Четвер, 2020-01-23, 8:41 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Серпень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
 
Архів новин
Головна » 2013 » Серпень » 9 » Загадки дерев’яних церков
9:39 AM
Загадки дерев’яних церков
У скверику біля площі Ринок стоїть пам’ятний знак першій українській церкві Станиславова. Спочатку на таблиці була дата – 1670, але перед самим відкриттям її затерли. Річ у тому, що серед істориків і краєзнавців досі немає згоди, коли спорудили цю церкву.

Дата, якої нема
Найдавнішим документом з історії Станиславова, якому пощастило «дожити» до наших часів, є привілей Андрія Потоцького на зас­нування тут української церкви. Ось коротенький уривок:
«Андрій з Потока на Станиславові Потоцький – воєвода і генерал земель київських, Галицький, Коломийський, Лежайський староста… Внесене прохання міщанами, які остаються при своїй грецькій вірі, на побудову церкви під тим титулом, якого хочуть вони мати з дозволу преподоб­ного отця львівського єпископа. Я виділяю під цю міську церкву площу в тому місті Станиславові по правій руці, яка прямує з міста до порти біля валу в окрузі, який давно є виміряний…».

Привілей Потоцького
Цей привілей містить більше запитань, ніж відповідей. Так, наприкінці зазначено дату – 14 вересня МDCLIIX. Такої дати у природі не існує, бо немає римської цифри ІІХ. Це дещо нагадує МDCLХIX – 1669. Та історики порахували інакше.
Першим у науковий обіг цей документ ввів Антін Петрушевич у своїй «Сводной Галицко-Русской летописи», що побачила світ у 1874 році. Петрушевич чомусь датує привілей 1658 роком (МDCLVIII). За ним, як папуги, це повторювали інші дослідники. Їх навіть не бентежили дві нестиковки.
1. У вересні 1658 році Потоцькі ще не володіли цими землями і щось там комусь дозволяти навряд чи могли. Село Заболоття вони куплять тільки у листопаді 1658 році і вже потім візьмуться за спорудження міста Станиславова.
2. Воєводою Київським Андрій Потоцький став лишень у 1668 році.
Між тим польські краєзнавці міжвоєнного періоду схилялись до думки, що привілей таки 1669 року.

Камені говорять у травні
На жаль, привілей не містив назви храму. У краєзнавчій літературі часто згадують церкву Воскресіння, яка стояла на місті сучасної синагоги.
У львівській газеті «Зоря Галицька» за 1851 рік є цікава інформація від станиславівського пароха Петра Шанковського. Тоді головним храмом українців був колишній єзуїтський костел, незадовго перед тим переданий греко-католикам. Найстарішою святинею вважалася чаша 1674 року. Як свідчив кириличний напис, вона належала молодшому братству при станиславівській церкви Введення. Шанковський припускає, що вона стояла на місці сучасної катедри. Потім прийшли єзуїти, українців вигнали, церкву зламали, збудували свій костел.
Отже, у ХVII столітті Станиславів мав два українських храми. Чи не забагато для маленького новозаснованого міста, де ті українці становили меншість?
18 травня 1895 року при ритті фундаменту поступової синагоги відкопали камінь із старовинними написами. Його віддали на дослідження пароху, отцю-митрату Василю Фацієвичу. Незабаром у «Кур’єрі Станиславовському» вийшла коротенька заміточка, що «камінь той закладено дня 4 травня 1670 під збудованою на тім місці церквою Воскресіння». Потім сліди каменя десь загубились.

Закладний камінь
Продовження цієї історії сталося через 117 років. У травні 2012‑го у катедрі робили ремонт. Тоді й виявили камінь, вмурований у престол. На ньому було вирізьблено (орфографію збережено): «Сей угольний камінь знайдений 18 Мая 1895 року в Станиславові при копаню фундаментів під божницю, где стояла давніше руска церков Воведенська, вмуровано в голов­ний престол катедри Станиславівскої на дни перенесення мощей Св. О. Николая 1907. Василій Фацієвич Мітрат. Архіпресвитер».
Проте найцікавіше містилось на зворотному боці каменюки. Там був старослов’янський напис, який більше місяця досліджувала історик Марія Вуянко. Ось що їй вдалося прочитати: «Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь: Создася храм сей Воскресенія Господа Бога и Спаса нашого Ісуса Христа і Воведенія Пресвятої Богородиці і Присно Діви Марії: Року 1670 місяця мая дня 4 Старанням і накладом Братства тої ж церкви міщан Станіславовських і інших многіх пожертв людей. Їм же да буде милостив Мздовоздатель во день праведного суда свого Амінь». Далі – імена жертводавців.
Отже, церкви Воскресіння та Введення – це один храм! Перша українська церква стояла на місці сучасної синагоги. А про злюк-єзуїтів, які зруйнували храм Введення, отець Шанковський просто вигадав. Йому було потрібно якось легітимізувати в очах громадськості передачу колишнього костелу український громаді. Ось він і вдався до чорного піару.

Нюанс від візитатора
Тепер ніби все збігається. Потоцький видає привілей, через рік будується церква. Втім є одне «але». Академік Володимир Грабовецький у львівських архівах виявив цікавий документ. Це опис єпархіальної візитації (ревізії) 1740 року. Тоді до Станиславова прибув ревізор зі Львівської єпархіальної консисторії святого Юра. Він залишив детальний опис усіх міських церков. Про перший український храм візитатор пише, що «центральна парафіяльна церква Христового Воскресіння була споруджена під ґонтами в 1601 році». 1601 – задовго до появи тут Станиславова і Потоцьких!
У Національному музеї Львова є ще один рукопис – генеральна візитація 1755 року. Там сказано, що міська церква Воскресіння «ерегована у 1601 році, але ще не бенедикована». Сучасною мовою – церква побудована у 1601 році, але станом на 1755‑й досі не освячена. Якась дурниця.
Історик архітектури Сергій Кравцов вивчав цей документ і зауважив, що «даний абзац носить характер ознаки пізнішого допису на місті попереднього запису, перед тим вискобленого». Хто й навіщо підчищав церковний документ, досі залишається загадкою.
Але й це ще не все. Історик ХІХ століття Венедикт Площанський у розвідці «Галицько-Руське місто Станиславів з достовірних джерел» наводить ще одне «достовірне джерело». З церковної інвентаризації він довідався, що колишня міська (матірна) церква Воскресіння Господнього була збудована за грецьким обрядом руськими громадянами з дерева на кам’яних підвалинах у 1787 році. Отакої! Може, то був ремонт? 

От і вір тим візитаторам.
Якою вона була?
На жаль, «прижиттєвих» зображень найдавнішого міського храму не збереглось. У краєзнавчій літературі часто фігурує малюнок Ігоря Деркача «Церква Христового Воскресіння, споруджена 1601 р. в с. Заболоття». На ньому ми бачимо невеличку дерев’яну церкву із дзвіницею та будиночком школи. Храм хрещатий, з одним куполом, відноситься до так званого гуцульського типу.
А от історик Михайло Драган, спираючись на вже знайому нам візитацію 1755 року, пише, що церква була «дерев’яна, хрестова, о п’яти куполах». Отже, можливо, наш храм нагадував старовинну церкву села Коршів Коломийського району.
Як склалася подальша доля найдавнішої церкві Станиславова? Спочатку храм був православний, але у 1700 році прийняв унію з Римом. При церкві діяли кілька братств, школа та шпиталь для убогих парафіян. Церква могла вмістити 500 осіб, хоча візитація згадує тільки про 50 парафіян. На початку ХІХ століття храм потребував капремонту, але коштів у бідної громади не було. Як пише Венедикт Площанський, «у 1815 році церква Воскресіння завалилася невдовзі після відправи денної Служби Божої. На щастя, всі люди вже вийшли із церкви».
На цьому місці утворився пустир, де торгували рибою. Звідси й неофіційна назва – Рибна площа. 24 січня 1894 року місто подарувало цю земельну ділянку Товариству ізраїльської святині, яке незабаром спорудило тут синагогу.

Сенсація від Гавранека
Нещодавно начальник відділу охорони культурної спадщини Івано-Франківська Ігор Панчишин у нетрях інтернету надибав цікаву інформацію. Це була стаття «Русинський костел у Станиславові», надрукована у чеській газеті «Злата Прага» за 1884 рік. Невідомий журналіст наводить гравюру дерев’яної церкви. З тексту слідує, що її намалював художник Гавранек, який кілька десятиліть до того відвідав Галичину.
Коли дивишся на малюнок, перша ж думка – може, це не в нас? Та у статті чітко вказано, що це «храмик уніатів русинських у Станиславові, невеличкому місті у відрогах Карпат, що розташоване між Львовом і Чернівцями».
Художник Бедріх Гавранек народився у 1821 році, тобто вже після того, як завалилася церква Воскресіння. Митець дійсно відвідав Галичину на початку 1840‑х. Який же храм він тоді зобразив? Цікаве припущення зробив краєзнавець Михайло Головатий. Колись на місці сучасного музучилища, що на вулиці Коновальця, стояла дерев’яна церква Успення Пресвятої Богородиці, яку в народі називали Варваринською (через популярний образ). Храм спорудили у XVIII столітті. Він був розрахований на 150 осіб. Історик Площанський пише, що при вході до церкви були сходи, які вели на галерею, де стояла кап­лиця з образом святої Варвари. На гравюрі добре видно і сходи, і галерею. Служби тут правили до 1846 року, після чого церкву розібрали через ветхість. І схоже, Гавранек бачив саме її.
Іван Бондарев

Переглядів: 367 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 20. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2020