З виходом нашої Церкви з підпілля та із здобуттям незалежності України постали великі можливості для відновлення втраченої пам’яті про славних синів і дочок нашої святої Церкви. Вони своїм прикладом доказали світові, що зло можна побороти не тільки силою та мечем, але і силою віри в Христа, і то Христа розп’ятого. Їхні страждання і терпіння зруйнували до основ царство сатани, яке було в образі Радянської держави. Не про всіх ми ще знаємо, не всі гідно пошановані. З цієї причини хочемо сьогодні привідкрити трагічну, але водночас героїчну сторінку життя великого сина нашої Церкви-Мучениці о. Іллі Оренчука. Цього року виповнюється 120 років від дня народження та 55 років мученичої смерті о. І. Оренчука. Народився Ілля 3 серпня 1893 р. в с. Коцюбинцях Гусятинського повіту, в сім’ї Степана та Анни з роду Захарків, у батьків було ще двоє синів та одна дочка. В сім’ї було глибоке релігійне виховання в любові до Бога та своєї Батьківщини. Батьки були свідомі того, що знання і наука можуть вивести їхніх дітей у світ. І малого Іллю віддають до школи, а в 1905 р. - до гімназії з «руським» (українським) викладовим язиком в Станиславові, і у філію академічної гімназії у Львові. Любов до Бога та бажання служити Йому цілопально спонукає його до вступу в Станиславівську духовну семінарію у 1913 р. Закінчивши на «відмінно» богословські студії, 23 травня 1920 р. приймає єрейські свячення в неодруженому стані з рук Преосвященного єпископа Григорія Хомишина в каплиці духовної семінарії. 23 липня 1920 р. іменований першим сотрудником Станиславівської катедри. З 24 грудня 1920 р. призначений катехитом у семикласовій вселюдній школі ім. Адама Міцкевича і на цій посаді пробув до 31 серпня 1923 р. Єпископ Хомишин, бачачи в ньому здібності провідника і науковця, іменує його 26 липня 1923 р. віце-ректором Станиславівської духовної семінарії. 11 березня 1924 р. призначений парохом церкви св. Михаїла в м. Снятин. Того ж року 6 грудня іменований шкільним комісаром для публічних шкіл народних в Снятині, Потічку, Кулачині, Джурові та Новоселиці. З 17 вересня до 14 жовтня 1925 р. о. Ілля відбуває паломництво до Риму з нагоди Святого Року. Ревна, плідна душпастирська праця о. Оренчука була відзначена єпископом Григорієм, який своєю грамотою від 5 січня 1928 р. надав йому право носити пелярину з рукавами. Час спливав у праці та служінні. На політичному небосхилі згущувалися чорні хмари непевності у завтрашньому майбутньому. 1939 рік вніс свої корективи у спокійне життя Церкви, а також о.Іллі. Прихід і відхід перших совітів, окупація німцями навіювали тривогу, чого чекати далі. І це очікування було недовге, що і сталося з приходом других совітів. Вони вбачали в Українській Греко-Католицькій Церкві найбільшого ворога своєї ідеологічної системи. 1945 р. почалися арешти духовенства і вірних. А вже наступного року почалося тотальне нищення структур Церкви. І Львівський псевдособор поставив жирну крапку на цьому. Влада пропонувала через перехід на православ’я так зване «вільне служіння». Отець Ілля відносився до тих героїчних постатей, які не пішли на компроміс з безбожною владою через зраду віри. З цього часу розпочинається хресна дорога о.Іллі. Дальші події з життя о. Іллі Оренчука подаємо зі спогадів його племінниці п. Марти Оренчук-Гіджак, яка також була репресована із своєю родиною. Вона розповідає, що спочатку арештували брата отця, і коли братова дружина зустрілася з слідчим у Станиславові, то він сказав, що звільнить її чоловіка лише після того, коли о. Ілля підпише православ’я. На це його брат відповів, що він на о. Іллю не має жодного впливу, і що він сам своєю долею розпоряджається. Але і між ними були порядні люди. Слідчий сказав, щоби отець виїхав із Станиславівської області, бо на нього готується арешт. Коли він готувався до виїзду із Снятина в своє рідне село, того ж дня, під вечір був арештований. 4 червня 1946 р. о. Іллі було оголошено вирок: 10 років таборів і 5 років позбавлення прав за статтею 54-10 ч. ІІ. Покарання відбував у Куп’янську та Ангарську (Сибір). Незважаючи ні на що, отець і в таборі провадив душпастирську працю, служив Служби Божі, сповідав в’язнів. 18 жовтня 1954 р. отець був звільнений і приїхав до свого брата в поселення Парчум Чунського району Іркутської області, який разом з родиною відбував покарання. В цьому та інших, через 3-4 км. поселеннях, отець зразу ж взявся за душпастирську працю між нашими людьми, яких там було чимало. Зробивши у своїй кімнаті каплицю, служив св. Літургії, сповідав, хрестив, вінчав, хоронив, розраджував, потішав. Не боявся, що був ув’язнений, але знову продовжував проповідувати Христа і служити людям. Через деякий час о. Ілля виїхав в Україну. Але знову почалися переслідування з боку влади, яка пропонувала підписати православ’я, і в нагороду за це стати Станіславським православним єпископом. Але отець відмовився. Він вирішує добровільно повернутися в Сибір, кажучи: «Нема що мені тут робити, там є люди, які потребують моєї духовної опіки». Тяжка праця, надзвичайно суворі умови життя в таборах підірвали його здоров’я, і 11 листопада 1958 р. перестало битися героїчне серце великого сина св. Католицької Церкви о.Іллі Оренчука. В останню дорогу до вічності відправляли його дорогі серцю вірні, яким він служив усім своїм єством, а також невідомий литовський римо-католицький священик, який відслужив чин похорону. Реабілітований посмертно. Нехай сибірська холодна земля буде йому пером, а ми, сини і доньки Греко-Католицької Церкви, молімося, щоби Господь удостоїв його прославити славою святих на наших престолах. Найщирішу подяку складаємо п.Марті Гіджак-Оренчук за те, що вона зберегла у пам’яті життєпис її стрийка о.Іллі і ввесь його архів. о. Іван Качанюк, д-н Микола Григорук | 
