Увечері, коли закінчилися патрони, командир правого крила сотник Гончаренко дав наказ відступати. Однак ліве крило (Студентський курінь) не зорієнтувалося й у темряві вийшло прямо на позиції більшовиків. Більша частина стдентів загинула, а близько 30 потрапили у полон. Їх розстріляли, а потім різали і кололи багнетами та ножами. Історики встановили прізвища частини загиблих: Андріїв, Дмитренко, М. Лизогуб, О. Попович, В. Шульгін, М. Ганкевич, В. Гнаткевич. Відомий історик В. Семененко у праці «Історія. Прихована правда України» стверджує, що «серед крутян було багато вихідців з Галичини» (с. 187). Очевидно, серед загиблих героїв-галичан і був гімназист Кирило-Мефодіївської гімназії Іван Микицей. Важливу роль у пропаганді демократичних цінностей життя у Східній Галичині відіграли патріотичні організації «Просвіта», «Луг», кооперативні структури. У праці «Делятинщина. Історико-географічне дослідження» батько і син Клапчуки стверджують: «Коли в Гуцульщині був голод, то через кооперативу «Верховина» у Микуличчині роздавали американську поміч. У Делятині в 1920-1930 роках проживало багато селян, котрі мали невеликі ділянки орної землі, але не мали коней, щоб її обробляти. Безкінні селяни не мали чим возити дрова і сіно з лісу. Їм доводилось наймати для транспортних робіт дуже дорогих фірманів-євреїв. Щоб врятувати безкінних селян від здирства, діяч делятинської читальні «Просвіта» Козьолковський заснував товариство «Селянська спілка». Багатші селяни орали безкінним членам спілки поле за невисоку плату. Розуміючи значення просвітянського руху, у повітовому центрі Надвірна у листопаді 1909 р. організовано касово-крамарські курси. Заняття тут проводили викладачі зі Львова, Станіслава, а також учитель з Надвірної Карп Тарантюк. Парох отець Андрій Сумик читав лекції про пасічництво, Василь Свищ – про привізні товари, а суддя Осип Чубатий – про торговельне законодавство. Курсанти вивчали ведення касових книг. Піонером кооперативного руху на селі вважають с. Красну. У 1899 р. тут засновано кредитну кооперативу «Каса Стефчика». Її діяльність полягала в тому, щоб під малі відсотки (6-9%) давати селянам позику на придбання худоби, необхідного інвентаря, ремісникам – на підтримку народних промислів. Відомий у всій Галичині громадський діяч, учитель Гаврилівської початкової школи Василь Витвицький був ініціатором створення у селі сільськогосподарської школи. Успішну загальногалицьку акцію «свій до свого по своє» проведено у с. Цуцилові. У 1924 році за внески членів кооперативи у Станіславі закуплено найбільш потрібні для жителів товари і відкрито магазин у приватній хаті Дмитра Поповича. Керівництво української сільської громади спрацювало так, що цуцилівчани купували тут крам, а не в єврейських магазинчиках, де їх нещадно обдурювали. У Камінній збереглася добра пам`ять про свідомого громадянина, патріота України Івана Бойчука, який збудував у селі добротну крамницю, шпихлір для збіжжя. А в 1903 р. спільно з о. Левицьким, Петром Гільтайчуком, Іваном Данилюком заклали в Камінній «Позичкову касу Райфайзена», заснували протипожежне товариство «Дністер» та гурток «Сільського господаря». Для успішної діяльності читальні Іван Бойчук виділив одну з кімнат власного будинку й оплачував нафту для її освітлення. Така щедрість була непоодинокою. Назавизівський ґазда, людина трагічної долі (виселений з родиною на Сибір), Петро Івасик примістив місцеву «Просвіту» в новозбудованому будинку. За розум, людяність і простоту поважали горяни із Зеленої та Зелениці (Черника) місцевого учителя Антіна Онищука. За його рекомендацією жителі с. Зелена організували кооперативну крамницю. За помірною ціною тут реалізовували завезені з Надвірної нафту, сіль, сірники. Багато наполегливості, енергії затратив учитель, щоб Станіславська шкільна окружна рада дала дозвіл на відкриття у Зелениці доповнювального п`ятого класу, де вчив дітей методів передового господарювання. Просвітяни дбали про талановитих українських дітей. У Перерослі збереглася добра пам`ять про багаторічного директора школи Левицьку Параску Михайлівну. Старожили села пам`ятають, як переріслянська «Просвіта» збирала для розумної дівчини кошти з метою її навчання в гімназії. Активні її члени Дмитро Клюфінський, Михайло Кепещук ініціювали створення в селі у середині 30-их років дитячого садка. У сімейному альбомі ветерана праці Сорочинської Ольги Василівни зберігається фотографія вихованців дошкільного закладу тих часів. У 1934 році з ініціативи керівника Пнівської школи Стефанії Лятишевської і місцевого війта Дмитра Цибрівського у Пнів`ї побудоване двоповерхове приміщення школи. На загальних зборах громади села прийнято рішення, що кошти на будівництво будуть виручені з продажу пасовища на Мозолівці у приватну власність. Активною була інтелігенція Надвірнянщини у суспільно-політичному житті. Першим одностайним виявом масового протесту проти засилля чужинців став бойкот виборів до польського сейму. 17 вересня 1922 р. у Надвірній відбулися збори української громади, що прийняли рішення «щоби ніхто з українців до виборчої урни не став». Щороку на міському цвинтарі відправляли панахиди на могилах українських бійців, котрі полягли в українсько-польській війні. Товариства «Луг», «Пласт», «Просвіта» організовували віча солідарності з голодуючими в 1932-1933 роках у Східній Україні. Для братів із Великої України оголошували збір коштів. Особливо успішно працювало пожежно-руханкове товариство «Луг», яке за кількістю й активністю було найкращим у всій Гуцульщині. Кожної осені вони збиралися на свої повітові збори. Відомий краєзнавець Михайло Максим`юк описує одну з їхніх акцій: «Вшановували пам`ять славної хорунжої усусів С. Галєчко. Але того разу польські власті викликали сильний заслін поліції і не допустили їх до могили. Переполох серед них викликала чета луговиків у козацьких одностроях, які з жовто-блакитними прапорами проскакали вулицями міста». Одним із організаторів «Лугу» став колишній офіцер УГА Михайло Дем`янчук. Його називали «знаним українським бойовиком». Навчався на правничому факультеті Львівського університету. В українській еміграції у США – відома особистість. Член спілки українських журналістів, а також товариств «Самопоміч», «Тризуб». Патріотичні традиції батька продовжує його дочка Оксана, котра працює бібліотекарем в Українському Конгресовому Комітеті Америки. На двадцять другому році української незалежності можемо констатувати, що сподвижницькі, патріотичні, альтруїстичні ідеї не покинули інтелігенцію Надвірнянщини. Просвітяни зініціювали проведення п`яти районних історико-краєзнавчих конференцій. Завдяки ентузіазмові директорів Добротівського НВК Івана Янка, Краснянської ЗОШ І-ІІІ ст. Федора Кухарчука, колишнього директора Черниківської ЗОШ І-ІІ ст. Івана Годзюра, учителя історії Саджавської ЗОШ І-ІІІ ст. Валерія Паски створено одні з кращих в області музеї історії сіл. Завдяки щирій підтримці директора ТзОВ «ЛК Інтерпит Надвірна» Світлани Тищенко творці музеїв отримали безкоштовно ламіновану плиту. А виданими книжками «Зродились ми великої години» Івана Кметюка, «Солеварні міста гуцульсько-покутської межі» Івана Янка, «Пнівський замок», «Нафтові копальні Надвірнянщини» Михайла Максим`юка зачитуються любителі краєзнавства усієї області. Традиції галицького меценатства продовжує Всеукраїнський благодійний фонд Юрія Дерев`янка. За кошти Фонду перекрито приміщення Надвірнянського ліцею, обладнано внутрішньошкільні туалети в Ланчинській ЗОШ І-ІІІ ст., Надвірнянській ЗОШ І-ІІІ ст. № 3, замінено сотні вікон у загальноосвітніх закладах. Надвірнянська центральна райлікарня отримала у подарунок два автомобілі «швидкої допомоги», придбала апарат штучної вентиляції легенів. А ще десятки тисяч гривень виділено незаможним людям для лікування важко хворих дітей, на протезування, постраждалим внаслідок пожеж. Та країна, у політиці якої домінує патріотизм, гуманізм, милосердя, просто приречена на процвітання в майбутньому. Михайло Семкіяш, краєзнавець |
