6 серпня в Чорному лісі, в селі Павлівка, поблизу Івано-Франківська, відбудеться урочисте вшанування 70-ої річниці пам’яті закатованої польської інтелігенції. Сьогодні тут останній етап робіт на місці поховання. Десятки робітників із різних галузей, члени місцевого польського товариства культури «Пшиязнь» працюють зранку до ночі на великій площі – 1,8 гектара. За роботами спостерігала й кореспондент «Кур’єра Галіційського». Від Івано-Франківська до місця останнього спочинку сотень поляків п’ятнадцять кілометрів. Цей відтинок шляху на автомобілі можна подолати, коли немає заторів, за 15-20 хвилин. У годину пік дістатися туди значно важче. «Про це місце трагедії стало відоме у 1988-ому році, – розповідає голова товариства «Пшиязнь» Люція Кубіцька. – Тоді члени українського історико-культурного товариства «Меморіал» розкопувало чимало масових поховань жертв фашистських загарбників та енкаведистів. Окрім цього, до нас почали приїжджати чимало колишніх мешканців міста, які на той час жили в Польщі. Вони й розповіли про те, що трапилося у 1941 році». Хоча трагедія була типова для того часу. «У серпні 1941-ого гауптштурмфюрер СС Ганс Крігер, який до цього часу провів розстріл польських професорів у Львові, зробив щось подібне в і нас, – мовить активіст товариства та один з ініціаторів відзначення цих урочистостей Віталій Чащин. – Спершу розстріляли євреїв, а згодом полякам казали, аби ті зголошувалися до комендатури, де із ними підписуватимуть угоди та надаватимуть працю. Отримавши таким чином сотні адрес, фашисти згодом ходили по домах та арештовували поляків. Ні в чому невинні люди сиділи у в’язниці на теперішній вулиці Сахарова. Звідтіля їх, роздягнених, вантажили у три машини та вивозили до Чорного лісу. Кільком нещасним вдалося втекти. Так одну дівчину, доньку директора ліцею, якого ув’язнили раніше, від куль своїм тілом захистила мати. Дівчина приїхала до батьків на канікули та заглянула у вічі смерті. Коли їх заарештували, мати сказала дитині, що зробить все, аби вона залишилася жити. Прошита автоматною чергою жінка впала і прикрила доньку. Цілий день напівжива від страху та жаху юнка пробула під мертвою мамою. А потім втекла до села Рибне, де її прихистила місцева родина. Їй дали одежу та можливість добратися до Львова. Згодом вона виїхала до Польщі. Опинилася у Вроцлаві. А після кількох десятків років повернулася на Прикарпаття, аби знайти тих, хто врятував їй життя. Інший молодик врятувався під час грози. Він дивом вистрибнув з машини, скотився у рів. Німці почали стріляти, але, на щастя, не влучили. І таких жахливих подробиць не бракує! Отже місце мусить бути належно пошановане. Проте, коли ще наприкінці ХХ століття туди прийшли меморіалівці та колишні мешканці Станиславова розкопувати це місце, жодного знаку, що тут знаходяться могили, звісно, не було. Поросла густою травою з великими кущами долина. На землі – мочари та нечистоти. Але крок за кроком – і робота тривала. Велику допомогу надав Адам Рубашевський з Польщі. Йому допомагав наш лікар та краєзнавець Леонід Орел. «Долучилися до них і пани з Вроцлава Мєндзибродський, Гамерський, – продовжує дружина пана Чащина, Ірена. – Ще у 1991-ому році через раду охорони народної пам’яті вони зв’язалися з польською фірмою «Енергополь», працівники якої будували у райцентрі Богородчани, неподалік обласного центру Прикарпаття газокомпресорну станцію. Тоді була підписана угода та розпочалися роботи з упорядкування місця розстрілу та поховань. Поставили 17 маленьких хрестів на восьми спільних могилах. І з того часу до 1993 року – нічого там не робилося. Та й із виявлених сотні костей, не можна було зрозуміти, хто там похований. Адже ексгумацію тіл не проводили. Залишалося чимало здогадок та запитань. Тоді активіст товариства «Пшиязнь» Віталій Чащин звернувся до Івано-Франківського управління Служби безпеки України. Йому надали архівні матеріали тих часів. Допоміг у доступі до архівів і керівник Івано-Франківської ОДА Михайло Вишиванюк. Тепер вже достеменно відомо, що в Чорному лісі поблизу Івано-Франківська німці розстріляли близько 700 осіб зі Станиславава, Тисмениці та приміських сіл. Серед них багато жінок та студентської молоді. Після визволення Станиславова від німецьких фашистів чимало людей давали свідчення про те, що німці тут накоїли. Кого, де і коли розстрілювали. Опитували представники радянської влади і членів родин розстріляних. Усе це можна знайти в архівах СБУ. Є і німецькі документи. До речі, неподалік від місця розстрілу поляків, позбавили життя і 2840 євреїв. В тому числі й дітей. А могилами невинно вбитих поляків заопікували члени товариства «Пшиязнь». За роки всіляке було. На місці поховань було чимало крадіжок. Буря зламала хрест. Але люди не впадали у відчай. Перед 70-ою річницею розстрілу звернулися за допомогою до місцевої влади. Лист до очільника ОДА написали члени товариства та Консул Генерального Консульства Республіки Польща у Львові Гжегож Опаліньскі. «Михайло Васильович відреагував оперативно, – каже пан Чащин. – Разом з головою обласної ради Олександром Сичем та своїми заступниками поїхав до Чорного лісу. Віддав шану загиблим та провів там оперативну нараду. Перед тим ми показали йому всі документи на будівництво пам’ятного знаку». До цього часу тут вже стояв хрест, але два роки тому його пошкодив буревій. Тепер на старому фундаменті зведуть ще один знак, роботи львівського скульптора Олександра Криськіва. Вигляд нового пам’ятника затвердили у раді охорони пам’яті народної у Варшаві, ескізи погодили в ОДА і в Консульстві. Споруджується дерев’яна каплиця. Роботи проводять підрозділи МНС, будівельники, дорожники, лісівники і звісно, члени товариства. По 20-50 осіб щодня. Бріз |
