Понеділок, 2019-09-16, 1:10 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Серпень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
 
Архів новин
Головна » 2012 » Серпень » 10 » Жнива, омиті кров'ю
11:17 AM
Жнива, омиті кров'ю
Жнива 1949-го видалися напрочуд урожайними. Не покладаючи рук, у поті чола селяни Кінашева, Коростовичів, Слободи, Курова, Жалиборів, Нараївки звозили снопи жита, пшениці на свої подвір’я, ціпами обмолочували їх, очищали зерно від полови, а потім насипали в полотняні мішки.
За роботою і ходом хлібозаготівель державі пильно стежили енкаведисти та їх прислужники. При виїзді з села вони гуртували кінні валки, а на передньому возі прив’язували полотнище червоного кольору з серпом і молотом.
За п’ять кілометрів від Кінашева їх очікував чималою чергою хлібоприймальний пункт Більшівцівського району. Тут зерно зважували, провітрювали, досушували, після чого його відправляли у державні засіки.
Орган райкому КП України газета «Зоря перемоги» на першій сторінці писала: «З почуттям патріотичної гордості селяни району, випереджаючи вказані графіки заготівель, добровільно продають державі хліб». Насправді ж було по-іншому. 
Надмірні примусові держпоставки м’яса, молока, яєць, вовни, картоплі, цукрових буряків, тютюну та іншої сільгосппродукції селяни виконували як волю держави.
Слідом за теплим сонячним літом прийшла прохолодна осінь 1949 року. Страшним диким смерчем по всьому Прикарпаттю насувалась насильницька сталінська колективізація приватних одноосібних сільських господарств під назвою «колгосп».
На кожних десять хат закріплено уповноваженого, так званого десятника, зі збору грошової позики. Виснажені й замучені непосильною працею селяни терпляче віддавали останню копійку на розбудову об’єктів сталінських п’ятирічок. Житель вулиці Загороди 40-літній ґазда Петро Шеремета разом із молодою дружиною й трьома дітьми щоденно і без вихідних працював на власному полі. Маючи початкову освіту, він ніякої політики не визнавав, яка б держава не приходила до села. Під шаленим тиском наглядачів НКВД люди з бідних, середніх, а також заможних господарств записувалися до колгоспу. 
Всі держпоставки Петро Шеремета виконував своєчасно і ретельно, тому вступати до колгоспу не хотів. Щиро дякував Богові за файну погоду пізньої осені року 49-го: зимові пшеницю і жито посіяно, зорано й на зяб.
Підв’язаний домашнім фартухом із цинковими відрами Петро підходив до криниці, коли за дерев’яним парканом з’явилася пара коней, троє чоловіків злізли з воза. Непрошені гості відчинили хвіртку. Двох озброєних господар знав ще з дитинства — Миколу Матейка (Щура) та Дмитра Перегінця (Атаманюкового). Третій з ними — акуратно одягнений, з чорною папкою в лівій руці райпрокурор товариш Цокур. Вони пильно оглядали багате господарство, надвірні будівлі (стодолу, хліви, піднавіси, курники). На певній відстані від будівель надійно вмонтована кінна молотарка, серед широкого масиву впритул до стодоли наближена зерноочисна віялка, а під навісом у повному комплекті для обробітку земель – техніка, за стінами добротних будинків у зразковому стані – яблуневий сад, а далі на захід — родинне поле.
Високий на зріст представник району якось заздрісно глянув на господаря і вигукнув: «Да, Петро, ти настоящій кулак!». «Як бачите, я працюю, дбаю і маю за працю», — відповів той. Непрошені зайди зайшли до хати, слідом за ними і ґазда. Присівши до столу, очільник правопорядку на чистому аркуші став щось писати. Поплічники уважно стежили за ним. Нарешті писанину закінчено, її автор дослівно і виразго читає: «Заява від громадянина села Кінашів Шеремети Петра Михайловича. Прошу прийняти мене в колгосп. Все своє майно добровільно здаю. 7 листопада 1949р. (Шеремета)». Прокурор простягує чорнильну ручку власникові дому і вказує, де йому належить підписатися. У хаті мертва тиша. Задуманий Петро поспіхом переступає поріг другої кімнати. Він знаходить накладні, документи п’ятилітньої давності про повну здачу всіх держпоставок і вручає їх прокуророві, сподіваючись, що його залишать у спокої. Але той кидає накладні на підлогу. Власник збирає і відносить їх туди, звідки взяв.
А далі почалася трагічна сцена звірячого дійства. Молодий кремезний чоловік підходить до ґазди, правою рукою тісно притискує до горла гостре металеве лезо бритви. З перестрашеного обличчя і уст виривається: «Ні! Ні! Не буду!..» Під тиском руки гостре лезо врізається в шию. Кров струменем хлинула на кривдників. Кати виходять з хати. Чоловік падає... Падає закривавлена металева бритва. Жінка, троє дітей, старий батько в розпачі. Зойки, крики! Сусідка Ганя Бульбачка похапцем вириває зі свіжоспеченого житнього хліба м’якуш і закриває ним рану, з якої струменить кров. Петро дихає. Він буде жити.
Наступного дня його поклали в лікарню. Здоровий організм переміг, але Петро перестав говорити. Спілкувався з людьми за допомогою олівця та паперу. А навесні 1950 р. народний суд селища Більшівці з подачі того ж таки райпрокурора Цокура виніс Петрові Шереметі «справедливий» вирок — десять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. На подвір’ї багатого господарства приземлився колгосп імені «17 вересня». Жінку Софію, синів Михайла (1933 р. н.), Степана (1935 р. н.) та 70-літнього діда Михайла теж відправили в далекі сибірські краї.
Минали роки. Смерть кровожерливого тирана 1953 року дала якусь надію на повернення додому молодшому синові Степанові з мамою Софією, а дід Михайло з онуком уже спочивали в чужих краях. З Караганди після відбуття покарань повернувся і сам Петро, який все ж так само спілкувався з людьми за допомогою олівця та паперу.
Про нечувані трагедії та злочинні дії комуністичного режиму в нашому селі з почуттям гіркоти і болю нині згадують родина, близькі сусіди Шереметів — Михайло Перегінець (1928 р. н.), Михайло Карас (1933 р. н.). Зовні схожий на діда онук Петро приїжджає з Івано-Франківська з сім’єю до матері Олександри та рідної сестри Лесі. Не забуває й стежки за церковним пагорбом у рідному Кінашеві до могил своїх предків.
Іван НАЦІЙ, с. Кінашів

Переглядів: 401 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019