Вівторок, 2019-09-17, 3:38 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Листопад 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
 
Архів новин
Головна » 2013 » Листопад » 23 » Заколот поручника Деблессема
5:22 PM
Заколот поручника Деблессема
Українська влада у Станиславові тривала з 1 листопада 1918-го по 25 травня 1919 року. Якщо про Листопадовий зрив написано багато, то про травневі події інформації обмаль. В українській історичній літературі є лише скупі згадки про якесь польське повстання. Зрозуміло, що тема не надто популярна у наших сучасних дослідників. Втім вивчення періоду ЗУНР без цього епізоду буде неповним. Отже, пропонуємо увазі читачів історію «з того боку барикад». 

Спогади про працю та боротьбу 
Існує величезна кількість польської мемуаристики з минулого Станиславова, значна частина якої досі не опрацьована. Це друковані спогади у тогочасній пресі та навіть окремі видання. До останніх відноситься брошура інженера Антоні Деблессема «Спогади про працю та боротьбу за польськість Станиславова». Книга видана у золочівський друкарні Зукеркандля у 1934 році, має 104 сторінки та містить багато цікавих ілюстрацій. Ні в обласному архіві, ні в місцевих бібліотеках її немає. Втім серед колекціонерів «ходила» ксерокопія книги. Але копія була не повною – відсутні сторінки 39-43. Саме там йдеться про перебіг повстання 25 травня. Виглядало, що хтось спеціально вирвав найцікавіше. Пошук подібного видання у львівських архівах і книгозбірнях також не дав результатів. Допомога прийшла з Польщі. У Вроцлаві мешкає уродженець Станиславова Вітольд Грегорович. Він відшукав книгу у місцевій бібліотеці, зробив необхідні скани та відправив до Франківська. За що йому дуже дякуємо. Партія в більярд Листопадовий зрив був повною несподіванкою для станиславівських поляків. Першого числа над ратушею вже майорів жовто-блакитний прапор, а всі важливі об’єкти перебували під контролем українців. Спочатку ніхто не міг зрозуміти, що відбувається, втім згодом стали надходити вісті про запеклі бої у Львові. Після євреїв поляки становили другу за величиною громаду Станиславова. Серед них було багато колишніх офіцерів австрійської армії, їх не задовольняла роль сторонніх спостерігачів. У жовтні з російського полону повернувся додому поручник Антоні Деблессем, який до війни працював інженером міської газовні. Паралельно він був комендантом дружини соколів «Бельведер» – спортивного товариства, що об’єднувало польську молодь. Багато повстанців були колишніми вихованцями польського спортивного товариства «Сокіл» На початку грудня Деблессема запросили до міщанського казино (тепер «Цукерня» на Незалежності), на партію в більярд. Катаючи кулі разом із поручниками Струсевичем і Літинським, він довідався, що у місті є конспіративна польська організація, яка розраховує на його співпрацю. Оскільки більярдна була не найкращим місцем для таємних розмов, бесіду вирішили продовжити наступного дня вдома у поручника Гофмокла, який мешкав на віллі біля теперішнього озера. У визначений час господар ввів Деблессема у стан справ. Виявилося, що ще 3 листопада у місті створили таємну організацію, куди увійшли офіцери, польські скаути, соколи, члени стрілецького товариства. Незабаром об’єднання отримало назву ПОВ – Польська Організація Військова. Вона мала приблизно 300 членів, 100 рушниць і 90 револьверів. Жодних контактів із польською армією, яка билася десь на заході, в них не було. Оскільки Деблессем до війни був комендантом дружини соколів, багато з яких належали до організації, мав досвід бойових дій, а більшості присутніх годився у батьки, йому запропонували очолити рух опору. Він одразу погодився. Учитель танців Працювати доводилось у важких умовах. У місті запровадили комендантську годину. Ресторації, цукерні та казино зачинялись о 23:00, а пізніше навіть із 22:00. На вулицях не можна було ходити групами більше двох осіб. Трійця вже викликала підозри, таку компанію поліція або розганяла, або затримувала. Часто провадились обшуки з метою виявлення зброї. Як згадує Деблессем, «відбувались вони у стилі давніх царських, а пізніше більшовицьких ревізій. Було то заскакування вночі, оточення помешкання, плюндрування, включно з вириванням підлоги, розпорюванням подушок, матраців, розбиранням п’єців і т. д. Не бракувало фактів зникнення при тій оказії біжутерії, готівки та цінних предметів». ПОВяків приголомшила новина про викриття подібної організації у Золочеві, яка готувала збройне повстання. Всіх її провідників стратили. Аби уникнути провалу, станиславівські заколотники дотримувалися жорсткої конспірації. Низову ланку становила десятка, кілька десяток утворювали компанію, яких було сім. З десятки лише керівник знав начальника компанії, а той безпосередньо замикався на коменданта, тобто Деблессема. Аби не привертати уваги поліції, рядові ПОВяки збирались на набожествах у колегіаті чи в костелі єзуїтів. Засідання штабу щоразу відбувалися в іншому місті. Найчастіше у газовні, яка була поза містом (тепер «Івано-Франківськ­газ» на Ленкавського). Конспіратори приходили туди ніби сплатити за газ чи придбати паливо. Але згодом місце зборів довелося міняти. Українська влада зобов’язала всіх чиновників-поляків скласти присягу на вірність новому урядові. Майже всі вони відмовились. Відмовився і Деблессем. «Неприсягантів» одразу звільнили з роботи. Місцевий Польський Комітет Народовий на чолі з паном Сальвахом виплачував невеличку допомогу безробітним, але ті кошти були мізерні. Аби якось вижити, поляки крутилися хто як міг: торгували тютюном, виготовляли папіроски, розпродавали хатні речі чи наймались на роботу до більш заможних співвітчизників. Деблессем відкрив власну школу танців, яка містилась у досі порожньому будинку «Сокола» на Бельведері. «Учениці мої, – пише поручник, – рекрутувались, переважно зі сфер українських. А з учнями мав найменший клопіт. Всі члени ПОВ записалися до моєї школи». Прикриття було ідеальним, відтепер заколотники могли бачитись без будь-яких проблем. Між тим поляки перебували у повній інформаційній блокаді. Потяги на захід не курсували, пошта звідти не приходила, українські часописи «Республіка», «Стрілець» і «Нове життя» повідомляли лише про звитяги Української Галицької Армії. Аби встановити контакт із польським військом, ПОВ вислало двох кур’єрів із зав­данням перетнути лінію фронту. Одного заарештували, інший доб­рався до своїх, але повернутись уже не зміг. Про збройне повстання у місті, повному українських військових, до того ж столиці ЗУНР, навіть не йшлося. Підпільникам залишалося чекати, потрохи розширюючи організацію та збираючи зброю. Вітер перемін повіяв навесні. Далі буде. 
Іван Бондарев

Переглядів: 324 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019