з метою встановлення прізвищ похованих тут військових російської імператорської армії опрацьовувалися російські архіви. Завдяки цьому встановлено прізвища 5 воїнів царської армії. Зокрема це:
- Бак Семен. Уродженець Кам’янець-Подільської губ., Балтський уїзд, Троянська вол. Рядовий 10-го Фінляндського стрілкового полку. Дата смерті 22.09.1916;
- Грігорьєв Володимир. Поручик 13-го Заамурського пограничного піхотного полку. Дата смерті 04.07.1917;
- Дзюбецький-Дзюба Михайло. Капітан 2-го Заамурського пограничного піхотного полку;
- Козулін Михайло. Уродженець Вологодська губернія, м. Великий Устюг. Нижчий чин 146-й піхотного Царицинського полку. Дата смерті 06.05.1915;
- Шаховський Володимир. Підпоручик 13-го Заамурського пограничного піхотного полку. Дата смерті 04.07.1917.
Місцезнаходження цих поховань на території цвинтаря не локалізовано.
Окремо слід звернути увагу, що на території поруч церкви під шаром землі в невідомому місці знаходиться підземне бетонне піхотне сховище побудоване австрійськими військовикам. Під час липневого наступу 1917 р. вони були зайняті російськими військами і зафіксовані фотографічно.
ІІІ. Поховання Першої світової війни в с. Залуква та поруч мосту через р. Лімницю.
Інформацію про дані поховання містить щоденник вищезгаданої Іванни Блажкевич, вони датуються липнем 1917 р. Блажкевич писала:
«…18 липня 1917. …згоріла хата мого сусіда. Куля (гарматне стрільно – А.Ч.) впала комином… шість солдатів згоріло на вугіль…
…21 липня 1917. …Дуже прикрим був також вид вчорашнього похорону (20 липня 1917 р. – А.Ч.) тлінних останків 6 солдатів, які згоріли в хаті мого сусіда. Страшна смерть в огні. Куди страшніша смерть від кулі, яка зразить людину моментально. Покорчені, повикручувані недоголені тіла вказували про страшні муки, які прийшлося перебути нещасним в останніх хвилях життя. …Поховали всіх 6 коло церкви (св. Павла і Петра – А.Ч.). Жалко, бо при кожному обході довкола церкви топтати будуть по їх спільній могилі…
29 липня 1917. Після полудня заряджено, щоб поховати трупи, якими встелена долина Лімниці коло моста під Пукасівцями. Населення Залукви отягається (відмовляється – А.Ч.) ховати «москалів»…».
На даний час невідомо про збереження могил 6 російських солдатів коло церкви в с. Залуква та коло мосту через р. Лімниця.
ІV. Поховання Війська Польського на Замковій горі (1920).
Про військовий цвинтар Війська Польського, на якому захоронені учасники радянсько – польської війни (вересень 1920 р.) вже було опубліковано детальні дослідження.
При підготовці матеріалу в джерелах було знайдено інформацію, яка дозволяє датувати проведення перших системних робіт з упорядкування цього цвинтаря 1926 роком. Як не дивно, поштовхом для цього стала бюрократична бездіяльність магістрату міста Станиславова.
Ситуація була наступна: на головному міському цвинтарі на вулиці Сапєжинській (тепер вулиця Незалежності) у Станиславові, окрім цивільних, були й військові могили. Прийнято рішення впорядкувати могили польських вояків, перенести їх в одне місце, оскільки вони були на новому цвинтарі серед українських вояків.
З цієї причини 25 березня 1926 року до магістрату міста Станиславова було надіслано листа з проханням виділити окреме місце для польських могил. Оскільки магістрат зволікав із прийняттям відповідного рішення, а літній час був найбільш відповідним часом для проведення ексгумаційних робіт, інженер Кароль Гачевський вирішив виділити наявні кошти на організацію робіт з порядкування могил польських вояків у Галичі.
Таким чином, завдяки інженеру Карлу Гачевському, який був на той час старшим референтом будівництва, керівником відділу Станиславівського для справ Військового Гробівництва Окружної Дирекції Громадських Робіт Воєводства Львівського було організовано і профінансовано перші роботи на Замковій горі в Галичі.
V. Правове регулювання питань військових поховань в період ІІ Речі Посполитої (1918 – 1939).
У міжвоєнний період місто Галич входило до складу польської держави, відповідно на його терені діяло польське законодавство. З метою правого регулювання багатьох питань, що стосувалися меморіальної роботи було ухвалено «Закон про військові могили та цвинтарі» (від 28 березня 1933 р.). Компетенція закону поширювалася на військові могили, які знаходилися в межах міста, на його цвинтарях – отже, як на захоронення Першої світової війни, так і польсько – української та радянсько – польської воєн.
Серед іншого закон визначав наступне: «…Військові могили, як правило, повинні групуватися разом на військових цвинтарях (стаття 1.4); військові могили, незалежно від національності та віросповідання людей, які в них поховані та формувань, до яких ці люди належали, підлягають догляду та поводженню з належною повагою та гідністю (стаття 2); військові могили та цвинтарі залишаються під опікою держави; вони контролюються міністром внутрішніх справ, зберігаючи повноваження, надані релігійним об'єднанням та іншим релігійним юридичним особам, а також комунальним правлінням і військовим установам… Стаття 6 визначала, що витрати на утримання військових могил і цвинтарів несе Державне казначейство. Воєводська влада загального управління може покласти на гміну обов’язок утримання військових могил і цвинтарів з одночасним перерахуванням відповідних коштів, якщо гміна не приймає цей обов’язок безкоштовно. Міністр внутрішніх справ може доручити товариствам і громадським установам за їхньою згодою обов'язок утримання військових могил і цвинтарів (на підставі цього в 1930 – их роках цвинтарем Війська Польського в Галичі опікувалося Товариство Резервістів – А.Ч.); безпосередній нагляд за станом військових поховань і цвинтарів здійснюють ґміни, якщо діяльність нагляду не покладено на товариства та громадські організації (стаття 7).
Важливим був пункт щодо відповідного ставлення до військових поховань: «…Хто на цвинтарі чи військовій могилі поводиться не відповідно до тяжкості місця, якщо діяння не містить складу злочину, за який передбачено більш суворе покарання, підлягає адміністративному арешту на строк до 6 тижнів і штрафу до 500 злотих або одному із цих штрафів» (стаття 9).
VI. Поховання періоду Другої світової війни (1939 – 1944): Війська Польського; радянських прикордонників; братська могила Червоної армії на Галич – горі; захоронення німецького вермахту та ЧА (поруч залізничного двірця).
Події Другої світової війни в Галичі вчергове призвели до людських жертв і втрат в особовому складі військ, які обороняли / захоплювали місто. На даний час зафіксовані дані про поховання 1939, 1941 та 1944 рр.; їхня чисельність за кількістю захоронених є меншою, ніж в період ПСВ.
У вересні 1939 р. під час «визвольного походу» Червоної армії за джерельними матеріалами в Галичі загинули 3 військовика Війська Польського:
- Буржа …, стрілець 8-го полку піхоти Легіонів. Вбитий у бою 17 вересня 1939 р., захищаючи переправу через Дністер;
- Бира Станіслав. Вбитий у бою, захищаючи переправу через Дністер;
- Сандер …, підофіцер, загинув в бою 18 вересня 1939 р., захищаючи переправу через Дністер.
Конкретне місце (Галич – гора чи Галич – Заріка) їхнього поховання не відоме.
Майже через два роки, 2 липня 1941 р. між відступаючими частинами Червоної армії та наступаючими підрозділами німецького вермахту на терені Заріки відбувся короткочасний бій. В ньому загинуло кілька червоних прикордонників. За спогадами жителя міста Галича Бойка Ігоря Петровича (1932 р.н., помер в 2022 р.) тіла загиблих було закинуто в існуючу в той час водойму / став («бовка» знаходилася по сучасній вул. Б.Хмельницького, пізніше засипана в період УРСР).
Невідомо, чи з поверненням радянської влади в 1944 р. їхні останки було ексгумовано і перепоховано. У братській могилі на Галич – горі відсутні поховання воїнів з датуванням смерті у 1941 р.
Проте, російські архіви містять відомості про десяток воїнів ЧА, які пропали безвісті в Галичі в період кінець червня – 2 липня 1941 р.
Ще два поховання в місті стосуються періоду німецько – радянської війни. Відомо, що поруч залізничного двірця в Галичі весною 1944 р. німецьким вермахтом було облаштовано «цвинтар героїв» (heldenfriedhof).
Це було збірне місце поховань, полеглих привозили до Галича потягами.
На даний час вдалося встановити прізвища 14 похованих там солдатів німецького вермахту. Це:
- Арні Карл Вільгельм. Народжений 19.06.1919, загинув 03.07.1941. Єфрейтор;
- Мюллер Віллі. Народжений 29.12.1906, загинув 22.07.1944. Єфрейтор;
- Бауер Едмунд. Народжений 02.10.1911, загинув 17.05.1944. Кавалер військового хреста заслуги з мечами, нагороджений Східною медаллю;
- Барт Фердінанд. Народжений 1921, загинув 08.04.1944. Обер єфрейтор;
- Бетц Роберт. Народжений 14.04.1925, загинув 08.04.1944. Єфрейтор;
- Фінцельберг Отто. Народжений 24.11.1909, загинув 23.07.1944. Обер єфрейтор;
- Гоцхе Гюнтер. Народжений 01.10.1925, загинув 17.04.1944;
- Гьоргер Курт. Народжений 05.09.1915, загинув 15.04.1944;
- Крамер Йоган. Народжений 24.08.1925, загинув 17.04.1944;
- Крюшвітц Еріх. Народжений 22.10.1919, загинув 17.04.1944;
- Саллер Фердінанд. Народжений 07.01.1926, загинув 07.04.1944;
- Шертель Стефан. Народжений 18.12.1925, загинув 08.04.1944;
- Вієманн Гюнтер. Народжений 10.08.1924, загинув 23.07.1944. Кавалер Залізного хреста ІІ класу та піхотної штурмової відзнаки в сріблі;
- Вехрешілд Ернст. Народжений 14.09.1924, загинув 23.07.1944.
За родами військ це були піхотинці та гренадери. З огляду на те, що в документах одного з похованих вказано номер могили (Grab Nr. 55), можемо припустити, що поховань поруч двірця було не менше п’яти десятків.
Цвинтар був ознакований хрестами; в подальшому його знищено радянською владою.
Дослідницька експедиція організації «Німецька народна спілка» не змогла під час розкопок віднайти німецькі поховання.
Інше поховання це - братська могила воїнів Червоної армії (старий цвинтар на Галич – горі).
Більшість галичан переконані, що там захоронені ті воїни, які звільняли місто від німецького вермахту, проте насправді, це збірне поховання воїнів останки яких привезені сюди з 13 населених пунктів колишнього Галицького району. Наявна інформація отримана за допомогою опрацювання російських військових архівів.
Зокрема, сюди було привезено і перепоховано червоноармійців з наступних місцевостей (цифрою вказано чисельність): Блюдники – 5, Бринь – 22, Галич – 72, Дорогів – 1, Залуква – 10, Комарів – 10, Курипів – 3, Мединя – 9, Острів – 109, Перлівці – 17, Пукасівці – 14, Сокіл – 2, Тустань – 25.
Чисельність полеглих свідчить про інтенсивність боїв в цих селах і відповідно втрати серед військових (як видно, втрати в с. Острів були значніші ніж в місті Галичі).
Загальна кількість захоронених 307 осіб. За складом це: офіцери - 18, сержантський склад - 67, солдати - 222. По військових званнях: підполковник – 1, майор – 2, капітан – 3, старший лейтенант – 4, лейтенант – 5, молодший лейтенант 3, старшина – 5, старший сержант – 6, сержант – 26, молодший сержант – 31, єфрейтор – 4, рядовий – 216.
З цієї значної кількості 307 осіб, безпосереднє відношення до міста Галича мали відношення тільки 72 особи (тобто, всього ¼ загальної кількості захоронених). За військовими званнями: підполковник (1), майор (1), старший лейтенант (1), лейтенант (1), старшина (1), старший сержант (3), сержант (10), молодший сержант ( , єфрейтор (1), рядовий (45).
Важливим моментом є датування смерті захоронених в Галичі. Вони датуються періодом червень – 16 листопада 1944 р.; отже, не всі з них загинули при взятті Галича Червоною Армією. Ті, хто загинули в червні – на початку липня, полягли в околицях міста і були згодом тут поховані; а ті, котрі померли після звільнення міста від німецького вермахту (24.07.1944), датовані серпнем, вереснем, жовтнем – і до 16.11.1944 р.
Відповідно, це можуть бути захоронення, як тих, хто безпосередньо брав участь в боях за місто, був поранений і з часом помер; так і тих військовиків ЧА, які не брали участь в звільненні, але померли у військових госпіталях міста (тобто, з частин котрі просувалися на захід).
В цьому контексті дана статистика є важливою з того огляду, що вона спростовує великі втрати ЧА в боях за звільнення міста. Для прикладу, дата смерті 23.07.1944 р. (у переддень звільнення) стосується всього 4 полеглих; у день звільнення 24.07.1944 р. - 2 полеглих (!!!); 25.07.1944 р. (2 полеглих), 26.07.1944 р. (5 полеглих).
На основі цього можемо припустити, що в боях за саме місто ЧА практично не мала втрат. Таким чином, наявні джерельні матеріали спростовують радянський міф про важкі і кровопролитні бої за місто на Дністрі. Звичайно, бої відбувалися, проте не були занадто запеклими – німецький вермахт у відступі без хаосу залишав ці території.
А тим часом командуючий фронтом, маршал Іван Конєв доповідав Йосифу Сталіну: «…Війська Першого Українського фронту, форсувавши р. Дністер в результаті впертих боїв 24 липня 1944 року оволоділи важливим вузлом доріг і великим опорним пунктом противника містом Галич…».
Пам’ятник на братській могилі виготовлено з залізобетону і цементу, його відкрито 9 травня 1975 року, до 30 – річчя перемоги у т. зв. «Великій вітчизняній війні».
До його спорудження на цьому місці були одночасно окремі могили воїнів ЧА (кожна мала свій ідентифікаційний номер) та три окремі братські могили, які в подальшому були поєднані в єдине ціле.
Комплекс складається з кількох складових компонентів. Домінує встановлена на постаменті фігура солдата з схиленою головою. Позаду неї (з західної сторони) блок з написом: «Вічна слава героям Великої вітчизняної війни, які полягли в боях за визволення міста Галич і району від німецько – фашистських загарбників». Паралельно до пам'ятника (з північної сторони) встановлені 3 стели з переліком прізвищ перезахоронених (місце загибелі з вказівкою щодо конкретного населенного пункту не вказано). Тут захоронені представники багатьох національностей, в тому числі українці.
Площа братської могили: ширина - 12 метрів, довжина - 20 метрів, без огорожі.
Над захороненням в період УРСР здійснювала шефство Галицька середня школа. Братська могила є пам’яткою історії згідно наказу Міністерства культури і туризму України від 13.07.2009 р. № 521/0/16-09, має охоронний номер 197-ІФ (місцевого значення).
Відповідно до Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" органами місцевого самоврядування повинні бути здійснені заходи з реконструкції даної пам’ятки – подібно, як в більшості населених пунктів Івано-Франківської області, слід зняти з п'єдесталу фігуру бійця Червоної армії, як один з маркерів радянського режиму.
Також, в одному з російських архівів зафіксовано окреме поховання воїна Червоної армії поруч залізничного двірця. В повідомленні про смерть зазначено про нього наступне: помічник командира 224 окремої роти зв’язку 601 окремого батальйону зв’язку, технічний інтендант І рангу Калашнік – Ціпріс Григорій (уродженець Білої Церкви Київської області); вбитий 26 липня 1944 р. і похований на станції Галич Станіславської області.
З огляду на те, що його прізвища немає на стелі спільної братської могили на цвинтарі Галич – гора, можна припустити, що ексгумація не проводилася і він досі захоронений на даній території. Місце поховання не локалізовано.
VII. Сучасний стан.
На даний час збереглися в різному стані три локації військових поховань на території Галича: цвинтар австро – угорського війська і братська могила солдатів Червоної армії (Галич – гора) та цвинтар Війська Польського на Замковій горі.
Братська могила ЧА в період УРСР та до російського вторгнення в Україну мала особливе відношення з боку представників органів державної влади та місцевого самоврядування; вона була занесена до реєстру пам’яток.
Щорічно на так званий День Перемоги (9 травня), та в день звільнення міста від німецького вермахту (24 липня), а згодом на День пам'яті і примирення її відвідували керівники району та міста, представники трудових колективів з метою покладання квітів.
Натомість, поховання воїнів австро-угорської монархії (в т.ч. стрільців Легіону УСС) та Війська Польського з ідеологічних мотивів перебували в забутті і не забезпечувалися доглядом. В останнє десятиріччя силами ентузіастів і краєзнавців привертається до них увагу шляхом дослідження та публікації матеріалів про історію цих місць; на австро-угорському цвинтарі здійснено первинний благоустрій і в міру можливостей проводяться щорічні відновлювальні роботи.
Ці два об’єкти пам'яті та військової історії з огляду на своє значення отримали статус нововиявлених об’єктів культурної спадщини (наказ Національного заповідника «Давній Галич» №27-ОД від 04.06.2019).
Потребою часу є виготовлення облікової документації для занесення цих меморіалів в реєстр і отримання статусу пам’яток місцевого значення.
Разом з тим, за статутами територіальних громад благоустрій та опіка над цвинтарями є в сфері комунальної діяльності – тому органам місцевого самоврядування необхідно практично дбати за їхнє відновлення та подальше збереження.
Андрій Чемеринський,
Почесний краєзнавець України | 
