П`ятниця, 29.03.2024, 08:31:12

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Червень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
 
Архів новин
Головна » 2012 » Червень » 28 » Алебастрові вироби бовшівських майстрів
16:31:05
Алебастрові вироби бовшівських майстрів
Алебастр – мінерал, різновид гіпсу. Назва алебастр походить від грецького слова alahastros, точне значення якого невідоме. Існує три версії його пояснення: 1. від маленьких посудин для пахощів, які у стародавній Греції вирізали із гіпсової породи; 2. від назви міста Алебастрона у Північному Єгипті; 3. від давньоєгипетського словосполучення, що перекладається як «човен богині Басти».
В давні часи із алебастру виготовляли фігурки богів, храмові світильники, руальні чаші, статуетки тварин. Вважалось, що цей м’який камінь у руках майстра – це приклад того, яким крихким і вродливим є людське життя. Разом із тим алебастр цінувався як оберіг від гніву сильних світу цього і немилості богів. А ще знахарі клали кусочки алебастру у лікарські напої, бо вважали, що цей камінь посилює їх цілющу силу.
Колись великою популярністю у побуті жителів Галичини, в основному інтелігентського його прошарку, користувалися вироби із алебастру. Його поклади були відкриті у Колоколині, Медусі, Підмихайлівцях, Журавні, Бовшеві. Проте, як зазначали спеціалісти, саме бовшівський алебастр був найкращий і продукційно найвартісніший. За княжих часів алебастр використовували для спорудження білокам’яних храмів. Він є порівняно м’який і легко піддається обробці. Пізніше жителі галицьких сіл, де було знайдено цей різновид гіпсу, в основному використовували його для підвалин під свої хати. 
У селі Бовшеві, яке розташувалось недалеко від Галича, алебастр добували із Касової гори, де місцеві жителі мали свої сіножаті. Там на її схилах подекуди на поверхню виходили великі брили білого каменю, об які бовшівці часто щербили свої коси. Тривалий час вони дозволяли жителям сусідніх сіл визбирувати той камінь з гори. Однак після Першої світової війни ситуація докорінно змінилася. У Бовшеві, кажуть, що під впливом німецьких солдат, що тут квартирували, появився цілий алебастровий промисел. Жителі села його швидко опанували, бо він був досить прибутковим. Розповідають, що до Бовшева приїжджали замовляти «білі» вироби не тільки із Станиславова і Львова, але із Кракова, Познаня і Варшави.  Кажучи сучасною мовою, тоді пішла мода на алебастрові вироби і вони були вкрай затребувані.
Процес виготовлення виробів із алебастру був довготривалий. Як уже зазначалося, на Касовій горі алебастр було видно не всюди. В основному він залягав на глибині до трьох метрів. Щоб до нього дібратися, треба було зібрати шар чорнозему та  пробити ще один різновид каменю – лосняк, який місцеві жителі називали скалівець. Вартість алебастру-сирівця залежала від його кольору. Найдорожче цінувався прозорий і молочно-білий, далі йшов прозорий із сніжно-білими або жовтими та сірими прожилками, менше –  сірий, сірий із жовтими або чорними верствами. 
Коли алебастр було уже добуто (часто для цього використовували вибухівку) його привозили у село. Тут блоки алебастру «краяли» пилами на бруси чи плити, залежно від того, який виріб планувалося зробити. Працювали бовшівці в основному вручну, хоча з часом окремі промисловці обзавелися токарнями. Подейкують, що під впливом жителів села алебастровий промисел започаткував і розвинув у себе місцевий дідич Кшечунович. Він устаткував свої майстерні у бовшівському дворі кількома токарними верстатами, на яких виготовляли, направду, вартісні мистецькі штуки. На цьому ремеслі місцевий пан непогано заробляв.
Після ручної чи технічної обробки каменя руки потрібно було прикладати так чи інакше, бо доводилось працювати напильниками чи наждачним папером, ішла обробка виробів «на мокро». Їх обробляли, вмокаючи у розчини з піском, скрипом (нім. «глина»), віденським вапном і, врешті, з меленою сіркою. Після такої «хімічної» обробки виріб з алебастру  починав виблискувати і ставав таким делікатним, що його приємно було взяти у руки.
Що ж виготовляли із алебастру? З великих виробів назвемо колони, балясини, таци, плити  та ніжки для столів, підставки для годинників, з точених – попільниці, цукернички, флакони, вази, лампи, абажури, чаші. Менші (переважно ручні вироби) – це гарнітури для писання чи куріння, шкатулки (поделка), різні фігурки. Також з маленьких кусочків каменя виготовлялися коралі, прикраси для  поясів, нараменників.
Майже постійна праця біля каменю удосконалювала це ремесло.  Бовшівські майстри з часом навіть навчилися фарбувати білий алебастр розведеними у спирту аніліновими фарбами. В такому разі продукції надавили жовтих, рожевих, зеленуватих відтінків, що робило їх ще привабливішими. Виробники речей з алебастру змагалися у видумуванні прикрас, різьб, довершеності виробів. Слава про їхню творчу працю і талант ширилася по всьому краю.
Щоправда, був і негативний момент такої праці. Під час  довбання виробів чи полірування люди дихали пилюкою від алебастру, яка осідала в легенях. Інколи з верстата зривався брус, що могло призвести до травмування. Але такі випадки були рідкісними.
Свої вироби бовшівці в основному продавали гуртівникам, які і вивозили їх із села. Пізніше торгівлею алебасторовими виробами зайнялися жиди із сусіднього з Бовшевом містечка Більшівці. Проте з часом ринок наситився подібного роду виробами і збут, а одночасно і заробіток, став падати. На кінець 30-тих років ХХ століття, а за тим уже у післявоєнний період, як подає Анатолій Курдидик, «алебастровий народний промисел підупав». Причин цього було принаймні три: насиченість ринку алебастровими виробами, грошова неспроможність інтелігентних верств населення купувати ці вироби і те, що минула з часом мода на вироби із цього шляхетного, як називали алебастр, каменю.
На сьогодні картина взагалі є ще гіршою. Про існування алебастрового промислу у минулому в  Бовшеві мало хто знає. Ми дізналися, що ще донедавна  кілька таких виробів зберігалися у школі, однак з часом і їх не стало. Про обробку алебастру чи то вручну, чи технічно ніхто мову не веде. Касова гора стала заповідником і під своїм рідкісним трав’яним покривом ховає  цінний білий камінь. Шкода, що перевелися майстри, які могли із того каменю творити чудові мистецькі штуки, які мали до цього хист і вкладали у  кам’яні холодні вироби частину своєї душі. Чому ніхто із молодшого поколінні не перейняв цього ремесла – питання залишається риторичним.
Іван ДРАБЧУК, співробітник Національного заповідника «Давній Галич»

Переглядів: 662 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024